Николай Головин – Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 (страница 16)
Спроба пройти сифон на подібній глибині не перша у вітчизняній спелеології. Але печера Київська (плато Кирктау, Середня Азія) так і не пустила дослідників крізь воду.
І ось — нова спроба.
…У москвичів табір чималий. Кілька глибинних груп, школа спелеотуристської підготовки. Плюс ленінградські спелеологи, котрі досліджують паралельні колодязі системи Ілюхіна. І групи, які беруть участь в експериментах медиків.
Дощі й урагани вже поступилися місцем нещадним сонячним променям. Від них немає порятунку серед скель. Хіба що в печері. Звідти прийшла звістка:
— “Земля”, я — “Надра”. Починаємо пірнати. Чекайте повідомлень…
Легко сказати — чекайте. Здається, все з рук випадає. Не рятують ні гітара, ні жарти. Від самого ранку весь багатолюдний табір у максимальному напруженні. Що там, під землею? Вголос це питання не вимовляють.
Павло Горбенко під землю не спускатиметься. Його присутність необхідна нагорі. У печеру піде інший медик — лікар центрального науково-дослідного інституту туберкульозу Вадим Мінстер. А Павло проводитиме ті самі спостереження нагорі. Навантаження в обох групах однакове. Отже, порівняння життєдіяльності організму дасть нові відомості про вплив підземних умов на людину.
Павло Горбенко, керівник відділення профілактики Всесоюзного науково-дослідного інституту пульмонології, кандидат медичних наук, лауреат премії Ленінського комсомолу України зі спелеомедицини, — вже не перший рік на Арабіці. За результатами минулих експериментів можна вже робити і деякі висновки:
— Ми спостерігаємо, як організм людини пристосовується до екстремальних умов. Реакція на різке — порівняно з поверхнею — зниження температури, на стопроцентну вологість, — усе це дуже цікаво. Звичайно, не експеримент заради експерименту. Результати минулих досліджень я вже використовую на практиці, у себе в інституті. Адже що таке проблеми адаптації організму до холоду? Це наші з вами весняно-осінні гострі респіраторні захворювання. Як їм запобігти? Відповідь на це запитання ми й шукаємо тут. Уже з’ясували, що спортсмени, яких ми готуємо заздалегідь (спеціальна підготовка фізична та медикаментозна, коригування харчування), краще почувають себе під землею, швидше адаптуються до незвичних умов. І потім своїм пацієнтам у Ленінграді я рекомендую подібні засоби для профілактики захворювань.
Звичайно, всі ці експерименти потрібні для того, щоб полегшити роботу спелеологів під землею, адже дослідження земних надр триватимуть, кращі спортсмени країни йтимуть усе глибше й глибше.
Але ці роздуми будуть пізніше…
Ожив нарешті телефон, і в трубці почувся втомлений голос Віктора Яшкіна:
— “Земля”, я — “Надра”. Сифон пройдено….
Всі учасники експедиції зібралися довкола намету зв’язку.
— …Пірнув на глибину десять метрів. Проплив сорок метрів по горизонталі. Вийшов у галерею. На сьогодні все. Самопочуття нормальне…
У наступні дні штурмова четвірка, досліджуючи нову галерею, вийшла на ще один сифон, його пройти поки що не вдалося.
Переможений сифон на такій глибині — нова сторінка в історії радянської спелеології. Але щодо дальшого дослідження системи Ілюхіна, то, здається, на глибині 970 метрів доведеться поставити крапку. Далі печера розвивається у воді, і для людини її проходження стає неможливим. Втім, дослідження на цьому не припиняються.
Угрюм-завал переможений
Три роки боротьби із завалом у печері Куйбишевській навчили хлопців багато чого. Чекати й терпіти. Не склавши руки, звичайно. Терпляче розкидати каміння і чекати тієї щасливої миті, коли слідом за водяними струмками підуть униз і вони. Вірити, що така мить настане.
Завали вже не раз зупиняли дослідників різних печер. Сніжна, Київська… На проходження першої (найглибшої в СРСР) москвичі витратили шість років. Київську штурмували в чотири заходи. У 1982 році перед величезним завалом зупинилися дослідники Куйбишевської.
Скільки років чи, може, століть цій залі? Вода, невтомний творець печер, працює і працює. Колись, очевидно, була просто велика зала. Та згодом річка підточила її основу, і величезні брили обвалились. Ще й досі не припинився цей могутній камінний потік. Вода, звісно, знайшла собі шлях. А людині, що йде за течією, досліджуючи печеру, ці шляхи поки що недоступні. І хлопці знову й знову надівають важкі од вологи комбінезони, гідрокостюми, йдуть за водою. Вибирають камінь за каменем, просуваються вперед, тобто вниз, сантиметр за сантиметром.
— Угрюм-завал, — хтось сумно пожартував, і назва так і лишилася за цим камінним хаосом.
— “Земля”, я — “Надра”. У підземному таборі все нормально, — на зв’язок виходить Сергій Жарков. — У завалі — як завжди. Падає каміння — ловимо ніжно на руки. Повзти головою вниз краще, ніж ногами. У другому випадку надто заливає водою. Акваріум…
Літо, 1982-й: боротьба із Угрюм-завалом. І віра — наступного року пройдемо. Літо, 1983-й: знову завал, і знову безрезультатні виснажливі дні й тижні в акваріумі. А втім, безрезультатні — це неправильно. У цьому завалі на 720-му метрі Куйбишевської гартувалися характери, випробувались на міцність хлопці.
Літо, 1984-й: не може бути, щоб завал не підкорився. Дарма що води багато, як ніколи. За вісім діб — дванадцять виходів у завал. Скільки разів здавалося: наступна зміна пройде в той колодязь…
Три роки боротьби з Угрюм-завалом, тупцювання на одному місці примусили багатьох спеціалістів-спелеологів засумніватися в успіху. Справді, можливо, закрилася Куйбишевська, і ходу далі немає?
Але ж було: фарба, пущена у воду на 500-му метрі, вийшла на поверхню у джерелі Репроа, поблизу Гагри. Це відкриття перекреслювало всі попередні невдачі: підземна гідросистема печера Куйбишевська — джерело Репроа — значиться відтоді в усіх каталогах світу найглибшою на планеті. 2180 метрів.
У 16-му номері журналу “Спелунка” за 1984 рік (це найавторитетніше в світі спелеологічне видання, засноване французькою спелеологічною федерацією) з’явилася досить оригінальна оцінка діяльності радянських дослідників земних надр. Поль Курбон, видавець і упорядник атласу найбільших печер світу, писав: “Бережіться росіян! Важке спорядження — не перешкода для рекордів… Тремти, Жан-Бернард!” (І фотографія київського спелеолога Сергія Жаркова, котрий спускається до Куйбишевської, — на обкладинці).
Недаремно хвилюється Поль Курбон за долю світового рекорду. Звичайно, Жан-Бернард, найбільша прірва планети, поки що значно глибша од Куйбишевської — 1538 метрів пройдено французькими спелеологами. Але Куйбишевська, могутніми темпами розвиваючись у надрах Арабіки, тягнеться аж до рівня моря. Тобто київські спелеологи мають ще чималий резерв глибин попереду, отже, йтимуть, як вони самі жартують, “до солоної води і криків чайок”.
На початку століття відбувся незвичайний міжнародний конкурс. Спеціальне жюрі дегустувало воду з сотень джерел різних країн, визначаючи, чия вода краща. Головний приз одержала вода з абхазького джерела Верхньоольгінського, що поблизу Гагри. Багата на корисні речовини, напрочуд чиста, завжди холодна — справжня жива вода. Та, виявляється, й інші річки, озера, джерела біля підніжжя Гагринського кряжа несуть не гіршу вологу. Напувають нею сади й поля на узбережжі, втамовують спрагу місцевих жителів та численних курортників. Є тут річки Жовеквара, Хашупси, Сандрипш, Холодна, Бзиб, біля яких з прадавніх часів оселялися гірські пастухи. Ще й тепер зустрічаються подекуди в долинах залишки давніх їхніх осель-ацангуарів.
А народжуються кришталевої чистоти води із звичайного снігу, що вкриває десятиметровою ковдрою Арабіку, з дощових потоків, котрі линуть на сірі карові розсипи масиву. Краплини, струмки просочуються крізь землю, спадають шахтами і печерами у надра масиву.
…Олександр Климчук (керівник карстолого-спелеологічного загону Інституту геологічних наук АН УРСР) і і Сергій Картишев приготувалися до тривалої роботи. Вони першими із штурмової групи прийшли до Угрюм-завалу. Звично почали розкачувати брилу, що закривала маленький отвір.
— Зачекай-но, спробую її ногою штовхнути. — Сергій з усієї сили натиснув на камінь. І той несподівано легко ковзнув униз. На мить хлопці завмерли од несподіванки: перед ними був чималий отвір, шлях відкрився. Угрюм-завал пропускав їх у глибини.
Десять метрів, двадцять, сорок, шістдесят, — від хвилювання тремтять коліна. Климчук з Картишевим ідуть усе далі вниз. Навіть бажання розмовляти немає.
— Все, досить на сьогодні. — Климчук втомлено зупиняється. — Давай нагору.
Як зустріли новину товариші — Сергій Левашов, Євген Кислицин і Сергій Гижко, — важко розповісти. Здається, того вечора і чай був смачнішим, ніж завжди, і вогонь теплішим. На землю з 700-го метра прірви полинула радісна звістка: Угрюм-завал переможено!
Але до того дня, коли хлопці нарешті відчули під ногами тверду породу, а не хитке каміння завалу, було ще далеко. Кілька невеличких завалів на шляху до основного русла підземного потоку розібрали, не маючи вже найменшого сумніву — шлях у глибінь відкритий, зупинити дослідників тепер ніщо не зможе. Адже подолали вже неймовірне — 95-метрової глибини завал. Такого ще не було ніколи.
Нарешті ось вона — справжня підземна річка, що вільно тече звивистим меандром. Обабіч — міцні стіни й склепіння, добре вимиті й відшліфовані тисячолітньою роботою, підземних вод.