Міхал Шьмєляк – Знахар (страница 12)
– Хех.
– Ну, а тепер іди відлий, повертайся, допий своє пиво і ми поїдемо.
Доріжка до туалету показала ще один чарівний експонат цього складу всілякої дешевизни: фурманка, на якій були викладені пластикові муляжі ковбас, шинки та хліба.
– Люди, пожалійте, – пробурмотів хлопець собі під ніс.
На щастя, туалет не мав нічого спільного з періодом бароко, він був дуже сучасним. Кшисєк повернувся до столу й взявся за пиво.
– Я вже заплатила. – Вероніка встала, взявши сумочку. – Моя черга писяти.
Він дивився за нею дуже вже довго з, безперечно, надто брудною усмішкою на обличчі. Кшисєк подумки докоряв собі, що йому треба бути обережним біля Якуба. Однак пухлина в голові була важливішою. Він майже забув про неї.
Вероніка розбудила його сильно смикнувши, ледь не відірвавши його руку від плеча.
– Щщщо… що таке? – запитав він глухим голосом. Кшисєк і не пам'ятав, як заснув.
– Приїхали, збирайся.
Було темно, і коли він вийшов із автомобіля з кондиціонером, йому теж стало страшно холодно.
– Вибач, я не пам’ятаю, як заснув. Але голова болить.
– Після таблетки воно так і буває. Не турбуйся.
– Якої таблетки?
– Щоб спати, я тобі в пиво кинула.
Жінка виглядала дуже задоволеною собою.
– Ти могла мене отруїти. Але на який біс, що і нащо?
Йому було дуже важко зібратися з думками.
– Назвемо це процедурою. Якщо ти погоджуєшся на конфіденційність щодо свого лікування, місцезнаходження тощо, ми повідомимо, де ти знаходишся.
Змовники засрані. Що мало бути в тій домовленості, що всі мовчали, ані слова, щоб ніхто не знав, де кабінет знахаря? У всякому разі, як і всі інші, він не мав уявлення про те, скільки людей було зцілено.
– Спочатку цирограф[24], потім душа? Ось як це працює?
– Важливо те, що це працює», — відповіла Вероніка. – Немає сенсу вдаватися в подробиці.
Кшисєк потер голову, і шум в ній повільно зник. Можливо, якась таблетка від зґвалтування на побаченні чи якась чортівня. Треба бути обережним, от і все!
– Мені страшно, що я там побачу, які таємні параграфи, юридичні крючки, хитрощі та підступні положення.
Вероніка подивилася на нього з трохи насмішкуватою усмішкою і витягла свій багаж з машини. Вона, мабуть, була справді божевільною, бо дорогою зупинялася в "Бєдронці"[25] і наробила купу закупок.
– Не переживай, є лише одна умова. Якщо проговоришся, ефект лікування зникне.
– Такі дива у цьому селі діються, матінко Божа! Мама попереджала мене не довіряти блондинкам. Ці біляві мавпи приведуть тебе до згуби, так казала.
– Бачу, що голова перестала боліти, тому що жарт загострився.
– Дякую, почуваюся цілком добресенько, вельможна пані.
Дійсно, біль швидко зникав, хлопець зголоднів і знову хотів пива, тільки без таблеток.
– Тож хапай свої речі, бери ці дві сумки для покупок і заходь всередину, пане шановний.
Зовні будинок був не занадто освітленим, мав один поверх, можливо, ще і горище. Великий, але до снобістської вілли йому було далеченько. Хіба. Було досить темно, і Кшисєк мало що бачив. Його завжди дивувала темрява села, відсутність вуличних ліхтарів, освітлених рекламних щитів чи інших перешкод, які становлять природне середовище городянина. Тут сутеніло – і робилося темно. От просто так собі.
Будинок охороняли міцні двері з кількома замками, але Вероніка відчинила їх за допомогою смартфона.
– Сучасність в хаті і у дворі, га? – прокоментував усе дійство Кшисєк.
– Як тільки ти підпишеш вказаний договір, ми надамо тобі доступ з телефону, – відповіла Вероніка. – Всупереч видимості, це найбезпечніше, тому що ми можемо віддалено змінити його в будь-який момент.
Інтер’єр теж не освітлювався, тільки в міру того, як вони заходили глибше і глибше в будинок, загорялося все більше ламп, настінних бра і люстр.
– Ми є! — крикнула Вероніка, знімаючи куртку та черевики.
– Мир цьому дому, - сказав і хлопець
– Роздягайся та йди на кухню, скинемо продукти. По тому розмістимо тебе.
На кухні Кшисєк глянув на годинник, була лише сьома вечора. Він озирнувся і лише зітхнув із жалем. Призначення половини меблів було для нього загадкою, мабуть, їх розмістив сюди провідний дизайнер із багатим портфоліо. Такий, що приїжджає, багато цмокає, несхвально хитає головою, надсилає проект разом із рахунком, якого вистачило б на рік утримання родини з чотирьох осіб. Або два і два роки. Плити, мікрохвильовки, елементи керування, простір для готування із мармуровою стільницею посередині, бракувало лише кухаря у високому капелюсі, який увійде й крикне: "Ласкаво просимо на пекельну кухню!". Кшись згадав сценку з Янеком Кобушевським[26]: "Пан би бажав так: крани, килимки, плитки, дрібнички. Це хамство! Це хамство і міщанство з пана вилізло!". Не інакше. А може, це звичайна, здорова, класична ревнощі? Після історії він, мабуть, не знайде роботи, яка б дозволяла таке божевілля. Ну, хіба що він стане цілителем.
Не минуло й хвилини, як почулося шаркання, і до них приєднався Якуб. Ой, табло їди б мали поживу. Пом'яті капці з Вінні–Пухом, сірі спортивні штани, що відкривають литку, прикрашену татуюванням дракона, чорна футболка з написом "Metallica", темні кола під очима. І це найкращий цілитель у Польщі. Людина, яка зцілила першу леді, а в свою чергу врятувала і порадувала всю країну. Оце сила!
Він підійшов до дружини, поцілував її в щоку на знак привітання, потім глянув на Кшися й усміхнувся.
– Привіт і ласкаво просимо. Вибачте, що не приймаю гостя як слід, у мене був важкий день.
– Привіт, – відповів хлопець.
Він усе ще був трохи напружений біля людини, яка мала його зцілити. Розмірковуючи про все, він постійно ставив зірочку біля слова "зцілення", яке вказувало на виноску: "Гей, чоловіче, це ж чари, а чар не існує.
– Як пройшла поїздка? – запитав Якуб з невинним виглядом.
– Чудово! Як срібний сон Саломеї[27].
– Так, любий, нам дістався жартівник, цинік і знавець історії. Ти вважав, що після президентської родини будеш лікувати лише нудних людей. Помилка, - не без іронії зауважила Вероніка.
– Чи буду я лікувати, ще невідомо.
– Так, спочатку формальності, – усміхнувся Кшисєк.
– Саме так, спочатку домовленість, потім обід.
– Давай свій цирограф, – сміливо сказав хлопець.
– Теж мені: цирограф. Слухай. Умова така: з моменту, коли ти надіслав мені електронний лист, і до повернення додому через два тижні, ти повинен мовчати. Абсолютна. Тотальна. Безумовна. Угода?
Якуб простяг руку.
– Угода. – Вони потиснули один одному руки.
– Так що ти хочеш на вечерю? – запитав господар.
– І все, я нічого більше не маю підписувати? – здивувався Кшисєк.
– А що мені дасть підпис? По судах тягати я тебе не збираюсь. Забезпеченням є твоє здоров'я. Якщо проговоришся, хвороба повернеться. Ляпнеш, помреш. Знаю, жорстоко і безсердечно, але просто і — повір мені — дуже дієво.
– Я так розумію, що ти можеш анулювати наслідки лікування?
– Я так розумію, що ти бажаєш в цьому переконатися?
Хлопець не хотів. У нього були змішані почуття, бо хто колись чув про цілителя, який може наслати на людину хворобу? Це було як вуду. Найжорстокішим у всьому цьому був не підхід Якуба, який, не змигнувши оком, повідомив про нещадну домовленість, а те, що у Кшисєка не було вибору.
– Ти бачиш, що домовленість однаково вигідна для обох сторін, – спокійно сказав Якуб, знімаючи плівку з сосисок. – Ми обоє чимось ризикуємо, можна навіть сказати, одним і тим же: життям. Якщо люди дізнаються, хто я і де живу, я помру.
– Мені здається, ти перебільшуєш, – сказав Кшисєк.
– Він не перебільшує, повір мені, – відповіла Вероніка.