Мор Йокаи – 20 000 років під кригою (страница 23)
Але виникнення цих тварин природа заховала заслоною тисяч таємниць, не дозволяючи зазирнути в її майстерню.
Дно озера недоступне для людського ока, береги вкриті гаями очеретів, бамбуків, пальм, цукрової тростини, далі од берега в озерах ростуть широколисті, нелумбії, а ще далі стелиться червоно-жовтий килим уртикулярій. Поверхня озера чиста, як дзеркало, тільки на середині. Тут і є найпотаємніша глибина.
Що відбувається в тій глибині? Цього я вже не можу бачити. Тільки раз забринів у моїх вухах перший живий голос: квакання жаби.
Як тільки заявляться в повітрі сотні тисяч комах, то за ними не забаряться й павуки, що посідають на стеблинки трав і почнуть снувати шовкові тенета. А коли дозріє перше зерно трав, знайдуться і мурашки, щоб сховати його собі на зиму.
Раптом глибоку тишу порушив звук, немов хтось чмокнув язиком. То ліниво виповзає з щілини з землі дивна істота — довга, наче рука людини. Незграбне й плоске, чорне тіло з вогняними плямами, мов куца гадюка, з двома ногами під головою і рожевими вухами, що звисають майже до землі. Що це? Саламандра, тритон, спрут чи амфібія? А може, це споріднення всіх чотирьох видів. Ця загадкова тварина з'являється завжди самітна — в парі їх ще не бачив ніхто, яєць її теж ніхто не знаходив. Найневинніше страховище, про якого не знають, чим і для чого воно живе.
Де озеро перетворилося в мочар, який згодом почав висихати, там повітря насичується різною заразою, і людині там затримуватися небезпечно. І от раптом я почав відчувати, що зі мною щось діється. Ноги ослабли, голова стала важкою. Однак повертатися на корабель я не збирався, бо хотів до кінця бачити таємницю виникнення нового світу.
Коли б навіть довелося накласти за це головою, то я згодився б.
Від непомірної спеки вода з озера випаровувалася, і швидко на дні залишився тільки намул з багнищем посередині, яке то набухало, то спадало.
Що ж там виникне?
Гарячка вже зовсім перемагала мене — я не міг навіть ворухнутися. Мене душив мочарний сморід, дошкуляли бридкі гадюки, повзучі ящірки, не давали спокою рої докучливих комах, та я все ж не залишав свого місця. Цікаво, що народиться з того багнища?
Біля мене була Бебі, яка, звичайно, лікувати від гарячки не вміла, лише проганяла від мене полчища бридких плазунів, та стирала лапами з мого обличчя в'їдливу комашню.
А я не зводив очей з багна. Воно ще більше підсохло, поверхня його вкрилася твердою корою і весь час ворушилася, наче щось її місило.
Здавалося мені, що в цьому рухливому намулі поволі окреслюються обриси величезної постаті — довгого тулуба, круглої голови, чотирьох довгастих кінцівок — можливо, рук та ніг.
Що ж то воно народиться?
Людина чи велетенський ящір? А можливо, страхітливе споріднення обох? Обриси істоти ставали все яснішими й чіткішими.
В моїй голові вмить майнула несподівана хвороблива думка.
Якщо я помру в ту саму хвилину, коли народиться це чудисько, то воно проковтне все живе на острові — насамперед вірну мою ведмедицю, потім тестя, доброго старця Ламека, якого я звільнив з кришталевої домовини, нарешті, мою Нагаму, в якій б'ється серце мого життя.
Ця думка довела мене до розпачу.
— О Нагамо! — скрикнув я.
— Я тут! — шепнув до мого вуха солодкий голос, й любе обличчя всміхнулося мені. Старий Ламек припав до моїх ніг і дякував своєму богові, що той допоміг їм знайти мене.
Мої любі й дорогі родичі занепокоїлися, що мене так довго немає, і, як тільки вздовж долини підсохли шляхи, обоє враз побігли за мною.
Патріарх щонайперше зайнявся лікуванням моєї хвороби. Він знав цілющу силу всіх трав. Знав трави, що лікують біль шлунку, знав ті, що знімають гарячку — досить лише їх прикласти до тіла. Ламек напоїв мене і обгорнув цілющими травами. Потім удвох з Нагамою підняли мене, поклали на спину ведмедиці й добре прив'язали, щоб я не впав.
Підвівши руку, я показав на істоту в багні, що корчилася в муках народження.
Ламек глянув і, затуливши обличчя руками, перелякано скрикнув: «Велетень!» і кинувся тікати звідси з блискавичною швидкістю. Ми зупинилися аж на «Тегетгофі».
Шалений біг пішов мені на користь — я добре спітнів. До того ж, Бебі кілька разів викупала мене в потоках, і це замінило мені чудодійні компреси. Коли ми прибули на «Тегетгоф», я був уже майже здоровим. Тільки втома змусила мене лягти в ліжко.
На острові тепло вже доходило до 20° (за Реомюром). Цікаво, що народиться з багновиці цієї ночі?
Після гарячки й виснажливої втечі я поринув у сон. Пробудився я від лютого холоду і, розплющивши очі, побачив, що Нагама, одягнена в шубу, роздмухує в грубці вогонь.
Термометр показував 12 градусів нижче нуля, вода в моїй склянці замерзла.
Що трапилося?
Зіскочив я з ліжка, одягся за допомогою Нагами і виповз на палубу. Там, упавши на коліна й розпростерши руки, молився Ламек.
А навколо панувала північна полярна ніч!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Що з нами трапилося?
А ось що. Морська течія повернула острів так, що нафтовий вулкан опинився на протилежній його частині. Нафта вже не обмиває наш острів, а залишається в морі, за островом. Водночас морська течія, ввірвавшись поміж вугільні шари, загасила нафту, і вулкан тепер уже не горить.
Вогненночервоне шатро сповзло з неба, і з останніх хмар товстим шаром снігу укрилася земля.
На небосхилі іскряться зорі, а у височині над нашою головою палає вогняний вінок — правильної форми коло, всередині якого пливемо ми, і з якого випромінюються в усі боки Всесвіту жовті, рожеві, зелені вогні. Це і є північне сяйво, але люди досі бачили тільки півкола. Над нами ж сяє ціле коло! Значить, ми на самому Північному полюсі. Полярна зірка Великого Воза блимає прямо Над нами. Компас не визначає вже напрями: його стрілка безупинно коливається. Земля, що на моїх очах оновилася, на моїх же очах тепер і вмирає.
При світлі північного сяйва я ще раз з Нагамою, Ламеком і вірною ведмедицею обійшов невпізнанно змінену, долину.
Не було в ній ні рослин, ні тварин. Буйна тропічна рослинність замерзла і лежить тепер під снігом. Очеретяні ліси завмерли — все навколо спить.
Лише на середині озера, на широкій багновиці, видніються й під снігом величезні контури химери: широка голова, хребет, руки і ноги. Життя в ній згасло раніше, ніж мало розвинутися.
Чекала мене ще одна несподіванка. Північне сяйво, в якому рожевим світлом пломеніли вершини гори Ціхі та верхівка вулкана, раптом погасло. Натомість на обрії срібним світлом сяяв місяць.
Тоді я, здивований, побачив, що гори на побережжі нашого плавучого острова палають живим кармазиново-червоним вогнем, а низини вкриті легким рожевим серпанком. Скрипучий сніг під ногами теж порожевів. Чому? Адже північне сяйво згасло. Та це був не відблиск полум'я, а справжній червоний сніг. Пофарбував його дьоготь з вулкана, що, змішавшись з кислотами морської води, утворив чудові рожевокармазинові кольори. І от серед тьмянозеленого океану пливе шматок сухої землі на віки вічні забарвленої червоним кармазином та карміном.
Все птаство цього льодового світу покинуло нашу плавучу сушу. Вітрила корабля оголилися. Лишилася тільки замкнена в каюті дика гуска. От я тепер опишу всі події, що відбулися на «Тегетгофі» та навколо нього, і гускою, як голубиною поштою, пошлю свої записки в широкий світ. Може, вони до когось потраплять. Може, знайдеться той, хто повірить моїм словам і вирушить розшукувати нас!
Писано в вічній ночі під 90 градусом північної широти.
ПІСЛЯМОВА
Автор романа «20 000 років під кригою» Мор Йокаї — надзвичайно популярний угорський письменник другої половини минулого століття. За своє довге життя (1825–1904 рр.) Мор Йокаї написав понад 100 романів. Кращі з них ті, в яких письменник розвиває угорські народні сюжети, критикує аристократію і продажну угорську буржуазію.
Неодноразово звертається Мор Йокаї до теми революції 1848 р., учасником якої він був на першому її етапі. В 1850 році, переховуючись від контрреволюційних властей, він пише твори, присвячені боротьбі за національне визволення Угорщини («Записки із сховища», «Революційні баталії»). В 1869 році Йокаї знову повертається до цієї теми в одному з кращих своїх романів — «Сини людини з кам'яним серцем», в якому широко зображує угорський народ — селян, ремісників, міську інтелігенцію — у період революції.
В творах «Чорні діаманти», «Людина з золота» Мор Йокаї відтворює бурхливий розвиток капіталізму в Угорщині за останні роки XIX століття. На батьківщині письменника великою популярністю користуються його історичні романи «Турецьке панування в Угорщині», «Раб Рабі» та інші.
В оповіданнях і нарисах Мора Йокаї широкий відгук знайшли страждання народу під час епідемії холери в 1831 році, поводі в Пешті 1863 року та звичайних для тодішньої Угорщини голодовок.
Проте чимало творів Мор Йокаї написав на теми, з якими він мало обізнаний, наприклад, «Роман з Кримської війни», або роман «Воля під снігом», присвячений декабристам. В них письменник не все описує правдиво, у відповідності з історичною дійсністю.
Недостатня обізнаність з матеріалом особливо позначилася на творах Мора Йокаї, написаних на науково-фантастичні теми.