Николай Трублаини – Шхуна «Колумб» (страница 59)

— Здрастуйте, діду! — поздоровкався з ним старший механік.

Дід опустив бінокль, подивився на механіка і, здавалося, намагався вияснити, хто перед ним стоїть. Маючи довгорічний досвід, одразу визначив, що це якийсь командир і має відношення до машини, але вираз обличчя й очей нічим не нагадували дідові численних морських офіцерів, яких йому доводилось за свій вік бачити. Не було в них тієї байдужості, зневаги та жорстокості, до яких звик Махтей.

— Здрастуйте! — дід потиснув простягнену руку. — А хто ви, товаришу командир, будете? Чи не по машинній часті?

— Вгадали, діду. Я — старший механік.

— А-а! От і добре! Щось мені здається, ніби у вашій машині не все до діла.

— Чому?

— Ідемо для такого красуня не дуже швидко. З бухти виходили шпаркіше.

Мабуть, це питання хвилювало не лише діда, бо й жінка, і дівчинка одразу повернулись до механіка, ніби питалися про те саме.

— Далеко шхуна піти не могла, — пояснив механік. — Десь на цій лінії ми мусимо її надибати. Ждемо повернення літака. Головне зараз залежить від нього. Відшукає, дасть знати, а тоді ми двинемо повним ходом. А можемо ми ходити швидше за всіх… Аби тільки капітан дозволив.

— Будь ласка. Дуже прошу, і вони просять, — дід показав на своїх супутниць: — Іф ю пліз^[9], — похвастав він своїм знанням англійської мови.

— Бі шур^[10], — відповів механік, підморгнувши, — хай-но тільки «Розвідувач риби» з'явиться.

Біноклі знову спрямувались на обрій, але тепер вони вже шукали літака в повітрі. Проте і в повітрі так само, як на воді, ніхто не помічав цяток, крапок, плямочок, що на них можна було б покладати якісь надії.

Минуло понад годину з того часу, як вилетіли Бариль і Петимко. За умовою льотчики мусили за цей час повернутися, навіть нічого не знайшовши. Дехто з моряків уже починав турбуватися, пригадуючи подібний випадок позавчора. Може, знов з літаком трапилась якась неприємність. Проте командир був цілком спокійний. Комісар розумів його. Літак міг помітити в останню хвилину щось цікаве й затриматись на чверть години, на двадцять хвилин. Обстрілу ж «Колумба» вони не боялись. Револьверами «Розвідувача риби» піратам не збити.

А «Розвідувач риби» затримався ось з яких причин: знявшись у повітря, Бариль повів машину на схід і, тримаючи її на висоті п'ятисот метрів, одійшов від «Буревісника» на таку віддаль, звідки корабель у бінокль здавався чорною крапкою. З корабля маленький літак був зовсім не помітний.

Пілот почав креслити на цьому радіусі коло, маючи центром чорну крапку — «Буревісник». Перед очима льотчиків розгорталась пустельна морська панорама. Майже замкнули коло, нічого не виявивши. Тоді Бариль набрав сімсот метрів. Міг би набрати й тисячу, збільшивши свій кругозір до ста десяти кілометрів по радіусу, але це не мало практичного значення, бо на значній віддалі «Колумба» все одно не побачили б. Киньте голку за сто кроків від себе і спробуйте її побачити. Хоч ви бачите на кілька кілометрів навколо, але ваше око втратить голку, коли б ви піднялися і навшпиньки. Сімсот метрів збільшили загальний кругозір, але практично мали таке саме значення, як підіймання навшпиньки у випадку з голкою. Але якийсь більший корабель, ніж шхуна, на протилежній від «Буревісника» стороні привернув увагу Петимка. Безперечно, то йшов пароплав. Штурмана дивувало, чому він іде саме тут. Знаючи, що через цей район моря морські шляхи це проходять, Петимко зацікавився курсом того пароплава. Він торкнув рукою пілота, а потім прокричав у переговорну трубку:

— Звертай он на той пароплав. — І показав рукою напрям.

Хоча командиром літака був Бариль, але в польоті він старанно і без суперечок виконував вказівки штурмана відносно напряму. Вказати, куди вести літак, це належало виключно до компетенції штурмана. Як вести, то була справа пілота.

«Розвідувач риби» пішов у вказаному Петимком напрямі на висоті трьохсот метрів. Ні пілот, ні штурман не бачили на кормі пароплава прапора і не змогли визначити його національність. Зате Петимкові вдалося з допомогою бінокля прочитати назву пароплава «Кайман» Одночасно він простежив курс пароплава й переконався, що той не йде ні з якого порту і ні в який порт, а просто перетинає море навмання. Літак промчав над пароплавом, пролетів ще з милю і повернув назад, тепер шукаючи вже есмінця. Наближався кінець першої години польоту.

— Як пароплав називається? — прокричав у переговорну трубку Бариль.

— «Кайман», — відповів йому штурман. Пілот не розібрав і ще двічі запитував з тим самим успіхом. Нарешті, виключив мотор і, плануючи, під свист пропелера та похлопування газу, таки розібрав. Тоді включив мотор, піднявся високо вгору, знов виключив і загукав Петимкові:

— Пригадуєш, що Марко розказував? Це ж пароплав із шпигуном.

«Розвідувач риби» летів до есмінця. Петимко кілька хвилин метикував. Пригадував, як юнга розповідав про шпигуна з перев'язаним оком та про «Кайман». Цей пароплав знову з'явився на їхньому морі. Поведінка «Каймана» явно підозріла. «Чи не там зараз пірати?» На думку штурмана, пароплав ішов дуже-дуже повільним ходом, можна було припустити, що він когось очікував. Якщо «Колумб» ще існує, то мусить перебувати десь поблизу.

Штурман переказав у переговорну трубку свої припущення пілоту. Бариль лише кивнув головою і відказав:

— Шукати будемо. Давай курс!

Як раніш вони кружляли навколо «Буревісника», так тепер зробили з «Кайманом» На пароплаві їх, напевне, ще не бачили, але Петимко не спускав його з очей. Їх сподіванки справдились — вони майже в упор налетіли на шхуну з переламаною щоглою, що йшла під мотором. Це був «Колумб». І переконалися в цьому не тільки через те, що прочитали назву на борту, а й тому, що впізнали Марка. Хлопець стояв біля стерна й дивився на них, хоч не зробив жодного руху. Біля нього стояла людина і, мабуть, щось наказувала, бо юнга одразу схилив голову. Льотчики ще розгледіли двох людей біля мотора. З них лише один стежив за літаком. Остерігаючись пострілів з револьвера, Бариль не спускався нижче півтораста метрів і обмежився лише одним польотом над шхуною. Мусили поспішати до корабля. Це треба було зробити якнайшвидше, бо штурман, звіривши курс шхуни, міг сказати цілком певно: «Колумб» іде до «Каймана». Відстань же від шхуни до пароплава була вп'ятеро коротша, ніж відстань від «Буревісника», а вона ж скоротиться ще, поки літак знайде есмінця та дасть знати про свої спостереження.

На кораблі за той час все більше хвилювались за долю літака. Минуло півтори години. На командному містку лишалися цілком спокійними лише командир, комісар і вахтовий начальник. Але й вони останні хвилини мовчали. Півтори години — це вже не подобалося ні командирові, ні комісарові.

Минула година тридцять п'ять хвилин. Літака ніхто на обрії не бачив. Командир дивився в бінокль і тихо покликав вахтового штурмана.

— Відзначте в журналі, — сказав він, — хто перший помітить літака, я відзначу це завтра в наказі.

Ту ж хвилину з палуби прозвучав хрипкий, надтріснутий голос діда Махтея:

— Ось він летить!

— Де, де? — запитало кілька голосів. Усі припали до біноклів.

— Зюйд-ост-тень-ост! — прогудів дід.

— Молодець, старий.

Тепер майже всі помітили в повітрі крапку, що швидко наближалась і збільшувалась. Незабаром почули гуркіт літака.

«Розвідувач риби» пролетів низько над кораблем, ледве не зачепивши поплавцями щогли. З кабіни висунувся Петимко махаючи руками, щось показував. Спочатку його ніхто не зрозумів. Командир есмінця вже приготувався дати наказ спинити машину, але літак пролетів далі й кинув за сотню метрів по курсу судна вимпел. Тоненька металева трубка з поплавком і прапорцем поринула під воду й одразу спливла.

— Боцман, виловіть вимпел! — скомандував вахтовий.

Боцман кинув за борт сітку-ловушку, вправно спіймав вимпел і витяг на палубу. Вимпел однесли командирові. Вахтовий начальник одкрутив закривку трубки і витяг записку.

«Знайшли «Колумб» в сто тридцять восьмому квадраті. Курс зюйд-ост 35°35?. По курсу в сто сімнадцятому квадраті підозріло поводиться пароплав «Кайман». Гадаємо, жде «Колумба». На шхуні помітили чотирьох. Один — Марко Завірюха. Щоб не затримувати корабель, кидаємо вимпел. Йдемо стежити за «Колумбом». Петимко».

— Штурман! Курс на «Колумб», розраховуйте швидкість шхуни п'ять миль на годину, — розпорядився командир. Потім обернувся до комісара: — Ви розумієте, коли не доженемо «Колумба», вони перейдуть на «Кайман», і ми не зможемо їх взяти. Вони у нейтральних водах. Ех… Да… Підійдіть до пасажирів і підготуйте їх: скажіть, що льотчики бачили Марка. Але скажіть не одразу, а то дуже хвилюватиметься мати.

Х. РАНОК ПОЛОНЕНИХ

У Марка підгиналися ноги. Дерев'яніли руки. Цілу ніч простояв він біля штурвала, не маючи жодної хвилини відпочинку. Крім втоми, давав себе почувати й холод. Дощ промочив і полонених, і загарбників, але захватники рухалися, викрутили свою одежу, крім того, частина одежі в них була непромокальна, а полонені, залишившись мокрі під вітром, незважаючи на серпень, посиніли від холоду. Моторист і юнга просили дозволити їм переодягтися, але пірати не звернули на це уваги, вони знали, що за кілька годин ні той, ні другий їм потрібні не будуть.

Тим часом море залишалось таким самим безлюдним, пароплави й кораблі не показувались ні близько, ні далеко. Нічого не виходило також з Маркових планів відносно нападу на одного з злочинців, коли б той наблизився до нього. Пірат і шпигун хоч і наближались, але були надзвичайно насторожені і весь час береглися несподіваного нападу.