Николай Трублаини – Оповідання про Далеку Північ (страница 23)

Шрифт

— Він щойно тут вештався, — сказав мисливець, звертаючись до Нахавадусі.

Вони уважно обнишпорили довколишню кригу. Та ніщо, крім слідів, не нагадувало, що звір тут близько. Печеня, яка висіла на мотузку й мала правити за принаду, була не порушена. Очевидно, її ніхто не торкався.

Ведмідь кружляв навколо пастки, тягнувся до принади, але, очевидно, не зважувався торкнутись до неї.

Шукаючи ведмедя, Нахавадусі одійшов кроків тридцять убік і зупинився біля високого тороса. Розбій біг за ним. Несподівано зоолог відчув сильний удар у спину. Він не втримався на ногах i повалився на кригу. Над ним стояв величезний волохатий ведмідь. Його лапа ще раз спустилась на бідолашного зоолога. Але цього разу звір промахнувся. Він лише зачепив повалену людину за вухо.

Ведмеді рідко промахуються. Для цього треба якусь достатню причину. За таку причину став тепер Розбій. Побачивши біду, в яку потрапив вчений, він з лютим гавкотом кинувся на звіра і скільки сили вхопив його за задню ногу.

Зоолог почував себе напівмертвим. Він чекав ще одного удару ведмежої лапи, щоб розпрощатись із життям. Все ж він встиг крикнути про порятунок.

Попадай ще до цього вигуку зоолога почув гавкання Розбоя і повернувся на галас. За тридцять п'ять кроків від нього над розпростертим вченим стояв білий красунь північного моря. Ведмідь мав гордий і сміливий вигляд. Він наче презирливо повернув свою морду од людини до розлютованого собаки, що намагався вкусити його то за лапу, то за хвіст. Попадай скинув рушницю й націлився просто в голову. Але це був рудобровий велетень, той самий, якого так довго шукали і який мусив гуляти в зоологічному саду Нахавадусі. Вбити цього звіра було неможливо. Треба було його лише налякати.

Гримнув постріл. Ведмідь піднявся на задні лапи, заревів і, плигнувши через Нахавадусі, помчав на мисливця. Але Розбій не дозволив йому зробити цього.

Хоробрий собака, забувши небезпеку, завис на хвості звірини мертвою хваткою. Ведмідь, відчувши біль, закрутився на місці так, що Розбій ледве втримався. Скориставшися з цієї затримки, Попадай плигнув кілька кроків назад і заховався за пасткою.

Він не спускав прицілу з ведмедя. Коли б той накинувся вдруге на зоолога, то першою ж кулею Попадай покінчив би з ним назавжди. Але все ж Попадай розрахував на те, що ведмідь піде на нього.

Ведмідь крутнувся вдруге, і на цей раз собака не втримався. Звір оджбурнув його геть на кригу, а сам з ревом кинувся в бік пастки. Адже ж там стояла людина, що насмілилася стріляти у нього. Ведмідь з усієї сили накинувся на пастку й підняв лапу, щоб розтрощити її. Але спрожогу він необережно торкнувся приманки. Враз кілька мотузків оперезали його і зашморгнули в тугі петлі.

Полонений ведмідь мотався у пастці, чимраз більше заплутуючись.

Нахавадусі вже звівся на коліна й сів на крижину. На ноги стати він ще не міг. Попадай швидко підбіг до зоолога й нахилився над ним.

— Нахавадусі, друже, ти живий?

— Здається, — розгублено відповів зоолог.

Тоді Попадай вибухнув сміхом і почав оглядати зоолога.

Вухо Нахавадусі майже не постраждало, коли не зважати, що воно стало кольору синьої картоплі, трохи набрякло й було подряпане.

— Це дурниця, — сказав мисливець, — за місяць жодного сліду не зостанеться. А од стусана в спину теж скоро очухаєшся.

І він допоміг зоологові стати на ноги. До них, шкутильгаючи, підійшов Розбій, потерся об ноги Попадаеві й жалібно заскавучав.

— Добре, мій собачко, мій милий! — погладив Розбоя Нахавадусі.

Розбій, видно, забився, коли ведмідь вдарив його об кригу.

Незабаром вони втрьох підійшли до пастки. Собака голосно й сердито загавкав на свого ворога.

— Чудовий ведмідь, Нахавадусі! — звернувся мисливець до зоолога. — Ваш сад матиме чим похвалитись.

— То правда, — відповів Нахавадусі і, милуючись, оглядав звіра. Він уже забув про побите вухо і стусана в спину, що дістав од цього чудового ведмедя.

А ведмідь не вгамовувався. Весь заплутаний мотузками, з мордою, затиснутою залізними прутами, він здригався, мотав лапами, бився, ревів. На білому хутрі над лівим маленьким і злим оком червоніла руда брова. Рудобровий мусив розпрощатися з плавучими крижинами Арктики. Його чекала нова мандрівка, спочатку на шхуні, а потім поїздом на далекий Кавказ, де так гаряче гріє сонце, освітлюючи вічнобілі снігові шапки гір, що нагадують полярні острови.

Крізь туман од судна вже наближалися люди.

1933

З ПІВНОЧІ МЧАВ УРАГАН

РАДІОПРИЙМАЧ

Володька Велетень дістав нагороду. Його нагородили найліпшим радіоприймачем. Дістався він Володьці за те, що цей сіроокий хлопчисько організував гурток вивчення науки й техніки. Сам зробив флюгер і дощомір. Діставши термометр і барометр, обладнав при школі метеорологічну станцію.

Метеорологічна станція спостерігала погоду. Вимірювали напрям і силу вітру. Обчислювали, скільки випадало дощу. Навіть угадували погоду наперед. Ну, вгадували це вже завжди з допомогою вчителя Павла Андрійовича.

Ще змалку дражнили Володьку рибалкою. А тепер стали дражнити вітродуєм. Та Володька на те не зважав.

— Вітродуй, вітродуй… та радіоприймачем нагородили мене, а не вас, — так казав Володя.

Ішов Володі дванадцятий рік.

НОВА АЗБУКА

Не барився Володя і скоро наладив свій приймач. Вечорами, на дозвіллі, одягши навушники, слухав співи та музику. Часом вислухував лекції або газетні новини. Та часто, настроюючи приймач, чув якісь дивні цокотливі звуки. Наче хтось на особливій машинці не то цокотів, не то вищав.

— Що це за звуки? — спитав хлопець у Павла Андрійовича.

— Це переказують радіотелеграми азбукою Морзе, — відповів учитель.

— Як то?

— Таке цокотіння означає букви й цілі слова. Прислухайся уважно і почуєш — то буває короткий виск, то довгий. Короткий зветься крапкою, а довгий — рискою. — Вчитель постукав пальцем по столі. Коли стукав частіше, то були крапки. Коли голосніше й трохи рідше, то означало риску. — Азбука ця така: крапка і риска (.__) означає букву а. Риска, крапка і риска (__.__) — це буде буква к. Чотири риски (— —) — літера ш. Три крапки (…) — літера с. От коли написати. — — —. —.. — —.. —.. — . — . —. — .. — … —. —. —.. — І потім вистукати, то це буде означати — Володька Велетень.

НА РАДІОСТАНЦІЇ

Це була телеграфна мова. Володька зацікавився нею і взявся її вивчати. Минуло кілька місяців, і Володька Вітродуй дуже добре вивчив азбуку Морзе. Павло Андрійович розповів про Володю своєму знайомому радистові. Той радист запропонував Володі вільного часу працювати на радіостанції. Хлопець погодився. Працюючи на станції, він швидко навчився орудувати апаратами. Незабаром він став там у великій пригоді. Один радист захворів. Другому радистові довелося працювати й за себе і за свого товариша. Хлопець йому допомагав.

Якось Володя прийшов на станцію із своїм товаришем Васильком. Тієї ночі радіоприймач переказав йому такі цікаві речі, що й наступної ночі хлопці сиділи мало не до ранку, слухаючи мову телеграфу. Про це треба розповісти докладніше.

НІЧ ПЕРША

Покрутивши вертунчик варіометра, Володька почув у телефон знайоме тріскотіння. То переказувала якась радіостанція рисками і крапками повідомлення. Володя одразу зрозумів слова, що переказувались тим тріскотінням. Щоб допомогти товаришеві вивчити азбуку Морзе, Володя записував ті звуки на папері крапками й рисками. Василько на другому аркуші паперу переводив ті знаки в слова. Ось що вийшло у Василька:

Радіограма 1

Говорить Північна Земля

Всім! Всім! Всім!

21 листопада. 23 години

Мороз тридцять два градуси крп Барометр падає крп Вітер з північного сходу посилюється крп Зараз його швидкість двадцять п'ять метрів у секунду крп Починається шторм крп Стежте за повідомленнями з Полярного моря.

Північна Земля

— Де це такий сильний мороз разом з вітром? — спитався Василько.

Володька, що шукав в ефірі нових звуків, але не знаходив, зняв навушники.

— Це десь на Далекій Півночі, — відказав він своєму товаришеві.

Потім підійшов до карти, що висіла на стіні, і знайшов Північну Землю. То були чотири великі й кілька дрібних островів у Полярному морі. Це так далеко на півночі, що туди лише раз на рік ходять пароплави, та й то не кожного року доходять, бо навколо тієї землі крига.

— Тут, значить, — ткнув Володька пальцем у карту, — є наукова станція, що спостерігає погоду. Там же є радіостанція. Давай послухаємо, може, ще почуємо їх.

Знов Володька крутив варіометром і прислухався до свого телефону. Знов піймав цокотіння, але це була інша станція.

На цей раз ось що записали хлопці:

Радіограма 2

Говорить порт Архангельськ

22 23 24 25 Вперед