Нэнси Спрингер – Енола Голмс. Справа про таємничі букети (страница 20)
— Доктором Раґостіном? — перепитала я, не забуваючи вдавати зацікавленість.
— Це так званий вчений-зниколог, — вона промовила це так зневажливо, наскільки дозволив її милий голос. — Джон вважає його шахраєм.
— Доктор Раґостін не зміг допомогти вашому чоловікові?
— Джон навіть
— Цікаво, то часом не моя подруга Марджорі Пібоді, — пробурмотіла я байдужим тоном. — Це просто страхіття, як занепад сільського господарства вплинув на старі майновиті роди. Марджорі була змушена влаштуватися працювати на якогось доктора. Ви часом не знаєте, як звали секретарку доктора Раґостіна?
— Мушу вас розчарувати, але ні. Я нічого про неї не знаю.
— Навіть зовнішній вигляд? Вона білява? Трішки повненька?
— Не можу сказати. Мій чоловік мало згадував про неї, бо не звернув на неї жодної уваги.
Сподіваюся, що я змогла опанувати себе й поводилася чемно, коли місіс Ватсон повідомила мені цю втішну звістку. Так само я трималася, слухаючи й решту оповідки, а місіс Ватсон переказувала кожну деталь про таємничу особу Еноли Голмс та її роль у порятунку доктора Ватсона. Коли розповідь завершилася, я підвелася, обійняла місіс Ватсон і, побажавши всього найкращого, пішла. Поки я вдавала із себе вишукану леді, мої думки, ніби замурзані дітлахи, підстрибували, верещали й гасали, крутилися колесом і безсоромно ходили на руках, весь час вигукуючи: «Хвала простодушному й доброму доктору Ватсону!»
Адже кілька тижнів тому я занотувала:
Він знає, що я використовую ім'я Айві.
І можна припустити, що від доктора Ватсона йому відомо про юну панянку на ім'я Айві Мешл, яка працювала на першого і єдиного у світі вченого-зниколога.
Але, зважаючи на те, що розповіла місіс Ватсон, це припущення марне!
Хіба що… чи могли її змусити сказати таке, щоб заманити мене в пастку?
Ні, я була впевнена, що це не так. За логікою це неможливо, бо ніхто не очікував би мого візиту до місіс Ватсон, ким би я не перевдягнулася. До того ж спостереження місіс Ватсон схожі на правдиві — це спостереження дружини, яка ніжно й поблажливо ставиться до трохи неуважного чоловіка. Повертаючись із будинку Ватсонів, я подумки навіть подякувала доброму і не надто кмітливому розуму доктора Ватсона. Благословіть його, янголи, бо він не привернув уваги до персони міс Мешл, ба навіть не запам’ятав її прізвища, годі й казати про ім’я.
Отже, навіть якщо він і розповів Шерлоку Голмсу про візит до шахрая доктора Раґостіна, то і словом не обмовився про Айві Мешл.
І це надзвичайно мене потішило.
Я знову можу стати Айві Мешл.
Можу повернутися до мого покликання.
Я ледве стрималася, щоб не піти вистрибом по вулиці, а натомість плавно простувала респектабельним тротуаром Оксфорд-стріт.
А згодом, коли стану повнолітньою, ніхто більше не наважиться погрожувати мені пансіонами. Варто лише перечекати й помріяти ще довгі сім років, і я зможу займатися справою свого життя під власним іменем.
Енола Голмс, перша у світі та єдина справжня приватна вчена-зникологиня.
КВІТЕНЬ, 1889
— Флора Гарріс, — пояснює видатний детектив містер Шерлок Голмс своєму другові та колезі доктору Ватсону. Вони саме відпочивають після вишуканої вечері в ресторані. — Точніше, у її прізвищі не варто вимовляти «Г», адже вона безперечно належить до лав тих, хто народився під звуки дзвонів церкви Сент-Мері.
Із невеликою затримкою Ватсон киває.
— Маєте на увазі, що вона — кокні.
— Саме так. Флора Гарріс та її сестра, Френсіс, на п’ять років старша. Флора не була заміжня. Однак Френсіс вийшла за чоловіка, вищого за статусом. Подружжя відкрило крамничку «Шантеклер» на Голівелл-стріт. І Френсіс вигадала, що зватиметься Пертелотою.
— Розумно, — зауважує Ватсон, милуючись гаванською сигарою, яку він із насолодою палитиме наступні кілька хвилин. — Але трохи дивно.
— Все їхнє сімейство, здається, було «трохи дивним», якщо не гірше, як ви вже встигли переконатися.
— Я встиг? Мушу визнати, я не розумію, до чого ви все це говорите.
— Чоловіка старшої сестри звали Август Кіпперсолт.
— Он як! — Сигара Ватсона падає на скатертину, але він уже не підбирає її.
— Молодша сестра його дружини жила з ними. Скажу лише, що це чудернацьке рішення. Врешті Август Кіпперсолт запроторив її до психлікарні через жоржсандизм[21].
Ватсон різко випрямляється в кріслі від несподіваного осяяння й збудження:
— Згадав! Справа не лише в тому, що та жінка вдягалася в чоловічий одяг. Були й інші тривожні ознаки, що її потрібно ізолювати від суспільства, щоб вона не сіяла смути. Між сестрами були нездорові стосунки, а нещасний випадок, що призвів до спотворення обличчя, настільки озлобив молодшу, що дійсно до мономанії…
— Флора Гарріс і справді божевільна, це безсумнівно. Ніхто не сперечається з вашим діагнозом, докторе.
— То ви кажете, що це вона… це вона була тим чоловіком, який прийшов до мене в клуб? — Здається, доктор Ватсон не на жарт вражений.
— Саме так. I через неї ви провели цілий тиждень у «Колні Гетч».
Далі Голмс пояснює, як місіс Пертелота Кіпперсолт, яка теж, мабуть, трохи божевільна, пристала на бік сестри, а не чоловіка, й витягнула сестру з психлікарні, за що чоловік поплатився життям. Вочевидь, убивство засмутило старшу сестру, яка відтоді непохитно контролювала молодшу. Та врешті Пертелота Кіпперсолт втратила пильність, і Флора Гарріс змогла помститися лікареві, який підписав медичний висновок.
— Але все це звучить сміховинно просто, — спокійно відповідає Ватсон, знову розслабившись у кріслі, бо тепер усе стало на свої місця.
— Тепер, коли ми про це знаємо, звісно. Але тоді… — На обличчя видатного детектива набігла дивна тінь. Шерлок Голмс дістає з внутрішньої кишені свого жакета люльку й капшучок тютюну, ніби бажаючи заспокоїтися. — Але тоді, — визнає він тихо й напружено, — я навіть не подумав про це.
— Усе добре, що на добре виходить.
— Це у вас надто добре серце, щоб докоряти мені, любий Ватсоне. Та я сам себе картаю, що відкинув такий очевидний шлях, який міг би навести на відповідь. Ви б і далі сиділи в «Колні Гетч», якби не моя сестра.
Голмсові добре відомо, що Ватсон знає про його сестру: вони ж обидва були того вечора в домі Ватсона, коли Енола, вбрана у чернечий одяг, увірвалася із ледве живою леді, яка потребувала допомоги. І попри те, що не раз траплялася нагода, та це вперше видатний детектив із власної волі заговорив про свою сестру із близьким другом Ватсоном. І зрозумівши, що ця тема вкрай делікатна, доктор стримується, щоб не відреагувати хибним чином, навіть не моргає.
— Он як, ваша сестра, — каже він так, ніби вони з Голмсом обговорюють Енолу так само часто, як і Голмсову монографію про різновиди попелу від сигар. — А якої ви думки про сестру, Голмсе?
На кілька хвилин у кімнаті западає тиша, а видатний детектив дивиться поперед себе, ніби крізь простір чоловічої зали ресторану. Вираз його обличчя вкрай складно розтлумачити.
— Дуже прикро, — врешті каже він, — що вона не довіряє мені.
ПРО ВИДАННЯ
Серія «Таємниці Еноли Голмс»
Спрінґер Ненсі
ЕНОЛА ГОЛМС. СПРАВА ПРО ТАЄМНИЧІ БУКЕТИ
Повість
Переклад з англійської
Ілюстрації та дизайн макета й обкладинки Євгена Вдовиченка
Головний редактор
Редактор
Коректор
Художній редактор
Комп’ютерне макетування
Відповідальна за випуск
Видавничий дім «ШКОЛА»
61036, м. Харків, вул. Морозова, 13 б