Хайямки
Нас, кісток-черепів, в домовинах чортьма,
Нам не треба жалю, нас укрила пітьма, —
Ті, хто жив, хай відвідають нас на погості,
Або смерть вас відвідає ніччю сама…
Приймая вогонь, згодні ми на пітьму,
Забувши, навчилися ми усьому —
Збідніли? Збагатшали? Геть сплюндрували
Життя? І питаємо небо: «Чому?!»
Новоруський рубайят «Пацан Хайям»
– Пацани, я стирчу! Ми фільтруєм базар,
Нас не ловлять менти і не косить шиза,
Але зверхній бугор – кілер та відморозок!
Я отримав маляву – у нього крейза!
– По панятіям треба нам жити, братан,
Я – тобі, ти – мені, та й ми квити, братан!
Якщо доля обох розведе на мизинцях,
То ми долю зумієм згубити, братан!
І до тебе, пацан, знали ми пацанов,
Будем знати і після! Таке ось кино —
Кожен з нас відповість за свою розпальцовку,
І відвалить з юрбою друзяк-паханов…
Я відкинувся з зони – й одразу в кабак.
Є у мене резони прийти у кабак —
Я не в змозі напитись у бібліотеці!
Ось проп'ю я кальсони й залишу кабак…
Епітафія на могилі хвилософа
Де я лежу, там міг лежати ти,
Від кладовища людям не втекти,
Тоді навіщо нам тягнути вік? —
Лягай негайно, як я ліг торік.
Нічні цикади
Вони бились день,
Вони бились ніч —
Полягли усі,
Та не в тому річ…
Стережись, рибонько,
Не ходи, де глибонько,
Бо не спить рибалка,
Тебе любить палко…
Не гомін за стінами,
Не тіні за спинами —
То вдача біжить поза тинами…
Всяк у клуні чаклунить,
Чари мажить та смажить,
А як дійде до справи —
Шурх у кущі та трави…
Ворожили ворожбити:
«Будеш, хлопець, з рожей битой!» —
Лихоманка моя вдача,
Чим же я тобі віддячу?
Ось би взяти людинку
Та за кожну частинку,
І спитати у ней: «Як діла?»
Минулу тінь у згадці схороню —
Пришити хочу к завтрашньому дню…
Життя у мага – свято днів:
То він в лайні, то на війні,
Чого і вам бажаєм…
У ворожім стані
Я у битві тану —
Ляжу край дороги
І ніяк не встану!
Я спитав чаклуна:
Що ж у людства здавна 
