Николай Трублаини – Шхуна «Колумб» (страница 51)

Поранений лежав деякий час наче заціпенілий, але скоро опам'ятався.

— Не будемо більше дурити одне одного, — сказав він дівчині, — тепер наші інтереси спільні. Я сподіваюся — вони обоє поздихають раніш, ніж випливуть на поверхню. Кожен з них ще тут застрелив би другого, але поки вони потрібні один одному.

З бойової рубки долетів шум. Потім стих. Човен хитнувся: значить, вода прорвалась в бойову рубку і крізь відчинений люк стисле повітря викинуло двох людей з човна. Чулося якесь шипіння, булькотіння за стіною. Десь над ними товщину води прорізують тіла двох людей, які, покинувши своїх підлеглих напризволяще, намагаються врятувати собі життя.

Поранений теж прислухався. Здавалося, його неначе вдарило якоюсь страшною звісткою, і він, непритомніючи, сповз з подушки. Світло лампочки все пригасало, і незабаром Люда бачила лише слабо розжарену червону нитку в темряві. Останні запаси енергії в акумуляторі освітлення кінчалися. Крім тієї червоної нитки, Люда не могла нічого побачити. Вона піднесла до лампочки годинник і ще могла розібрати — п'ять годин тридцять дві хвилини.

В посту центрального управління настирливо дзвонив телефон.

II. АНЧОУС

Стерновий Андрій Камбала тримав однією рукою стерно, в другій грубу цигарку і філософствував з приводу різних змін у природі. В одному випадку його зацікавило, що великі зграї хамси з'явились цього року несподівано рано. Вона ловилася з осені до весни, бо на літо, мабуть, вирушала в Середземне море. «Колумб» був повний дрібнесенької риби з сріблястими головками й бурувато-синіми спинками, що нагадувала оселедців. Шаланди соколинських рибалок з учорашнього дня розкидали сіті на мілинах, і шхуна забрала черговий вилов. Андрій балакав сьогодні на різні теми надзвичайно багато. Сторонній спостерігач міг би сказати, що це базіка. Причини ж тієї балакучості були інші. Андрій намагався одвернути своїх товаришів — шкіпера та моториста — від сумних думок.

— Одного року, — говорив він далі, — хамса з'явилась величезна, з чверть метра завдовжки.

Звичайно Стах обов'язково зауважив би, що Андрій бреше, бо такої великої хамси ще ніхто не бачив, але цього разу промовчав. Андрій на це одразу зважив і навіть замовк. Але потім вів далі:

— Йшов тут один французький пароплав. Став чогось проти нашого острова… Спустили шлюпку, з'їхали на берег…

Знову Андрія вразила мовчанка Стаха, бо скільки він не розповідав історію з тим пароплавом, завжди шкіпер поправляв його, що то був пароплав не французький, а іспанський, і шлюпка до острова не підходила, а рибалки під'їздили до пароплава… Але цього разу, здавалося, ніхто не чув Андрієвої розповіді. Стерновий хитнув правило стерна, затягся димом, покашляв і знову почав:

— Так брали вони хамсу смажити, а називали її чоуси…

— Анчоуси! — сердито поправив Левко, дивлячись поверх свого мотора.

— Анчоуси, анчоуси, — наче зрадів оповідач, що, нарешті, витяг слово хоча в одного слухача.

Стах мовчав.

— Так ті анчоуси, я вам скажу, хоч дешева риба, а така…

— Марко здорово умів їх смажити, — тихо промовив Левко, наче сам до себе, і схилив голову.

Андрій розгублено подивився на моториста, на шкіпера і безпомічно закліпав віями. Очерет залишався в тій самій позі, і не можна було сказати, чув він Левкові слова, чи ні. Моторист узяв ганчірку, схилився над мотором і почав щось обтирати. Раптом залопотів на вітрі парус. Після вранішнього шквалу вони йшли під мотором і під парусом. Шкіпер глянув угору і, нарешті, озвався:

— Вітер міняється, — стерновий, увага! — Потім перейшов на ніс і став розглядати в бінокль море.

Після шквалу ще котилися спінені хвилі, але вони були вже невисокі. На небі пливло кілька хмарок, і сонце вже припікало добре

— Ей, хлопці! — гукнув шкіпер. — Човен ліворуч, бачите?

Стерновий і моторист глянули, куди показував, витягти руку, шкіпер. За сім-вісім кабельтових од них на хвилях погойдувалась велика шлюпка. В ній стояли дві постаті, і одна з них розмахувала ніби прапором.

— Одежиною на веслі маха, — пояснив шкіпер товаришам і скомандував стерновому: — Право стерно. Підійти до шлюпки.

Стах підійшов до щогли і спустив парус. На човні, зрозумівши, що шхуна йде до них, перестали махати саморобним прапором.

Що ближче підходила шхуна до човна, то пильніше дивився Стах Очерет у бінокль, викликаючи у стернового й моториста зацікавленість. Вони шкодували, що в розпорядженні їхнього екіпажу був лише один бінокль.

— На «Колумбі»! — долинув голос з човна, і враз Андрій та Левко здивовано перезирнулись. Той голос здавався їм знайомий. Андрій забув про стерно, вдивляючись у постаті на човні, і шхуна пішла зигзагами.

— Стерно! — крикнув Стах Очерет.

Стерновий виправив курс, але так само, як і шкіпер та моторист, не міг одірвати очей від шлюпки.

На лавах у шлюпці стояли хлопець і дівчинка. Андрій, нарешті, пізнав їх. То були Марко Завірюха і Яся Знайда.

— Стопоріть мотор! — залунав вигук із шлюпки.

Це був перший випадок в історії плавання «Колумба», коли вся команда на ньому забула про свої обов'язки. Шкіпер не дав наказу, моторист, що й без наказу знав порядок, як підходити до суден, навіть не стояв біля мотора, а стерновий правив просто на шлюпку, наче хотів її протаранити. Цього разу про обов'язки їм нагадав юнга. Левко кинувся до мотора й виключив запалення. Андрій рвучко шарпнув стерно, і шхуна, що вже йшла по інерції, пропливла повз корму шлюпки. Шкіпер, схопивши ключку, ледве встиг зачепити нею за борт шлюпки і поволік її за шхуною.

Ту ж мить Марко переплигнув на «Колумб» і потрапив в обійми Левка та Андрія. Шкіпер не випускав з руки ключки, підтяг шлюпку бортом до борту шхуни і простяг руку Ясі. І Марко, і Яся виглядали дуже стомленими, одежа на них була пошматована. У Марка на голові й на руці позапікалась кров на ранах. Проте обоє дивилися бадьоро й радісно.

— Тепер я повірю, що анчоуси бувають завдовжки з метр, — сказав Стах Андрієві.

— Їсти! — широко посміхаючись, насамперед зажадав Марко.

— Зараз засмажимо анчоуси! — сказав йому Андрій

— Не можемо ждати! — відповів юнга.

Шхуну спинили. Всі розташувались біля камбуза, де Марко та Яся знищували харчові запаси колумбівців, а стерновий смажив анчоуси, пригадуючи кулінарні рецепти старого Махтея.

Марко розповідав про минулі пригоди. Коротко переказавши про все по порядку, закінчив на тому, як вони врятувалися з охопленого вогнем потопаючого пароплава. Лежачи в шлюпці, коли вибухали снаряди і вогонь охоплював надбудови «Антопулоса», юнга пригадав, що талі, на яких трималася вона, розрізані, а значить, коли палуба пірне під воду, шлюпка спливе. Загрожувала небезпека, що її затягне у вир за пароплавом, але Марко втішав себе тим, що досі пароплав занурювався дуже повільно, отже, можна було сподіватися, що раптово він не порине, а течія віднесе шлюпку від небезпечного місця. Так чи інакше, цей спосіб залишився єдиним для їхнього врятування. Коли б вони плигнули у воду, їх, безумовно, помітили б з підводного човна і, напевне, розстріляли б, та й потопаючий пароплав швидше потяг би за собою в вир плавців, ніж велику шлюпку. Так воно й вийшло. Лежачи нерухомо на дні шлюпки, дивилися на тент і вже помітили, як він почав тліти, коли почули гуркіт літака. Це свідчило, що «Розвідувач риби» знявся в повітря і пілот та штурман врятовані. Значить, вони негайно сповістять військові кораблі про піратський підводний човен. За хвилину, вже задихаючись від диму та спеки, почули легкий тріск, то, мабуть, осідав пароплав. Одночасно шлюпка почала погойдуватись з боку на бік. Зрозуміли: шлюпка спливла. Трохи пізніше Марко підняв голову — над ним тлів тент. Глянув за борт: піратський корабель зник. За кілька десятків метрів від них догоряли верхи капітанського містка та штурманської рубки. Одразу зірвали тліючий тент і викинули його у воду. В шлюпш лежало одне весло та стерно. Яся взяла весло, а Марко стерно, замість другого, і почали відганяти човен далі від пароплава. Коли «Антопулос» поринув, то їх шлюпку тільки легко гойднуло. Після того вони опинилися в темряві. Бачили, як вдалині світили прожектори, які вони вважали за прожектори підводного човна. Потім чули гарматні постріли, гучний вибух, якесь гудіння під водою, а потім ще чули мотор літака. На цьому їх спостереження тієї ночі кінчилися. Перед ранком їх захопив шквал. Вставивши на місце стерно, весь час тримали шлюпку проти вітру. Коли зійшло сонце, шквал вщух, і вони весь час вдивлялися в обрій, чи не з'явиться якесь судно. У шлюпці знайшли воду, але там не було нічого їстівного. Пливти з одним веслом не могли і використали його замість держака для прапора, почепивши Маркову куртку. Цим прапором подавали гасла якомусь пароплаву, але той пройшов далеко і уваги на них не звернув. Скоро після того до них наблизився «Колумб».

— Так Люда залишилась на човні? — спитав шкіпер.

— Так. Ми умовились, що вона морочитиме піратів, даючи їм відповіді на всі запитання, але, звичайно, неправдиві. Я сподівався, що наші кораблі вже женуться за човном, бо «Розвідувач риби» мусив сповістити їх про події цієї ночі.

III. ЩЕ ОДНА ЗУСТРІЧ

Після останніх безсонних ночей Марко і Яся швидко відчули, як у них почали злипатись очі. Яся так і заснула, не дочекавшись смаженої риби. Її на руках віднесли в рубку. Марко ліг біля порога, наче збирався охороняти свою супутницю. Перед тим як заснути, витяг з-за пазухи синій пакет і поклав на поличку, прикріплену до стіни рубки. Рибалки побажали обом приємних снів, але ні Марко, ні Яся вже не чули тих побажань, бо Яся спала, коли її вкладали, а Марко втратив слух і зір, як тільки голова його торкнулася маленької власної подушки. Вже не чули вони, як знов запрацював мотор, як весело гомонів Левко і як Стах поправляв Андрія, коли той почав розповідати, що він одного разу бачив у Лузанах в цирку дельфіна-акробата, який їздив верхи на коні.