Мор Йокаи – Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка (страница 32)

(— Можу собі уявити, покидьку, як довго ти поважав той меч! — сказав великий князь.)

Я і сам вважав, якщо раніше в гріховному моєму житті навіть меч у серці не здатний був утримати мене від спокуси чужою дружиною, то вже тепер холодна зброя і зовсім не завадить мені нарешті відчути таємничий сміх в закритих очах бегуми. Та в моєї Сейб-Алніфи розуму було більше, ніж у мене.

Вона ставилась до мене так ніжно та покірливо, наче рабиня. Власноруч готувала мені різні напої з казкових фруктів. В шиваїзмі пити вино заборонено; однак з цих екзотичних фруктів готувались такі п'янкі напої, що людина забувала про існування вина. А хто спробував тутешні нектари, на пиво навіть дивитися не зможе. Надрізана кора пальм, бруньки агави дарують солодкі, густі соки: після них настає екзальтація, анітрохи не схожа на сп'яніння від вина.

В цей час моя красуня розповідала мені казки про фей, які народжуються в пальмових садах. Від неї почув історію принца Камра Ессамана і принцеси Бедур: поки вони спали, фея Маймун і ельф Данеш забрали їх на своїх крилах у далекі країни, де звели їх разом; коли вони після всіх радощів та насолод знову заснули, їх повернули додому: принца в Індію, а принцесу в Персію. Це була прекрасна історія, яка приспала мене. Я певен, що саме нектар Сейб-Алніфи нагнав на мене сон. Тільки й пам'ятаю, що лишень я приляг на ложе, прекрасна Сейб-Алніфа поклала між нами меча і свою голову поруч з моєю.

Та як тільки я заплющив очі, земля щезла з-під ніг. Я чув шелест вітру над своєю головою, а пролітаючи крізь хмари, чув грім, як коли блискавка розсікає хмару навпіл.

Серед блиску тисячі зірок я упізнав ельфа Данеша, котрий ніс мене на своїй спині. Він був велетенським чоловіком, з величезними крилами кажана, розмах котрих закривав горизонт, а замість волосся та бороди його вкривали листя бамбука та пальми. Ми летіли так швидко, що вузький серп місяця виріс, округлився і зменшився до останньої чверті у мене над головою. Деякий час з нами змагався метеорит. Коли він нас наздогнав, Данеш вдарив його каблуком і той розлетівся мільйонами іскр. Поглянувши донизу, я побачив під нами Китай, котрий я упізнав з порцелянових веж та довгих каналів. Тибет вкривав давній лід Гімалаїв. Великі монгольські степи. Ось наблизився Арарат, який я упізнав по полум'яному кільці — вівтар вогнепоклонників персів. Поруч джерело вічного вогню Баку і я згадав, що ельф Данеш був одним з великих духів цих язичників.

На верхівці гори Арарат є палац, красу якого годі описати. На стінах його викарбувані імена щасливих людей, котрі вдячні за це Богу. Блищать ці імена яскравіше, ніж золото, і освітлюють кімнату більше, ніж сонце. Тут ельф Данеш посеред кімнати, обвитої шовком та дорогоцінним камінням, поклав мене собі на долоню і раптово залився громоподібним реготом.

— Ти запізнилася на стотисячну частку хвилини! — вигукнув Данеш.

— Ти випередив мене на триста зонів! — почувся інший голос, і в ту ж саму мить з'явилася Маймуна. Вона теж була велеткою. Її волосся чисті корали, а крила виблискували перламутром. Жінку, котра сиділа в неї на плечах, вона поклала поруч зі мною. Ельф і фея раптом перетворились на дим — один жовтий, інший синій. І ці дими залетіли у карафки, що стояли на столі посеред дорогих напоїв та їжі.

Жінка, що сиділа поруч зі мною, була моєю дружиною, котру я залишив у Німвегені, от тільки виглядала вона ще чарівнішою, ніж я пам'ятав. Вогонь в її очах, червоні вуста, щастя на обличчі, все було ще привабливішим, ніж будь-коли. Її голос звучав дзвінкіше, ласкавіше, солодше; вся вона була якась неземна. Ми припали у поцілунках один до одного і це було нашим першим питанням та відповіддю один одному. І поки марево щастя заливало мене, я бачив, що її обличчя також заливає щастя. Ми пустували: стали дітьми, реготали, потім стали бенкетувати і ділились кожним шматочком. Ми пили з одного келиха, сиділи на одному стільці і пробували всі напої, котрі були перед нами. Здавалося, що кожен наступний напій був все солодшим, як і поцілунок після нього. Людськими словами не описати все те задоволення, яке ми розділили. На столі залишились дві карафки: одина жовта, інша — синя. «Давай спробуємо ці також!» — сказала моя дружина. «Давай!» — відповів я, і ми відкрили їх. Та замість напоїв звідти піднявся жовтий і синій дим, який залив усю кімнату. З цього диму утворилися дві постаті: Маймуни та Данеша. Ми відчули, що нашому щастю настав кінець, і нам знову треба розлучитись. Після цього ми так само написали свої імена на стіні, як і ті, хто був тут щасливим до нас.

Тоді мені згадалось, що я маю повідомити дружині дещо важливе.

— Ти знаєш, я став королем. А ще я одружився з іншою жінкою. Чи дозволиш ти мені її так само цілувати та обнімати, як тебе?

Дружина відповіла: «Дозволяю».

На доказ того, що ми провели цей час разом, розмовляли один з одним, та її дозволу вона міцно стиснула мою руку і її обручка тріснула, притиснувшись до моєї.

Я ж на згадку про цю щасливу ніч, проведену в палаці на горі Арарат, подарував їй золотий браслет з лінгамою, який носив на зап'ясті, як релігійний символ Шиви. Крім того, відірвав і віддав шматок пологу з темно-червоного шовку з вишитими золотими драконами.

Після цього нас взяли на плечі і знову вітер свистів над головою, пролітали хмари, виблискували зірки, над Гімалаями засяяли рожеві промені світанку. Ельфам треба було поспішати і я почув шепіт моря під нами. Тут Данеш вирвався вперед із швидкістю світла, пролетів вогняною стрілою над лісами, випустив мене з рук — і я впав на землю.

На щастя, я упав всього лише з ліжка на підлогу.

(— Ну, і навіщо ти нам розказував, що саме тобі снилося? — прогримів злісно солтис.)

Але, вельмишановне панство, якщо суддівська палата Німвегену занесла до протоколу мій сон і на його основі винесла рішення, то прошу вас зробити те саме. Скажу вам, що в подальшому у цих сновидінь будуть потужні наслідки.

Цей сон з ельфами видався мені таким реальним, що зранку я розповів про нього Сейб-Алфіні. А доказом того, що дійсно бачився з першою дружиною, була обручка, що тріснула від нашого сильного рукостискання.

— Це дивовижно, — сказала Сейб-Алфіна, — треба про це повідомити твою першу дружину. Напиши цю історію, і ми її надішлемо їй. Я відправлю з твоїм посланням одного з своїх командирів.

Я послухався і записав історію про фантастичну подорож на довгій смузі китайського пальмового паперу, який перевершує шкіру гнучкістю і міцністю. Цариця зібрала семеро вчених бонз і вони письмово засвідчили правдивість написаного; Маймуна і Данеш — це давні знамениті фірми, які реалізують сполучення між Індією та іншими частинами світу засобами ельфічної поштової служби; крім того, загальновідомі хроніки підтверджують наявність палацу на вершині гори Арарат, де зустрічаються роз'єднані долею коханці, з чого випливає, що я і перша моя дружина дійсно провели там щасливу, багату на зізнання, ніч.

— Цього листа, лінгаму та полотно з вишитими золотими драконами ми відправимо твоїй першій дружині. Мій посланець негайно вирушить на корабель, — сказала Сейб-Алніфа.

Я вже подумав, що з цим проблема меча між нами буде вирішена. Та я помилявся, бо за вечерею Сейб-Алніфа знову не промовила молитву Басаву.

— Чого ти чекаєш? Хіба ж я не попросив благословіння першої дружини? Хіба ж я не зустрівся з нею? Хіба ж я не віддав їй свою лінгаму?

Сейб-Алніфа всміхнулась і відповіла:

— Ти і справді все це зробив. Але вона не дала тобі поки нічого. Поки лист з її благословінням та згодою не буде в моїх руках, я не зможу промовити молитву Басаву.

— Тож я повинен насолоджуватись ароматом квітів через огорожу, доки посланець двічі не перепливе море?

— Тільки раз. Він взяв із собою декількох зелених голубів, котрих називають «голуб нареченого». Як тільки твоя дружина напише дозвільного листа, посланець прив'яже його до крила голуба і той за два дні прилетить сюди. Тож дорога буде довгою тільки в один бік.

Але для мене і це було довго. Я вже почав було думати, що мене не хвилює, що скажуть Шива, Брахма, Вішну чи яке інше багаторуке та багатоноге божество.

(— А Єгова? Ти, негіднику! — розізлившись, мовив солтис.

— Він не забороняє багатоженство! У патріарха Якова були дві, у святого Давида чотири, а в Соломона тисяча чотириста! Та шкода витрачати дорогоцінний час для того, аби зараз вступати в догматичну дискусію. Бо і так з того нічого не вийшло. Провів я сто десять днів та ночей поряд з прекрасною Сейб-Алніфою: ми їли за одним столом, спали під одним покривалом, але я ніколи не торкався її руки, не цілував її вуст.

— О, мені цікаво, як же це могло статися? — сказав великий князь.

— Ваша милість бажають, аби я розповів усі історії за сто десять днів та ночей?

— Про таке навіть і не думай! — втрутився солтис. — Можеш коротенько переповісти.)

Я вирішив, що більше не питиму того снодійного, яке відправило мене на спину Данеша, і заявив про це Сейб-Алніфі.

— Добре, тоді зготую тобі напій, який не дасть тобі заснути протягом ночі.

Я погодився.

У Східній Індії приготування різних фільтратів є на досконалому рівні. Є таке зілля, котре навіть найспокійнішу, тиху людину перетворює на грізного воїна. Воно називається «банг». Миролюбних слонів поять звареним на цукрі сиропом під назвою «кханверд», від якого вони ведуть нещадні двобої, чим веселять гостей шаха. Від напою «кхерат» будь-хто перетвориться на поета, навіть найзанудніший парубок буде розповідати неймовірні оповіді у віршах. Від квітів «мохви», які так і опадають з дерев, люди стають добрими та поступливими, чим користуються збирачі данини. Дацути заливають у джерела отруту, від якої подорожні впадають у сплячку. Моя Сейб-Алніфа дала мені «понзопар». Це не зілля і його не п'ють, а жують. Від нього навіть у захмелілої людини проясниться і наповниться мудрістю голова.