Мор Йокаи – Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка (страница 29)
Почувши ці слова, вона різко натягла очіпок.
— Прикусіть ваш брудний язик і думайте, що кажете перед праведною вдовою.
— Ваша правда. Під час «законного єднання». Поки їх доставлять, ми підготуємо величезний басейн, з морською водою, піском та водоростями. Потім запустимо молюсків у цей басейн та годуватимемо морськими зірками і різним планктоном. Незабаром вони відкладуть яйця. Яйця скалярій з'єднані шовкоподібною ниткою, а яйця наутілусів склеюються по шість штук, як зірка. Ми прив'яжемо яйця скалярії на кільце, а всередину кільця помістимо зіркоподібні яйця наутілуса, і ви побачите, милостива пані, що вилупившись, молюски почнуть будувати хатинки в протилежний бік від звичного.
Вдова загорілась такою ідеєю, одразу зробила замовлення і почала ставитись до мене більш прихильно, навіть стала проводити на півгодини більше часу у саду.
Я ж сумлінно виконував свій обов'язок: вдень начищав гармати, що були на моїй відповідальності, дивився за мундирами товаришів — чи десь випадково ґудзик не пришитий догори дригом, доповідав командиру про обстановку. У неділю запускав феєрверк у міському парку. А по буднях, у другій половині дня, займався садівництвом у вдови. Всі зароблені гроші я складав докупи. Не пив, не палив, навіть коли пригощали. Ставився до всіх відповідно рангу. Мене всюди любили і поважали. Я і справді став праведним чоловіком.
(— Чую я, що з цього вийде ой яка афера! — зітхнув солтис.)
Я зізнаюся, що поводився так не тому, що мені це подобалось, а для того, аби якомога скоріше дістати звання.
Що стосується молюсків, то я збудував для них заплановай басейн у кінці саду, оточивши його цегляною стіною, де молюски спокійно відкладали свої яйця. Я міг розпочати намічений план. Варто знати, милостиві панове, що яйця молюсків, на відміну від пташиних, ростуть разом із плодом, що всередині. Яйце молюска, котре було не більше піщинки, виросте до розмірів лісового горіха. Його оболонка стає такою тонкою та прозорою, що крізь неї можна побачити маленьке створіння, як воно крутиться, як б'ється його серденько.
(— Тепер пройдисвіт стане читати нам лекцію з малакології[60], лиш би затягнути час.
— Тут ви зобов'язані мене вислухати, вельмишановне панство, бо ж саме за це мене звинуватили у відьомстві. Тож я маю довести, що мій успіх — це не наслідок якогось потойбічного договору та чаклунства, а просте розуміння таїнств науки та природи.)
На підростаючих молюсках вже можна було помітити, що всі вони будують хатинки зліва направо. Тому, аби два антипатичні види знаходились поруч один з одним, постійно треба було корегувати їх розташування, бо яйця плавали по всьому басейну.
(— Ану, постій! — втрутився солтис. — Я так знаю, що у молюсків немає очей: тож як вони бачили своїх недругів?
— Бо це таємна антипатія. У них немає очей, зате є такі органи, яких у нас, теплокровних, немає. Всі молюски, котрі вилупились, звели свої хатинки зліва направо.)
От і вся таємниця казкового багатства. Поки молюски виконували своє таємне існування, моя господиня стала проводити на півгодини більше часу біля басейну, допомагаючи мені доглядати за ними. Коли вона почала переміщати яйця молюсків, то спершу оголила тільки пальці, а пізніше закотила рукав по самий лікоть і відкрила моїм очам прекрасну руку, якою не ділитиметься ні з ким, окрім законного чоловіка.
Оскільки я був єдиним, хто знав таємницю вирощування мушель, а постійне оголення руки могло похитнути її моральні устої, сталося так, що молода вдова віддала мені свою руку і взяла мене законним чоловіком. Тож не чаклунство і не диявольська практика, не спокуса призвела до того, що найпрекрасніша та найбагатша молода вдова повела мене до вівтаря.
(— Що далі, то веселіше! Благочестива голландська вдова спокусила унтер-гармаша!)
Вона отримала за це велику винагороду. Вирощені мною таким способом scalaria retrotorsa принесли їй незліченні багатства. Ми не знали, куди вкладати гроші. Та більша частина винагороди крилася в подружній вірності, котрої я дотримувався. Я сам не міг повірити, що з мене може вийти настільки порядний чоловік. Коли в мене не було справ у казармі, я завжди сидів вдома і готував ранковий чай для своєї дружини.
В будь-якому випадку, вона була задоволена своїм новим чоловіком. Тільки в одному я поступався померлому: він був капітаном, а я тільки унтер-офіцером.
Правда, він за все своє життя не бачив жодної битви, і коли в кінці меси з нагоди свята Тіла Христового він подавав залп, то затуляв вуха руками; та все одно його дружину називали капітаншою. А мою називають унтершою. Такого пониження жіноче серце не може витримати.
Коли в нас вже було дуже багато грошей, я спробував купити звання лейтенанта. Мені відмовили, бо переді мною в черзі було п'ятдесят шість осіб.
Тож моя молода дружина перестала виходити з дому, аби її не називали унтершою. І якщо вона писала листи, а вона навіть м'ясо купувала за допомогою листів, то підписувала їх так: чоловік вдови капітана Тобіаса Ван дер Бюллена. В кінці кінців мене стали називати Тобіасом Ван дер Бюлленом. Тож таким чином, безневинно, я отримав своє дванадцяте ім'я.
Мушу зізнатися, що таке життя було дуже нудним. Дарма в нас було море грошей, але не було куди їх витратити. Від пиятики я відмовився, палити в будинку, заради чистоти, було заборонено. А мені потрібно було сидіти вдома. Я навіть і не знаю, куди міг би піти. В своїх клубах торговці говорили про речі, котрі я ненавидів. Чоловіки тут всі такі розумні, що і пожартувати ні з ким. І жінки такі набожні та порядні, що навіть своїм півням дозволяють підходити тільки до однієї курки.
Слава Богу, моя дружина опинилась в тому стані, коли хочеться різних надзвичайностей. Звичайне діло, пане. Одна хоче з'їсти цілу миску взуттєвого клею, друга помре, якщо в ту ж секунду не з'їсть жаб'ячу лапку, третя серед ночі змусить чоловіка бігти в бакалійну лавку за лакричними цукерками. Вам відомо, що відмовити їм не тільки не можна, а ще й небезпечно. Моя дружина побажала щось екзотичніше. Шматок пергаменту. Але в нас його багато. Так, але на тому пергаменті має бути написано, що мій чоловік капітан.
І де ж мені його взяти?
Коли я вже втратив надію щось вирішити, то натрапив на старого знайомого — мінхера Руйссена.
Він одразу мене впізнав, тож годі було відпиратись. Між нами були дружні відносини, які спонукали мене йому довіритись.
Він розповів, що в Німеччині мене шукають з одного боку за незаконну передачу на реставрацію церковних реліквій тамплієрів, а з іншого — за вирішення проблеми Теляти-муу в Гамбурзі.
(— Чарівний парафраз для крадіжки та вбивства! — пробурмотів солтис.)
Добре, що в Голландії мене дражнили ім'ям покійного чоловіка дружини. Якби вони знали, хто я насправді, то неодмінно видали б мене.
Зі свого боку я розповів йому про те, як мені вкрай необхідно стати капітаном, інакше дружина мені виїсть мозок.
— Ех, хлопче, — сказав мінхер Руйссен, — скоріше рак на горі свисне, ніж ти на суші дослужишся до капітанського звання. Тут не ведуться бої та битви. За цим голландці люблять спостерігати. Якщо хочеш стати капітаном, виходь зі мною в море. Я тримаю курс на Ост-Індію, куди везу гармати та зброю для набоба Нуджуф-хана. Командиром його армії служить твій земляк, Рейнхард Волтер. Він, як і ти, став з авантюриста великим паном. Змінив ім'я на Соммер. Індуси кличуть його «Сумро», а французи «Сомбре». Йому конче потрібні хороші солдати, особливо гармаші. Як підеш зі мною, за рік станеш князем, не те що капітаном.
Мінхер Руйссен розповів мені про неймовірний успіх Соммера в Бенгалії, від чого мені замакітрилось в голові.
На додачу мене накрило смутком та нудьгою від нічогонероблення. Я погодився.
Моя дружина не знала куди подітись від щастя, коли я привів до неї мінхера Руйссена, і ми розповіли їй про те, що існує країна, де росте дерево «банан», у нього є тисячі гілок, на кожній гілці сотні плодів, а на кожному плоді капітанський патент: треба тільки зірвати. Вона сама мене почала відправляти.
— Йди, мій милий! Скоріше! Не спізнися на корабель!
Вона сама спакувала мені речі в дорогу, добра душа! Дарма я просив її не піднімати саквояж. Вона все мені спакувала, навіть зайвий шматок мила та зубну щітку. Коли ми прощались, вона навіть не заплакала. Голландки звикли до того, що їхні чоловіки проводять рік у морі, в заморських країнах. Безмірна довіра чоловіку виключала будь-які ревнощі.
Зізнаюся, що я зрадів думці, що буду далеко від дому деякий час, поки очікуваний новонароджений малюк буде нестерпнішим, ніж курча та лошача. Зрозуміло, що колисання впало б на мої плечі. Тож нехай краще мене гойдає судно.
Два дні потому я сів на корабель з мінхером Руйссеном і на деякий час попрощався з Європою. Попутний вітер надував наші вітрила. Дружина махала мені на прощання хустинкою.
(— Чи вчинив ти щось ганебне на морі? — вирішив затримати відпливаючий корабель солтис.
— Нічого вартого уваги.
— То перестрибни Північне море разом з Тихим Океаном; не забирай час, розповідаючи про літаючих риб та спів сирен. Переходьмо до Бенгалії. І продовжуй з того місця, де ти вчинив щось погане!
— Вважаю, я приплив!)
Частина восьма
У Бенгалії