Микола Хвильовий – Повість про санаторійну зону (страница 3)
І зараз, коли публіка розбіглась, анарх, зиркнувши на сестру Катрю, згадав глуху доріжку в крижовник, що по ній ходили тургенєвські дівчата.
Навкруги стояла гаряча тиша. На далеких перевалах до експериментальної ферми відходила сонячна дорога. На поверхні ріки бігали сріблясті зайчики і похило – під вагою сонця – стояли осоки. Біля домів відпочинку зрідка прокидалися голоси, але глохли в сонячній порожнечі.
Сестра Катря подивилася своїми тихими очима на анарха й сказала:
– Знаєте? Скоро їду. Подала рапорт.
– Зовсім?
– Так! Буду працювати десь в іншому місці…
– І радий за вас, і шкода, що їдете! – сказав анарх ласкавим голосом: він завжди почував необхідність говорити з сестрою Катрею задушевно.
– А ви ж коли? – спитала сестра Катря.
– Думаю, через два місяці – не більше: бачу – мене збираються затримати тут.
– Я чула. Ординатор казав, що у вас щось подібне до істерії.
– Можливо! – покривився він.
Потім сестра Катря скаржилась, що бути біля города в нетрях надто важче, ніж десь у далеких нетрях. І потім вона вже не буде сестрою. Але сестра Катря розуміє, що для анарха ця тема не зовсім приємна.
– Ну, колись і ви виїдете! – сказала вона, зиркнувши на ріку, і задумалась.
Він скинув очима в яблуневий глуш і подумав: «Колись». І раптом захотілось йому образити цю милу дівчину. Він ледве стримав себе, щоб не сказати: «А чи не хочете ви комбінації з трьох пальців?». Чому це всі певні, що він у стані повного анабіозу? Чому це всі говорять із ним таким жалісливим тоном, ніби й справді з ним діється щось неладне? Безперечно, він мусить підлікуватися… Але що з того?..
З ріки війнуло вогким росяним потоком. Сестра Катря положила руку на анархове плече й говорила, легко хвилюючись і підкреслюючи свої фрази жестами степової дівчини: наївними і м'яко-суворими. Темою її оповідання були наші сірі санаторійні «будні», що з їх кола вона шукала виходу.
– Це якась ідіотська плутанина! – сказала сестра Катря й наївно подивилася на осоки. – Це якась ідіотська проблема, і їй нема ні кінця, ні краю. Я буквально не розберу: де починається вільний геній царя природи й кінчається крамар, світовий чортик. Знаєте, мисль підійде до цієї мовчазної стіни й робиться порожнім дріб'язком. Ви не думайте, що я тут, на санаторійній зоні, давно. Ні, я більш, як півроку, ніде не проживу. Це – натура. Іноді дивуються: я така тиха, смирненька дівчина – і така непосидюща… І уїду я відціля все для того ж: шукати виходу з цього тупика, з цієї буденної мізерії…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.