Міхал Шьмєляк – Вники (страница 91)

намордниках і в глині, — подумав Косма й усміхнувся, задоволений римованим жартом. Загалом, однією з

переваг духовенства була відсутність дітей, яка позитивно приймалася суспільством. Звісно, священика, який

заблукав і мав дітей, так само приймали, тож виграш був подвійним.

Він під’їхав до будинку пароха, стоянка була порожня, а той просто згрібав скошену траву.

– Доброго дня, — сказав Косма.

– Навіки віків, — відповів парох, мабуть, з розгону.

– Можна пана на хвилинку?

– Можна, звичайно.

До тачки, в якій вивозив скошену траву, священик притулив металеві граблі. Він випростався і

схопився за поперек, скривившись від болю.

– Хребет?

– Старість, — відповів священик.

– Я думав, що такими речами займається костельний.

– А я що ж, маю сидіти на троні і вказувати на нерівно зрізані стебла? Ні, треба рухатися, бо чим

більше сивого волосся, тим більше болючих місць. Насправді я думав, що більше пана не побачу.

– Тоді я приношу гарні новини. Завтра я їду.

– Кінець слідства?

– На те виходить.

– Отже, ви залишаєте за собою зниклого священика, закохану дівчину і труп на дереві? Не кажучи

вже про загальний резонанс серед місцевої громади.

– На совісті я можу мати тільки дівчину. Доля священика залишається невідомою, але мене це не

хвилює, якби я був тут у справах, було б інакше, невирішене питання замазує статистику. Тож кому треба я

скажу, що нічого підозрілого не знайшов.

– Пан збреше?

– А що таке брехня? Висповідаюсь, і весь клопіт.

Священик задумливо кивнув. Він рушив до альтанки, де вони сиділи в минулий раз, показав на

лавку й сів по інший бік столу. Нахилився й витяг з-під сидіння пляшку жовтої наливки й дві склянки.

– Медовуха, — сяяв він. – На липовому меді, найкраща.

– Мабуть, не варто, сьогодні мене чекає трохи поїздок.

– Один келишок не завадить. – Священик розлив золотий напій по келишкам. – Я тут ховаю, бо мені

останнім часом Люцинка щось гудить на вухо, що я забагато п'ю. Холера, якби я хотів, щоб у хаті була баба, що постійно скиглить і гуде, я б одружився.

Випили, напій був солодкий, зігрівав неймовірно, а потім сильно пекло в стравоході. Ідеальний.

– А з костельним пан пересолив, — сказав парох.

– Можливо і так, — погодився Косма. – Але я був упевнений, що це його я бачив нагорі.

46

Спускний крючок (фаховий жаргон) - професійний вбивця, що працює для злочинної групи.

108

– Він хороша людина. Похмурий, грубуватий, пискатий, але добрий. Це він відремонтував вагончик

Рубенса, чистив йому пічку, привіз палива на зиму, дозволяв користуватися власною ванною кімнатою, щоб

він міг помитися, і дозволяв ночувати у найбільш холодну погоду. Рубенс, нібито, любив грати в шахи, тільки

під час гри він оживлявся, і вони грали разом. Валентій дуже переживав цю смерть, плакав, як дитина. А

коли приїхала поліція і накинулася на нього, наче хтось вдарив його кулаком по обличчю.

Косма почував себе дурнем, але, на жаль, шлях до правди може бути вибоїстим і мати супутні

збитки.

– Я побалакаю з ним сьогодні ввечері, — пообіцяв він.

– Якщо це вас не ображає, вибачтеся перед ним.

- Так і зроблю.

– Отже, ви будете на нашому святі?

– Так, завтра вранці я повертаюся до Варшави. Раз вже ми про це, скажіть мені одну річ. Щоранку

сюди приходить чоловік, стає до стіни і дивиться на цвинтар і костел. Він стверджує, що він ксендз.

– Іноді я бачу його, — сказав священик. – Це загублена душа.

– Говорить, нібито і по ділу, але на зовсім божевільного не виглядає.

– Гріх і покута іноді забирають частинку Божої іскри. Без неї життя вже не таке зрозуміле.

– Він і справді священик?

– Якщо він так каже. Підтверджувати не буду, я його не знаю.

– Знову я не отримаю чіткої відповіді?

– Я бачу тільки часом. Ближче не підходить, побачивши мене, відвертається і йде в ліс. Що я можу

ще сказати? Припускаю, що з паном він розмовляє?

– Так. Але він говорить так само невиразно, як і всі тут. Іноді у мене складається враження, що

філософів посилали з Греції до Вників кілька століть тому, так само, як сьогодні посилають бунтівних

священиків. Вони народили дітей, і гени чуттєвих відповідей збереглися ідеально. Нічого конкретного

дізнатися не вдається.

– Будь ласка, не перебільшуйте. Якщо запитати конкретно, я відповім так само. Як, хоч би з

монастирем.

– Чудово, що ви про це згадали. Я знайшов старі нотатки з ХІХ століття, де йдеться про підземний