Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 19)

ПРО ВЕЛИКІ БОЇ З БИКАМИ

— Гей-гей, — здивувався Ферда, — все це схоже на справжній бій биків. А що, як стати тореадором?

Він зняв з шиї свою червону хустинку, помаяв нею в повітрі, й уже перед ним опинився противник.

Тля з найгострішими вусиками, наставленими як роги, розбіглася проти Ферди. Шуп, луп! — ось-ось його наштрикне. Але Ферда тільки помаяв перед собою хустинкою, відскочив, і тля з піною на губах пролетіла повз нього, аж курява знялася. Тля мотала головою на всі боки, ніби вже наштрикнула Ферду собі на роги. А насправді вона наштрикнула лише тюрбан, який упав з Фердиної голови.

О, це було видовище! Хлопчаки-муравлики покинули інших корів, стали в коло й пильно дивилися, щоб нічого не пропустити з того бою биків.

Тля скинула тюрбан з вусиків і знову побігла проти Ферди. Але Ферда з хустинкою в останню мить знову відскочив убік.

— Ходи, ходи, наштрикни мене, корівонько, бу-у-у! — дражнив тлю бешкетник Ферда. — Сюди, сюди! — показував на червону хустинку перед собою.

А коли тля розігналася, Ферда трохи почекав її, а тоді перед носом у неї відскочив, махнув хустинкою та ще й полоскотав тлю кропивою по спині. Ох, як тля розлютилася! А саме цього Ферда й хотів. Він кинув кропиву, схопив тлю за обидва хвостики на спині й почав з нею крутитися. Ну точнісінько, як на справжніх боях з биками! Вони метлялися й кружляли навколо, над ними здіймалися хмари куряви, тля сопіла від люті, аж кінець кінцем у неї замакітрилося в голові.

— Стережись, вона хоче тебе штрикнути правим рогом! — кричав високим голосом Куриголоско.

Навкруги було повно глядачів: жуки, лісові блощиці, інші тлі, прийшли й черв’ячки, й молоді коники. Всі дивилися на ту потіху.

Але тля не проштрикнула Ферду. Їй уже попливло перед очима. Зате Ферда, як побачив нових глядачів, швидко схопив одного молодого коника, накинув йому мотузок на голову, взяв у руки ялинову глицю, як списа, і — гей! — помчав проти оскаженілої тлі.

Тепер і справді все було, як під час бою биків. Коник мчав легко, як мотоцикл на змаганнях, а тля проти нього — як вантажний автомобіль. Бум! — сутичка. Ферда не встиг штрикнути тлю своїм списом. Усі вони попадали. Тля перекинулась, коник перекинувся, Ферда перекинувся.

Справжнісінька мала купа. Ніхто не знав, де голова, де ноги й узагалі що кому належить.

Перший отямився коник. Дременув на своїх довжелезних ногах, не озираючись, і швидко зник за хмарою куряви. Потім піднялася тля. Вирівняла свої довгі вуса й почала роздивлятися, кого б на них наштрикнути. Та як побачила, що майже проти неї підводиться з землі Ферда, то підстрибнула на метр, а може трохи менше, в повітря й чкурнула, ніби їй хтось хвоста припалив, а за нею повтікали й усі інші тлі.

— Ха-ха-ха-ха, — потішалися комахи-глядачі. — Ця вже битися до смерті не схоче!

Всі потім плескали за ту чудову розвагу, аж поки руки в них заболіли. Молоді муравлики-мисливці при цих оплесках кланялися на всі боки, наче актори на сцені.

Але що це? На місці бою лежав один муравлик і навіть не ворушився. Ой лишенько! Це ж Ніженька, найкращий стрибунець у мурашнику. Чи не сталося з ним нещастя? Мерщій до нього.

Горенько! Бідолаха Ніженька!

Погляньте, адже він звихнув собі ногу. Не відскочив своєчасно — і тля з коником перекинулась через нього.

— Швидше ноші, бігом! Ніженько, болить тобі? — побивався Ферда.

— Авжеж, болить, але я витримаю, — мужньо шепотів Ніженька.

— Ніженько, прошу тебе, дуже прошу тебе, Ніженько, не гнівайся на мене, я в цьому не винен, — бідкався Ферда.

— Що ти, Фердо? Це я сам винен. Я теж хотів потягти тлю за хвостика, як ти,— признався Ніженька. — А коли я межи вас уліз, то ви в цей час упали просто на мене.

Ноші були вже тут. Мурашки обережно поклали на них Ніженьку й швиденько побігли до мурашника.

ПРО ТЕ, ЯК НАРЕШТІ ВСІ МУРАШИНІ КОРОВИ СПОКІЙНО ЖУВАЛИ

— Подивіться на них! Усі повтікали, — зітхнув Ферда. — Тепер лови корови сам!

Та не подумайте, що Ферда розгубився. Він пішов до трояндового куща й вирвав з нього молоду гілочку з листочками.

Трояндове листя — улюблена їжа тлів. Ферда трохи пом’яв листячко, щоб воно дужче пахло, й сів з гілочкою на землю. Ба навіть трохи сховався за гілочку. Словом, його не було видно, тільки чутно запах листя.

За мить той запах, звичайно, нанюхали тлі.

— Що це? Може, десь вариться обід?

Тлі одразу ж відчули голод.

— Я голодна, як вовк! — загула тля з гострими рогами.

Після бою з Фердою вона дуже зголодніла.

Запах листочка був такий приємний і такий міцний, що вабив усіх на те місце, де нещодавно відбувся бій биків. Там тепер не було жодного бійця. По мурашках ані сліду не лишилося, тільки стояв кущик чудового пахучого листячка. Мерщій до нього. Тля з великими вусиками штовхалася найбільше. Кількох своїх товаришок вона скинула на землю, а сама вилізла аж на вершечок кущика.

Скоро гілочку всипало стільки тлів, що навіть листя не було видно. Всі тлі пожадливо їли й зовсім не помічали, що з ними діється. А в цей час Ферда обережно ворухнувся. Спочатку ступив однією ногою, потім другою, і коли тлям ніхто не скаже, то вони й не знатимуть, що Ферда їх поніс.

Ферда рушив тихо та обережно, як тільки міг. Спочатку він ледве-ледве ноги пересував, потім пішов трохи швидше, а згодом уже й побіг. Кілька тлів по дорозі впали з листочків, але вони так пооб’їдалися, що не могли навіть крикнути «агов!».

Коли Ферда зупинився на мурашнику, він закричав, як провідник на електричці:

— Виходьте! Кінцева зупинка!

Тлі так понаїдалися, що не могли й ворухнутися, й не чинили опору, коли їх несли вниз у стайні. Та що я кажу, не чинили опору! Вони поснули в мурашок на плечах, а коли опинилися в стайнях на соломі — смію сказати — хропли, наче хто пилкою пиляв. А тля з гострими вусиками хропла, як грім у бурю.

ПРО ЛІФТ, ЩО ЇЗДИВ УГОРУ Й УНИЗ

— Фердо, тепер у нас у стайнях багато корів, а молока матимемо стільки, що його можна буде розвозити, — зраділи муравлики, побачивши таку багату здобич.

— Тож будемо молоко розвозити, — гордо змахнув рукою Ферда, — по всьому мурашнику.

— Але як, як? — допитувались муравлики, цікаві, як це Ферда хоче зробити.

— Та всяк, — відбувався він жартом, — почекайте і побачите.

Ввечері Ферда взявся до роботи й протягом ночі зробив у мурашнику через усі поверхи дірку для ліфта. Дірка, звичайно, вела до стайні, де спали корови. Потім поставив велике колесо і в нього пустив тлю з найбільшими вусами.

А тоді спробував, як діятиме його винахід. Полоскотав тлю під підборіддям і закричав їй на вухо:

— Вставай, вставай, корівонько, бо вже рання годинонька!

Корова прокинулась, злякалася, що Ферда буде її ганяти, й побігла. Та тільки вона рушила, тільки вперлася ногами, колесо почало обертатися, і що швидше бігла тля, то швидше оберталося воно. Словом, це був такий пристрій, як ті коліщата, що в них бігають білки в зоопарках.

І цим колесом Ферда вирішив рухати ліфт. Тільки полоскотав тлю під підборіддям — колесо закрутилося. Оце був мотор! Ферда дав йому вчену назву «Тлерух». Уранці, коли в стайнях надоїли молока, на всі поверхи почав підійматися ліфт, який рухався від колеса. В кабіні було повно бідонів. Де потребували молока, там брали один бідон. Фердині немовлята, звичайно, діставали найкраще молоко — самі вершки.

А чи знаєте ви, хто той ліфт обслуговував? Ніженька! Ніженька з вивихнутою ногою, яка тепер була в нього в гіпсі. Він сидів у м’якому кріселку, а над ним були кнопки. Він натискав якусь і — гу-у-у! — з третього поверху був на сьомому, натискав іншу — гу-у-у! — ліфт спускався аж до льоху, і — гу-у-у! — зараз їхав аж до двадцятого поверху, найвищого в мурашнику.

Ото мав Ніженька забавку! Всі йому заздрили. Куриголоско теж хотів би їздити, хотів натискати кнопки і їздити — гу-у-у! — вгору і — гу- у-у! — вниз, але Ферда не дозволив.

— Ні, — сказав. — Це забавка тільки для Ніженьки. Буде їздити ліфтом, аж поки звихнута нога в нього загоїться.

Куриголоско послухався, бо був розумний мурашка. Трумбелінек — той би не дав себе так легко умовити.

ТРУМБЕЛІНКУ, УТІКАЙ, ЗА ТОБОЮ — РОГАТИЙ

Де, власне, мандрує Трумбелінек? А ось тут! Подивіться. Саме зараз він тікає й кричить «рятуйте!», а за ним щось мчить, щось женеться. Схоже на великого змія. Уже тримає його. Швидше, рятуйте!

Але ніхто не встиг допомогти. Трумбелінек спотикнувся, простягся на землі, а змій — о жах! — могутнім стрибком підскочив і накрив його. Всі завмерли від жаху. Ніхто не одважувався рятувати, ніхто не насмілювався навіть поворухнутися. Тільки Ферда обережно підходив навшпиньки.

Чи не завдасть йому лиха змій? Чи не вкусить? Чи не задушить? Мабуть, ні, бо змій навіть не поворухнувся, коли Ферда торкнув його.

— Забиймо змія, — прошепотів Ферда і озирнувся, шукаючи якоїсь зброї.