Олег Авраменко – Реальна загроза (страница 52)
— Сподіваюсь, ви повідомили йому, що Ютланд не монархія, а я не кронпринц?
— Його Високість це знає. Для нього головне, що ви — повноважний представник свого батька.
— Що ж, раз він наполягає… А ви попередили його про обшук?
Від часу замаху на мене Вінтерс влаштовував кожному моєму відвідувачу справжню інквізицію, і мені ніяк не вдавалося вгамувати його запал.
— Попередили, — відповів міністр. — Пан принц запевнив нас, що його королівська гідність не постраждає.
— Ну, тоді я чекаю.
Коли принц Ґоран Зарконський увійшов до вітальні, я збагнув причину дивних інтонацій у голосі міністра Новака і відразу відчув, як капітанські погони перестали тиснути мені на плечі. Я був лише молодим пілотом, що за примхою батька-диктатора отримав під командування корвет. Курйозно, трохи кумедно, але не більше того. А от невисокий, крихкої статури юнак, молодший двадцяти років, ще майже підліток, зодягнений у парадний адміральський мундир — це вже справді хоч стій, хоч падай.
Обмінявшись зі мною привітаннями, принц дещо збентежено озирнувся довкола. І зовсім не тому, що його вразила розкішна обстановка кімнати.
— Вас так багато, — зауважив він. — А я один. Весь мій супровід залишився внизу.
Першим на ці слова відреагував адмірал Фаулер, що зазирнув до нас із чистої цікавості. Він мовчки кивнув мені й вийшов з вітальні.
— Так, — промовив лейтенат Вінтерс, з сумнівом подивившись на принца. — Гадаю, після обшуку вистачить і одного охоронця. Залишиться сержант Макінтайр. І я — як відповідальний за безпеку.
Всі піхотинці, крім Макінтайра, юрбою вийшли з квартири. При цьому вони примудрилися крокувати в ногу.
— Гаразд, — сказав коммодор Максимович. — Якщо я знадоблюся, ви знаєте, де мене шукати.
Слідом за ним потяглася й решта присутніх. Елі з Ліною пройшли в бібліотеку, а за секунду до них приєдналася Кортні Прайс. Я знав, що там вони ввімкнули інтерком, щоб слухати нашу розмову.
З наших у вітальні залишились тільки я, лейтенант Вінтерс з сержантом Макінтайром, та міністр Новак.
— Так краще, — промовив принц, сівши в запропоноване мною крісло. — До речі, не звертайте уваги на мій мундир. Насправді я не військовий, а науковець.
Міністр мимохіть підвів брови, виказуючи подив і недовіру. Сподіваюсь, я зберіг незворушний вираз обличчя, хоча, на моє переконання, називати себе науковцем у такому віці не менш комічно, ніж бути адміралом.
— У чотирнадцять я здобув докторський ступінь з фізики, — ніби прочитавши мої думки, додав принц Ґоран. — Не в себе на батьківщині, а в Каліфорнійському Технологічному, на Землі. Потім повернувся на Заркон, де король, мій дід, організував для мене Інститут Вакууму. Встановлені на наших катерах „звапи“ — моя розробка.
Скептичний вираз миттю щез з обличчя міністра. Я теж зрозумів, що поквапився з висновками.
— Ваш винахід справляє враження, — обережно мовив міністр. — Але, гадаю, ви отримали не зовсім те, до чого прагнули.
— Вірніше, зовсім не те, — поправив його принц. — Коли в теорії я відкрив ефект, який назвав „вакуумним запалом“, то мені здалося, що я придумав зброю, здатну покласти край усім загарбницьким війнам. Згодом виявилося, що мої вихідні емпіричні припущення були хибні, і я отримав лише „звап“ — однаково придатний як для нападу, так і для оборони… Тобто, я так вважав. До свого сорому, мушу визнати, що я не враховував нашу аномалію, бо вона вносила в рівняння лише незначну поправку. А на практиці ця поправка виявилася вирішальною… Та годі про фізику. Як я розумію, ви хочете придбати наші катери?
— Так, — короко відповів я.
— Треба сказати, що ви пізно схаменулися. Якби я вчасно не довідався про вашу реліктову аномалію, катери дісталися б тяньґонцям. Вони раніше за вас здогадалися, в яких умовах працюють „звапи“. На ваше щастя, ще місяць тому дід віддав розпорядження не продавати наші катери нікому, крім Ютланда. А коли ви звернетесь — то здерти з вас кругленьку суму.
— Але ваш торгівельний представник заявив, що їх знято з продажу.
— Тепер уже знято. Ви продемонстрували унікальне тугодумство, і це вам дорого обійдеться. — Принц хижо посміхнувся, що зовсім не в’язалося з його хлоп’ячою зовнішністю, і назвав свою ціну.
За такі гроші ми могли б придбати штук сімдесят фреґатів з додатковими емітерами. Та все одно це було менше, ніж ми збиралися запропонувати як хабар зарконському торгівельному представнику.
— А ви впевнені, що ми погодимося? — запитав міністр.
— Погодитесь, — переконано відповів принц Ґоран. — І на цю суму, і на додаткові умови. Ви ж не хочете, щоб „звапи“ дісталися тяньґонцям?
— Це було б небажано, — сказав я. — А що за додаткові умови?
— Катери перейдуть у власність Ютланда лише по завершенні війни з Тянь-Ґо. А в битві вони братимуть участь під моїм командуванням як окремий спеціальний дивізіон Королівських ВКС Заркона — звісно, в оперативному підпорядкуванні вашого Ґенерального Штабу. Комплектувати катери екіпажами від вас не вимагається — весь особовий склад дивізіону, від інженерів і техніків до пілотів і командирів я привіз із собою.
Не буду приховувати — я просто онімів від почутого. Вінтерс витріщився на принца приголомшеним поглядом.
А міністр делікатно прокашлявся.
— Е-е… юначе… цебто, Ваша Високосте. Дозвольте вам дещо пояснити. Ми купуємо ваші кораблі — за шалені гроші, мушу сказати, — зовсім не для того, щоб вони брали участь в обороні Ютланда. Ви вже даруйте, якщо це образить вас, але ми збираємося просто демонтувати „звапи“, щоб ті не дісталися нашому ворогові, а всі катери залишимо тут. У майбутній битві ваша унікальна зброя нам не знадобиться. На щастя, тяньґонці не знали завчасно про нашу аномалію, тому не обладнали свої кораблі додатковими емітерами. За чотири десятки астроодиниць від Аруни їм доведеться продовжити політ у звичайному просторі, позбувшись можливості маневрувати у вакуумі. А що ж до самих ваших катерів, то за технічними характеристиками вони… ну, м’яко кажучи, не найкращі зразки кораблів свого класу. Перегнати їх до Ютланда в принципі можливо — проте це марудна справа, а результат…
— Це наш клопіт, пане міністре, — урвав його принц. — Я вже проклав маршрут перельоту і позначив місця профілактичних зупинок за ґрафіком „чотири дні в дорозі — три дні простою“. До Ютланда ми доберемося максимум за одинадцять тижнів і до появи флоту Тянь-Ґо ще матимемо досить часу для капітального техобслуговування катерів.
— За наш рахунок? — поцікавився я.
— Певна річ, за ваш рахунок. Оскільки ми приєднуємося до вас як союзний підрозділ, ви з моменту укладання угоди маєте взяти нас на повне забезпечення — платня і весь комплекс соціальних ґарантій для особового складу, ремонт і обслуговування техніки. Такі наші умови. Торгу не буде.
„Оце так хлопчисько!“ — подумав я мало не з захопленням. — „Притиснув нас до стінки і знає, що нам не відкараскатися…“
— А гроші за катери, я так розумію, наперед? — озвався лейтенант Вінтерс.
— Атож.
— Але де ґарантія, що потім ви не приєднаєтесь до флоту Тянь-Ґо?
— Вам доведеться повірити моєму слову, — відповів принц. І додав з притиском: — Моєму
Ми довго мовчали. Нарешті міністр промовив:
— Скажіть, Ваша Високосте… От ви науковець, людина мирної професії. Чому ви раптом вирішили воювати?
— Ну, припустімо, щоб увійти в історію. Як наймолодший бойовий адмірал. Потім я зніму цей мундир, сховаю його глибоко в шафі і знову займуся вакуумною фізикою. А на старість буде про що розповісти онукам.
Міністр Новак похитав головою:
— Не уявляю, як міг король дозволити вам цю авантюру!
— А він не хотів мене відпускати. Проте я пригрозив йому, що назавжди переселюсь на Землю, де кілька провідних університетів пропонують мені роботу. Тоді дід поступився, нап’яв на мене адміральську форму і сказав на прощання: „Якщо загинеш, я тебе приб’ю!“
— Гм, серйозна погроза, — промимрив я. — І все-таки, адмірале, чому ви вирішили продати катери нам, а не тяньґонцям? Бо з нас можна вибити більше грошей? Чи вся справа в тому, що ґенерал Чанґ не прийняв би ваших додаткових умов і не дозволив би вам очолити цей самий „окремий спеціальний дивізіон“?
Принців погляд потьмянів.
— Воювати на боці цього покидька?! Нізащо!.. Утім, капітане Шнайдер, я чув, що й ваш батько аж ніяк не янгол. Проте він, принаймні, не винищує свій народ і не прагне підкорити інші народи.
8
Через шість днів стартував дивізіон зарконських катерів. Не всі з нас вірили, що принц Ґоран полетить до Ютланда; багато хто вважав, що він просто повернеться на батьківщину разом з кораблями й отриманими від нас грошима, які розділить між державною скарбницею та бюджетом свого інституту. Але вже ніхто не побоювався, що катери можуть дістатися тяньґонцям; тепер ми знал, що Заркон не захоче мати жодних справ з ґенералом Чанґом.
Після підписання контракту, укладеного під жорстким пресінґом юного зарконського принца, лейтенант Вінтерс вирішив провести невелике розслідування і з’ясував деякі варті уваги обставини. Виявилося, що старша сестра Ґорана, принцеса Еріка, свого часу була дружиною кронпринца Тянь-Ґо. Коли владу на планеті захопив ґенерал Чанґ, то за його наказом усіх членів імператорської родини було страчено — зокрема й зарконську принцесу з чоловіком та їхніми малолітніми дітьми, сином і донькою.