Міхал Шьмєляк – Вники (страница 87)
почуттів не згасне, чи був він готовий переїхати до Єлєньої Гури? Враховуючи нинішній дефіцит бажаючих
працювати в поліції, проблем із переведеннями у нього виникнути не повинно. Якщо тільки вона не поїде за
ним до Варшави. Так, через тиждень знайомства ти вже думаєш про переїзд, ідіот, відразу дорікнув він собі.
Валясякової Косма ніде не зустрів. Вона не залишила жодної записки про те, коли повернеться. Він
замкнув будинок, стрибнув у машину і поїхав до костелу.
Невідомий чоловік, як і зазвичай, стояв там. Може, він чекав його? Косма припаркувався і спокійно
підійшов до незнайомця. Травневий ранок не був адекватним фоном для цієї зустрічі; мабуть, куди кращим
був би похмурий листопадовий вечір, повний коричневого листя, що кружляло в повітрі. Страшний настрій
був чимось, що пасувало цьому загадковому чоловікові, а не ранок, повний сонця, пташиного співу та
сонячного тепла.
– День добрий, – привітався Косма.
103
Незнайомець кивнув у відповідь. Ну, все ще незнайомий, незважаючи на кілька зустрічей і розмов.
Що завадило йому представитися, хоча б іменем ім'ям?
– Якщо я зустріну вас завтра, то подумаю, що ви приходите на ранкові меси, – сказав Косма.
– Ранкові меси? – Як завжди, чоловік трохи відбився від стіни, що оточувала цвинтар.
– Так. – Косма показав головою на кам’яний костел.
– Тут немає ранкових мес, – усміхнувся незнайомець.
– Немає?
– Пан не читав щотижневого розкладу богослужінь?
–Ні. – Косма не ходив до костелу, тому його не цікавили точні години богослужінь. Він був
переконаний, що, як і практично в усіх церквах, меси відбуваються щоранку.
– Будь ласка, ознайомтеся. Тут меси ввечері. А точніше, одна меса, бо вона лише одна, у неділю.
– Трохи дивно. Меса в костелі має бути щодня.
– Так було роками, і так залишається. Крихітне село, навколишні села підпорядковуються парафії в
Старій Камєниці, люди воліють їздити туди. Тут лише жителі Вників. Чи священик повинен проводити всю
містерію заради однієї людини?
– Мені здається, повинен, — сказав Косма.
– Єдине, що він повинен зробити, — це померти, — сухо сказав чоловік і знову притулився до стіни.
– Особливо після того, що сталося вчора.
Поліцейський завмер. Невже у незнайомця була якась інформація?
- Пан має на увазі…
– Так, саме це я маю на увазі.
– Чи мав до цього відношення парох?
Чоловік знову відірвався від огорожі, обтер руки й витер їх об дуже поношену, але чисту сорочку.
– Кожне самогубство – це чиясь вина. Хтось перший кинув камінь, хтось одного разу смикнув за
ниточку.
– То пан, нарешті, скаже мені, що тут коїться?
– Пам’ятаєте, що я казав про правду та відповідний момент?
– Так.
– Він ще не наступив.
Як завжди, незнайомець просто розвернувся і попрямував в сторону кущів.
– Візьміть, будь ласка, мою візитну картку! – гукнув йому вслід Косма.
Чоловік зупинився, обернувся й обережно взяв картонний прямокутничок двома пальцями, ніби той
мав його вкусити. Він повільно кивнув і поклав візитну картку в кишеню штанів. Він не прокоментував це
жодним словом, просто спокійно пішов у бік лісу.
– Я їду завтра, — сказав йому Косма, коли той ішов.
Чоловік знову зупинився за кілька кроків.
– Тільки завтра?
– Сьогодні забава, чи не так? Пан вибирається?
– Їмо, п'ємо, бо завтра помремо, - сказав незнайомець і пішов своєю дорогою.
Ну а наступний пункт сьогоднішнього розкладу – Єленя Гура і візит до відділку міліції, згідн з
побажаннями прокурора.
Перед входом до будівлі відділка поліції в тіні невеликого дерева стояли двоє чоловіків. Одним, безумовно, був Каміль Сікорський, його особистий друг, іншим був старший чоловік, який з благоговінням
палив сигарету. Що то за часи, коли курцям доводилося ховатися, як старшокласники, у кущах, за деревами
та кутами будівель.
– Косма! – здалеку радісно скрикнув Синиця. Його супутник уважно спостерігав за ним, допалив і
повільно видихнув дим. Косма підійшов до них, вітаючи приятеля.
– Косма Ейхерст. – Він потиснув руку незнайомцю.
– Вацлав Болеславський, – представився йому чоловік.
– Прокурор?
– Помічник комісара? – запитанням на запитання відповів Болеславський.
– У відпустці.
– Чортова праця, ми завжди на роботі, чи не так? – з посмішкою сказав прокурор.