Міхал Шьмєляк – Вники (страница 84)
один день.
– Вибач, якщо я тебе образив.
– Спокуха, — сказала вона, розвернулася на місці і попрямувала в бік села.
Косма дивився на галявину, тут не було ніякого шансу десь сховатися і причаїтися. Хтось, звичайно, міг зайти в ліс, погуляти між деревами, присісти десь у кущах, але в темряві тільки наробить галасу.
Зрештою, як при такому русі він розпізнає, чи можливий прибулець є вбивцею, що повертається на місце
злочину, чи ще одним мешканцем Вників, який хоче запалити свічку, чи просто цікавиться тим, що сталося в
його раніше тихому районі?
Залишився ще вагончик... Але в цей момент в кишені у нього завібрував телефон. Косма подивився
на дисплей.
Поліцейський зітхнув і рушив до своєї квартири.
Кухня була порожня, як і кімната хазяйки, де вона зазвичай вечорами дивилася телевізор.
Ймовірно, вона теж пішла до Диявольського Дерева, щоб запалити лампадку з сусідами, адже вона була
однією з найактивніших опікунок Рубенса.
Косма приготував собі швидку холостяцьку вечерю з того, що знайшов у холодильнику. Бутерброди
з шинкою та кетчупом, можливо, і не пестили піднебіння, як останні ласощі, відкриті завдяки знайомству з
Майєю, але досить ефективно наповнили шлунок. Плюс чай, і повне щастя гарантовано. Це навіть було
краще після кількох днів такої гастрономічної розпусти заспокоїти свої смакові рецептори і привчити їх до
нормальної їжі. Він їде звідси вже післязавтра і повинен буде повернутися до кебабів, гамбургерів і хот-догів
з автозаправок Орлена.
У нього була ще хвилька, перш ніж Кацпер подзвонив йому. Сьогодні була п'ятниця, тому він, мабуть, йшов сповідувати, хоча мав це робити, скоріше, в неділю, щоб змити з пастви гріхи, скоєні суботнім
вечором, коли люди перепивали спиртного, наїдалися на весіллях до меж витрималості шлунку, і трахали
чужих жінок.
Він ввів у пошуковик кілька фраз, які мали б направити його до підвалу костелу у Вниках. Ну, результатів немає, він навіть не дуже здивувався. Що йому було робити? Залучити георадар або місцевого
мисливця за скарбами з металошукачем? Чи наказати їм нишпорити в кущах навколо цвинтаря та руїн
монастиря? НІ. Він просто завтра допитає священика.
Пролунав телефонний дзвінок. Як і було оголошено, це був Kaцper.
– Привіт, — сказав Косма.
– Хвала Марія завжди діва і Йосиф завжди незайманець, – привітав його друг. – Це Кацпер, єдиний
католицький голос у вашому телефоні. І голові. І, мабуть, у житті.
– Гаразд, посміялися, а тепер викладай, що там в тебе є.
– Отака мені плата? Я ризикую своєю шиєю заради тебе, ризикую своєю кар’єрою у фірмі, можливо, навіть посадою у Ватикані, і, напевно вже, піднесенням на вівтарі, а ти так зі мною?
– Кацпер, у мене був важкий день. До розкладу потрапило навіть мертве тіло.
– У мене теж було, то й що?
– Похорон?
– І який! Найбільшого виродка в долині нарешті поховали, на радість його родині та сусідам. А як
вони плакали, довбані лицеміри, як билися в груди, цирк. Так що не випендрюйся, гаразд?
– Мої шанування. Заплатили хоч добре?
– Ба! Сумніваєшся в моїх торгових здібностях? Я казав, що не буду ховати сволоту, бо він... Ну, сволота. Так сусіди додали якусь копійку, мабуть, боялися, щоб сволота не встала з труни і знову не почала
гасати по селу. Це були чудові похорони, я з радістю поховав би його знову. Збираю на новий мотоцикл.
– Гаразд, досить цього богохульства, Кацпейро, викладай те, що маєш.
– Ну, я тобі скажу, мій любий, що ти, мабуть, шукаєш гриби, а вліз у лайно.
– Чудова алегорія.
– Заєбиста. Я щойно вигадав. Так ось, подзвонив я туди-сюди. І тут мені хтось подзвонив.
– Інформатор?
– Заєбатор, курва. Сам довбаний Кардіналі Кретиналі.
100
Так в семінарії називали кардинала Бєшинського, який, очевидно, після кількох років перебування в
Римі майже забув рідну мову і захоплювався латинськими сентенціями.
– Твоя латина, Kацперчику…
– До біса латину. Подзвонив секретар нашого улюбленого кардинала, хай Господь вічно світить над
його душею.
– Помер?
– Ні, але Господь має вічно світити такій святій людині, він – сонце нашої нації.
– Чого він хотів від тебе?
– Косма, ти ж знаєш, що він нічого не хотів, нічого не питав, просто попиздіти. Але як часто секретар
найголовнішого кардинала в цьому оплоті християнства дзвонить сільському пароху? Як кажуть, розумний
без слів зрозуміє, а дурному і доповіді мало.
– Якийсь інформатор продав тебе, — сказав Косма.
– Напевно. Сподіваюся, хоча б за хороші гроші. Якщо хтось збирається торгувати моєю дупою, то
нехай це буде пристойна сума. Як каже Пудзяновський44: свою дупу дешево не продам.
– Шкіру.
– Кожен торгує тим, на що є попит. Ad rem (Але ж до речі). Це попередження для тебе, що це не
просто якась локальна справа, ти викликав інтерес на верху і на самій вершині гір.
– Я сподівався, що до цього не дійде.