Николай Трублаини – Оповідання про Далеку Північ (страница 30)
Ураз запитали обидва хлопці Темара.
— Зачепився…
Потім, глянувши на розбитий компас, сполотнів і з жахом подивився на товаришів:
— Я заслуговую на те, щоб мене викинули в море за цей вчинок, — сказав він.
— Розбив компас?! — скрикнув Володя.
Хлопці зрозуміли, що це була майже катастрофа. Другого компаса не було. Ні сонця, ні зір не видно. Не видно землі. Навколо туман. Тепер, безперечно, вони заплутаються в цьому тумані.
Мовчки сиділи з хвилину. Навколо висів той самий туман. Здавалось, сумно стукотів притишений мотор. Темара охопив розпач. Він ладен був прийняти яку завгодно кару.
Перший заговорив Оротук:
— Трапляються гірші випадки. А тепер… Вітер дме з півдня. Триматимемо курс проти вітру. Трохи праворуч, і наскочимо на якийсь з островів.
Сказавши це, Оротук знов сів до руля.
— Не журись, Темаре, — звернувся Володя до товариша, — таке могло статись з кожним з нас. Давай будемо закінчувати готування до шторму.
І вдвох вони швиденько й міцно поприв'язували всі речі; закрили човен клейонкою і почали надувати гумові матраци.
Тим часом вітер посилювався, збільшувались хвилі і високо підіймали човен. Часами вітер трохи підіймав над морем туман, але швидко туманна мряка знов огортала все.
Минав час, а берег, що його так хотіли бачити юні мореплавці, не показувався. За кілька годин усі троє впевнились в страшній догадці — вони заблудили. Вітер змінив свій напрям, і Оротук, вирулюючи проти вітру, змінив курс човна, сам того не помітивши.
Не було жодної можливості виявити, де вони знаходяться, в якому напрямі вони пливуть.
Володя, загорнувшись у свій плащ, сидів, суворо поглядаючи на море. Він був мокрий од бризок, відчував холод. Туман псував йому настрій.
— Володю! — почув він гукання Темара.
Чукча виліз з-під мотора, очі йому блищали, він термосив Володю за руку.
— Мені, — казав він, — пригадались тумани на Берінговому морі. На пароплаві, яким я там плавав, коли в туман треба було визначити, де знаходиться пароплав, капітан завжди в таких випадках кликав до себе радиста. І радист з допомогою радіоприймача визначав місцезнаходження пароплава. Це називалось радіопеленгування. Тоді ж від радиста я чув, що таким самим способом можна визначити потрібний пароплавові напрямок, не дивлячись на компас.
— Цілком справедливо, — схопився Володя із свого місця, — я ж читав про радіопеленгування. Треба спробувати негайно.
Володя ніколи не бачив приладу, що зветься радіопеленгатором. Але Темар розповів йому про той радіопеленгатор, який йому довелося бачити.
І от за півгодини друзі договорились, що вони із дроту зроблять круглу антену. На цю антену Володя прийматиме радіостанцію, місцерозташування якої вони знають точно. Антена покаже їм на карті лінію, що з'єднує їх човен з тою станцією. Потім повернуть човен так, як і антену, і будуть іти прямо на ту станцію… І поки йтимуть правильно, доти ту станцію чутимуть. Як тільки трохи звернуть убік, так їхнє радіоприймання припиниться.
Ще минула яка година, і все було готово. Володя з допомогою радіопеленгатора почав ловити різні станції. Довго нічого не чув, але ось почув вищання азбуки Морзе. І враз пізнав: то з Північного полюса переказував різні відомості штурман Бойчук.
Їхній човен стояв правим бортом до полюса.
— Е, товариші, — прокричав Володя, повертаючи антену, — ми не туди пливемо. Оротук, ти, здається, везеш нас на острів Шпіцберген.
Вирішили продовжувати свою подорож до Північного полюса. Оротук повернув човен в тому напрямку, куди вказувала антена радіопеленгатора.
Але тут виявилось, що радіопеленгатор приймає ще якусь радіостанцію, яка передає співи. Очевидно, човен знаходився на прямій лінії між полюсом і цією радіостанцією. Штурман Бойчук швидко закінчив радіопередачу. Але та, друга радіостанція, продовжувала працювати. Це дало змогу Оротукові тримати курс човна правильно, просто на полюс. Володя включив гучномовець, і троє мандрівників, пливучи крізь полярний туман, гойдаючись на хвилях розбурханого моря, почули голосний спів:
НАПАД НА ЧОВЕН
Спали по черзі, хоч сон не йшов, бо відчували сильний холод.
— Наближаємось до криги, — сказав Темар, звертаючи увагу товаришів на похолодання.
Володя попробував рукою воду й відчув, що вона холодна, як лід.
Оротук, що саме в цей час прокинувся, перемагаючи шум хвиль, крикнув Темарові:
— Лягай спати. Я тебе заступлю.
— Дивись, не побий човен об кригу, — сказав Темар і, зменшивши хід човна, помінявся з якутом місцями. Оротук пересів до мотора. Володя чергував на рулі.
Темарові снилась бухта Ногая, снився блакитний Кит, Анкауге.
Сон Темара був перерваний якимось ударом у човен. Не то човен на щось наштовхнувся, не то хтось штовхнув човен так, що все на ньому здригнулось. Темар схопився враз. У нього майнула думка, що човен ударився в крижину.
— Зупиняй мотор! — закричав він до Оротука.
Але Оротук його не слухав. Тримаючи в руці рушницю, якут нахилився над бортом і дивився у воду.
Уже розвиднялось. Туман зник, і на небі були видні бліді зорі. Хвиля на морі поменшала. Вітер майже вщух.
Темар помітив, що Володя сидів увесь нашорошений, дивлячись злякано на Оротука і не випускаючи з охололих рук руля. Очевидно, він не розумів, що сталось. Криги біля човна не було видно. Лише вдалині пливла невеличким клаптиком крижина.
— Що таке? — cпитав Темар.
І, наче у відповідь, почув удар у дно човна.
— Риба на нас напала! — прокричав Оротук. Але Темар уже все зрозумів.
— Морж! — гукнув чукча. — Швидше стріляй! — кричав він Оротукові. Темар миттю зрозумів, що якут, який жив у тундрі, ніколи не бачив моржів. Разом з тим він побачив, що морж не один. Кілька здоровенних страшних істот показували з води вусаті морди з довгими іклами. Вони плавали навколо човна, наче готуючись до спільної атаки.
Ще удар у борт, і крізь алюміній просунувся кусок гострого ікла. Тієї ж хвилини бабахнув постріл. Ікло, що стирчало у борту, зникло, а крізь дірку, що залишилась після нього, перша ж хвиля хлюпнула з кварту води.
Ще постріл, і хвилі піднесли тушу мертвого звіра. Але решту моржів не злякала загибель товариша. Вони готові були продовжувати атаку на цього незнаного їм звіра, який чомусь розсердив їх.
Мотор працював повільно, але човен плив досить швидко. Проте моржі не відставали від нього, а, навпаки, переганяли, обпливаючи навколо, підпливали близько й навіть торкались його. Можна було сподіватись, що ось-ось нові удари посиплються на човен.
Оротук вирішив стріляти.
Першу хвилину, коли напали моржі, він трохи розгубився. Він вважав, що то риба, і задумався, як її стріляти. Це пояснювалось тим, що він був сонний і стомлений. Але не минуло й двох хвилин, як хлопець одігнав сонливість і втому, вистріливши в моржа.
За першим пострілом затріщали інші.
І як у себе в тундрі, так і тут він стріляв, не хиблячи.
За п'ятнадцять хвилин біля човна не залишилось жодного живого моржа.
— Стоп! — закричав Темар і зупинив мотор.
— Що таке? — спитав Оротук. Він стояв у човні випроставшись, очі його блищали почуттям перемоги.
— Ще моржі?
— Ні, — засміявся Темар, — ти, здається, готовий всіх моржів Полярного моря перебити. Але нам треба твою здобич використати. Бензину у нас залишилось мало. Треба моржевого сала з собою взяти.
Більшість моржів, що їх застрелив Оротук, потонули. Якут не мав досвіду полювання на моржів. Він не знав, що для того, щоб убитий морж не потонув, треба цілити йому в серце. В такому разі він не встигає випустити повітря з грудей і тому плаває. Інакше ж, наприклад, коли влучити в голову, то треба зразу ж брати звіра гарпуном, бо він випускає повітря і тоне.
На воді біля човна плавало лише дві моржеві туші.
Хлопці з допомогою човна підтягли ці туші одну до одної і під керівництвом Темара взялись до роботи. Маленькою сокирою Темар рубав шкуру моржа. Його товариші вирізували шматки сала і кидали їх у човен. Закінчили свою роботу, коли вже був день. На той час цілком прояснилось. Над обрієм піднялося сонце, і хлопці побачили вдалині крижане поле. Очевидно, там була кромка, тобто межа так званого полярного паку, інакше кажучи — майже суцільних крижаних полів, що простягались аж до полюса.
А тим часом на мандрівників чатувала нова небезпека.
В пробоїну, що зробив морж, кожна хвиля потрошку заливала води. Спочатку хлопці, захоплені змаганням з моржами, цього не помітили. Потім всю увагу забрало добування сала. І тільки коли покінчили з цим, побачили, що човен глибоко сидить у воді і що чимало води у самому човні. Темар дав повний хід моторові, і одночасно всі троє взялись вичерпувати воду.