Николай Трублаини – Шхуна «Колумб» (страница 55)

Відро служило їй водолазним дзвоном. Яся розуміла, що повітря у відрі їй надовго не вистачить і доведеться його поповнювати. Це було небезпечно, бо загарбники могли б помітити її. Тому намагалась якнайнепорушніше стояти під відром. Хвилини через три вона залишила його, пропливла під водою до похилої корми, висунула голову, пила свіже повітря і слухала на шхуні розмову, з якої догадалась, що там її вважають утоплою. Потім повернулася назад, під своє відро. Тепер вона скоренько перевернула його, набрала в нього чистого повітря і знов сховалась, дожидаючись, коли, нарешті, шхуна рушить.

Цього моменту вона і ждала, й боялась. Її могло вдарити гвинтом або зачепити бортом шхуни відро й перевернути його, нарешті, одному з піратів могло спасти на думку витягти його з води. Але, на Ясине щастя, нічого такого не трапилось, шхуна відпливла, не торкнувшись її. Вона ж не визирала з-під води, міцно тримаючи відро за дужку і тим самим зберігаючи його в неприродній непорушності на хвилях. Нарешті, коли дихати стало зовсім нічим, вона вирішила визирнути на повітря. Так і зробила, прикрилася відром од шхуни і помаленьку попливла. Скоро шхуна зникла з очей, чулось лише торохтіння мотора.

Тепер, коли дівчинка опинилась сама серед моря, не маючи під рукою нічого, крім незручного й ненадійного відра, вона розгубилася. Сталося з нею це не тому, що вона, плигаючи за борт, сподівалася на якусь гумову подушку чи на човен, а їх не було. Плигаючи за борт, вона знала, що на це сподіватись їй треба найменше. Але, збираючись пливти до берега, вона не знала, де саме той берег. Навіть стоячи на шхуні, не помітила його на обрії, хоч і пам'ятала, як Левко казав, що берег близько. Вона могла дуже приблизно орієнтуватися лише по сонцю та по шхуні. Шхуна, безперечно, пішла геть від острова, а сонце показувало їй, де захід. Отже, мусила пливти на північ, але визначити з абсолютною певністю, де та північ, не могла. Можна було взяти напрям трохи на північний схід, і тоді їй довелося б пливти до берега сімдесят — вісімдесят кілометрів, а коли на північний захід — то сорок — п'ятдесят. Точно Яся цього не знала, але ситуацію, в якій опинилась, розуміла. Зрештою попливла, тримаючи напрям так, щоб сонце на заході було по лівий бік. Коли б вона знала, що в цьому напрямі доведеться пливти сто двадцять кілометрів до берега! А це ж неможливо, навіть для найкращого в світі плавця. Пливла, насправді залишаючи Лебединий острів трохи ліворуч від себе, але на такій віддалі обов'язково проминула б його, не помітивши.

Сонце торкнулось обрію, коли Яся перевернулась на спину, щоб відпочити. Втома від попередніх пригод ще давала себе почувати, і дівчинка знала, що сили в неї тепер менше, ніж три дні тому, через те мусила її берегти. Лежачи на спині, дивилася вгору, в темну синяву неба, і раптом помітила двох білих чайок. Птиці після денного полювання поверталися з моря на берег. Вони летіли рівно, не знижуючись, не піднімаючись, нікуди не повертаючи, мабуть, поспішали до своїх гнізд. Найімовірніше, то були чайки з Лебединого острова. З тієї висоти, де вони летіли, мабуть, бачили острів і прямували до нього навпростець. Дівчинка провела птиць поглядом, вона заздрила їм, бо вони швидко її випереджали. Стежачи за їх льотом, звернула увагу, що вони летять не в тому напрямі, в якому пливла вона. Яся одразу повернула за чайками і так пливла, поки вони не зникли з очей. Аж коли на небі висипали зірки і серед них вона впізнала маленьку Полярну зірку, тоді попливла з певністю, що тепер має точний орієнтир і не зіб'ється з прямої лінії. Час од часу підводила голову й поглядала на маленьку зірку, що завжди світить на одному місці і навколо якої пересувається весь небозвід. «Моя провідна зіронька», — прошепотіла дівчинка з почуттям ніжності, поглядаючи на цю скромну, неблискучу зірку, що протягом тисячоліть правила і править морякам вірніше компасів. До речі, небо було чисте і не видно, щоб мало хмаритись. На жаль, це так тільки здавалося, бо коли б Яся розумілася на різних ознаках погоди, як, скажімо, розумівся на тому Стах Очерет, то, глянувши на небо після заходу сонця, могла б передбачити короткочасний, але сильний вітер. Дівчинка пливла «по-жаб'ячому», тобто майже тим самим способом, що носить назву стилю «брас», пливла повільно, щоб не стомитися.

Зайшла ніч. Ясно горіли над морем зорі і радісно-задерикувато переходив від зірки до зірки молодик. Напівтемрява й тиша панували у морі. Проте почала здійматися хвиля. Яся пливла й пливла, нічого не бачачи, крім своєї Полярної зірки, наче намірялась до неї допливти. Коли лягала на спину, щоб відпочити, не дивилась на зоряне небо, а заплющувала очі й прислухалася, чи не почує шуму пароплава або голосів з рибальської команди. Але ніякі звуки до неї не долітали, крім шепотіння хвиль, що плюскотіли в вуха, і тоді дівчинці здавалося, що нічого на світі не існує, крім неї і моря, що безконечно тягтиметься, а хвилі все шепотітимуть їй свою незрозумілу розповідь. Потім переверталася і пливла далі. Та ось скоро її наче наздогнав вітер, і голосніше захлюпали хвилі, а на небі прослалась якась димка й почала туманити зорі та місяць. А далі навздогін за Ясею з моря повзло чорне покривало, затуляло зорі, згущало темряву.

VI. ШКВАЛ

Літні місяці — місяці гроз. На суходолі грози найбільше бувають наприкінці дня, десь між третьою і шостою годинами вечора. Але на морях вони бувають частіше вночі. Метеорологи пояснюють це тим, що в цей час водна поверхня тепліша, ніж суходіл. Повітря над морем охолоджується швидше, ніж вода, це викликає посилений вертикальний рух в атмосфері і призводить до швидкої концентрації водяної пари вгорі та повернення її назад зливою. Навряд чи вже докладно вивчено механізм утворення грози, але моряки знають, що грози — це шквал з дощем, блискавкою, громом. А шквал — повітряний вихор, що налітає майже несподівано, збурює воду, рве паруси, робить багато неприємностей і швидко зникає. Шквал з грозою — це небезпека для маленьких парусних суден, але, зрештою, все ж він загрожує меншими неприємностями, ніж шторм. При шквалі пориви вітру досягають семи балів, тобто його швидкість вимірюється максимум п'ятнадцятьма метрами на секунду, а шторм лише починається вітром у двадцять метрів на секунду, що означає дев'ять балів.

Шквал захопив «Колумб» зненацька. Єдиний, хто міг заздалегідь передбачити зміну погоди, Стах Очерет, — лежав важкопоранений у замкненій рубці. І нікому, крім, можливо, Андрія Камбали, не було відомо, чи шкіпер ще живий. Але раніше, ніж «Колумб» потрапив у шквал, сталася подія, яка затримала рух шхуни. Левко, користуючись темрявою, зумів непомітно для загарбників щось пошкодити в моторі, і він став стукотіти та давати перебої. Пірат перший звернув увагу на ненормальну роботу мотора, і після того Анч спитав, що трапилось. Левко відповів, що мотор забруднений і коли його не прочистити, він скоро зовсім спиниться. На це Анч відповів погрозою негайно застрелити моториста і заспокоївся лише після того, як Левко запевнив його, що чистка відбере не більше години. Моторист дістав наказ негайно чистити мотор. Анч лаявся, що пірат одразу сам не сів за мотор, і тепер примусив свого командира стояти над мотористом і стежити за роботою та одночасно нагадувати йому, що револьвер близько від його голови. На деякий час замість пірата-командира над Левком став Анч, а пірат заходився підіймати на шхуні паруси, бо хотів скористатися легесеньким, майже попутним вітром, щоб збільшити хід. Для цього він підняв фок, натягнув клівер і, сказавши Маркові, як стернувати, знов повернувся до Левка. Шхуна ледве-ледве посувалася вперед і кожну хвилину, здавалося, могла спинитися.

Звільнившись від догляду за мотористом, Анч підійшов до рубки і, припавши вухом до дверей, став прислухатися. Хвилин зо дві він нічого не чув. Шпигуна хвилювала поведінка важкопораненого, що зумів міцно замкнутися. «Можливо, у нього є якась зброя», — міркував шпигун. Зважаючи на те, що в револьвері лишився останній патрон, Анч не наважувався починати активних дій проти шкіпера, хоча і не міг припустити, щоб його рана була така легка. Сам він стріляв в Очерета й бачив під ним калюжу крові такого розміру, що мав підстави думати про смертельний кінець. Після захоплення шхуни він пильно оглядав рубку, вогнепальної зброї там не знайшов, але пам'ятав, що бачив протипожежний інструмент, де, крім вогнегасителя, помітив лом та дві сокири. Навіть з цими речами здорова людина являла для піратів деяку небезпеку. На важкопораненого можна б не зважати.

Нарешті, шпигун почув у рубці шарудіння: хтось там рухався і, мабуть, шепотів, але через грубі двері розібрати не можна було. Шпигуна та мова здивувала. «Невже шкіпер марить чи розмовляє сам з собою?» Здавалося, чоловік у рубці щось розповідав. Потім долетів стогін. Анча це стривожило. А що, коли другий рибалка не вбитий, а теж поранений? Це ускладнювало справу, проте більше з рубки не донеслося жодного звуку принаймні хвилин п'ятнадцять.

Можливо, напасник ще підслуховував би, але враз порив сильного вітру трусонув шхуною, вона рвонулася з місця, парус надувся у зворотний бік, і шхуну кинуло кормою вперед. В ту ж мить захлюпали хвилі, збурені раптовим вітром. Шквал налетів з південно-західним вітром таким поривом, що загрожував перевернути «Колумб». Пірат облишив моториста й кинувся спускати парус, але зробив це не досить вправно, і Марко, що мало не полетів за борт, послав йому кілька лайок і порад. Коли був спущений фок, юнга повернув шхуну так, щоб, маневруючи, йти проти вітру під одним клівером. До нього кинувся пірат, запідозривши хлопця в намірі змінити курс. Він готовий був за мить покінчити з цим підневільним штурвальним. Але глянувши, як Марко веде судно, заспокоївся. Шхуна пішла перемінним курсом, все ж пливучи в попередньому напрямі, який пірати вказали стерновому. Облишивши юнгу, рудий повернувся до моториста. Справа з мотором ускладнялася, бо судно гойдалось і моторист не міг як слід працювати. Левко надзвичайно старався і, здавалося, мав намір завоювати цілковите довір'я піратів. Звичайно, ні рудий, ні Анч не йняли віри йому ні на гріш, але впевнилися, що на моториста впливав страх, і тому поводилися з ним ще суворіше. Іноді Левко скоса позирав на того, хто стояв ближче, міркуючи, як би несподіваним ударом звалити і вирвати револьвер. Але вони були надзвичайно обережні і ставали або за спиною полоненого, або не ближче як за півтора-два метри від нього. Левко тим часом «відремонтував» мотор так, що пальне мусило давати неповне згоряння і тим самим шхуна мала зменшити хід майже наполовину. Лаг на шхуні був несправний. Ще ранком його розібрали і не встигли скласти, а тому визначити швидкість ходу пірати не могли. Ця робота давалася Левкові не легко. Потрібна була велика вправність, щоб обдурити пильність рудого.