Міхал Шьмєляк – Вники (страница 7)

звичне для священнослужителів вітання.

Після закінчення семінарії він повністю відірвався від церкви та релігії. Став свідомим атеїстом, антиклерикалом, який боровся в тиші. Він не бачив причин слідувати правилам, нав’язаним духовенством; кожна з таких, здавалося б, дрібних дій, як-от офіційне привітання при збереженні церковних титулів і сану, було для Косми визнанням рабства. Крім того, він жодним чином не хотів розкривати парафіяльному

священику своє семінарське минуле, і він знав, що деякі елементи його поведінки все ще видають його, наприклад, інтонація його голосу, коли він несвідомо підспівував. Він волів, щоб було відомо, що він

поліцейський. У цьому немає нічого соромного, і це може допомогти всьому.

– На віки віків… – напевно за звичкою сказав священик. – Заходьте, ми збираємося обідати. – Він

повернувся і зник у хаті.

Косма переступив поріг, роззувся і взув гумові шльопанці. Запах вареної картоплі та смажених

котлет наповнив увесь будинок, а в глибині приміщення він крізь відчинені двері бачив, як метушилася

господиня.

– День добрий! – голосно промовив він у бік жінки. – Будь ласка, не готуйте мені нічого, в мене обід

на квартирі замовлений.

- Гість в дім, Бог в дім, — відповіла йому худа і свіжа жіночка з різкими рисами обличчя. Вона кидала

виклик стереотипам зовнішнього вигляду сільської господині, не мала зайвої ваги та ласкавого виразу

обличчя. Навпаки, вона була схожа на вбивцю грішників, на людину, яка вміє лякати дітей, на п’ятого

вершника Апокаліпсису, що приносить на землю чуму, яка стирає посмішку з усіх облич.

– Пан у Валясякової спить? – запитала вона сухим голосом.

– Так.

– Тоді ти ще більше оціните, як я готую. Валясякова - кобіта файна, благочестива, золота душа, але ж

готувати не вміє. Зате співає чудово. Бог дав тут і забрав там, це очевидно. Сідайте. Дачники в нас рідкість, можете розповісти щось про світ.

Косма пройшов за парохом у вітальню, оформлену в старомодному стилі, але зі смаком і пишнотою, яка не кидалася в очі. Багатство ховалося в дрібницях, які прості смертні навряд чи помітять. Годиннику в

кутку напевно було не менше двохсот років, стіл і стільці також були зроблені в той час, коли шведи з мечем

в руках грабували нашу країну, а не як мирні бізнесмени, які будували нові магазини "Ікея". Косма сів на

вказаний господарем стілець і трохи здивувався, побачивши, що посуд зроблений з чудової порцеляни. Він

розбирався в цьому, бо бабуся дарувала йому на кожен день народження порцелянову чашку з Чмельова, що робило його власником досить великої та цінної колекції. Столові прибори, безсумнівно, були срібними, склянки й графин з наливкою — кришталевими, а сервіз доповнювали келишки зеленого кольору, наскільки

Косма знав, із уранового скла. Також унікальна і цікава річ.

Раптом до кімнати зайшов молодий чоловік у спортивних штанях і футболці з написом "O+CHU+J -

Official Hooligans of Jesus - Satan is dick!". Йому було не більше тридцяти років і він мав тендітну красу в стилі

Леонардо ді Капріо, яка, безсумнівно, прекрасно пасувала до сутани. Економка несхвально глянула на

нього.

– Отче, сідайте і ви. Хто ж таке бачив, вставати тільки на обід? Гріх ліні.

– Та ну вам.

– У нас гість, — сказала жінка з явним докором у голосі. – Не годиться так.

Хлопець поглянув на Косму своїми блакитними очима. Він злегка посміхнувся і налив собі з

великого глечика склянку компоту.

– Гість? – запитав він з легким відтінком цікавості.

– Так, гість, – відповіла господиня.

Священик мовчав, ніби не помічаючи всієї ситуації.

– Теж у відпустку приїхав?

– Ні, поїсть з нами, розкаже, що діється на світі.

– Заспокойтесь вже, Люцинко, новини з усього світу зараз в телебаченні та в Інтернеті.

– По телевізору говорять те, за що їм платять, – обурилася економка. – А коли люди приходять, сидять, їдять, п’ють, то і говорять, як воно є. На повний шлунок легше обговорювати проблеми цього світу.

Та і брехати важче. А в їхньому телевізорі тільки худі люди і сухотники. Вічно вони недоїдають, на цих дієтах,

10

винаходах з гіпермаркетів, салатах. Так, вони постійно їдять тільки салати. І з сухою пикою, п’ють тільки воду.

То як може такий постійно голодний і тверезий говорити правду, не знаючи життя? Він не може нічого

сказати, і його не варто слухати, – закінчила вона свою промову, з гуркотом поставивши супницю на стіл.

– І що ви таке кажете, Люцинко? — пирхнув молодий священик. – Там життя знають, бо там життя і

діється, там світ ногами штовхають, щоб він крутився. Тут навіть не відчуваєш, що він ворушиться.

– Єдине, куди вони можуть світ штовхнути, це в дупу, – сказала економка. – Бо вище не дістануть.

– Люцинко! – сказав нарешті парох. – Думайте, як виражаєтесь перед гостями.

– А панотець нехай не люцинкує, а сідає. Суп гарячий, котлети доходять. Добре, що панотець сказав

мені, що, мабуть, у нас буде гість на обіді, то котлет докрутила. А то б стидоба мені була.

Усі троє подивилися на Косму. Економка холодним поглядом, але такий, мабуть, такий в неї був

завжди, її маленькі, глибоко посаджені очі були схожі на штучні намистини. Обличчя пароха здавалося

безвиразним, але в кутиках його вуст була ледь помітна посмішка. Молодий священик широко посміхнувся і

витер ложку серветкою. Косма помітив, що перед трапезою ніхто не молився, що його трохи здивувало.

– То ви чекали гостя? - спитав він.

– Так, я бачив вас сьогодні вранці на цвинтарі, – відповів парох, беручи від економки тарілку з

овочевим супом. – Я знав, що рано чи пізно хтось з'явиться в справі того зникнення.

– Отче, не грайте роль такого собі отця Матеуша3, – втрутилася Люцина, простягаючи Космі тарілку з

супом. – Минулого тижня Валясякова сказала вам, що хтось забронював номер і передоплата надійшла з

рахунку поліції. Ось і весь секрет.

– То пан з поліції? – відразу зацікавився молодий священик.

– Так, – без особливого ентузіазму відповів Косма. Ну ось, весь майстерний план пішов в пизду.

Змова на найвищому рівні. Але Валясякова не зрадила, що знає про нього, адже вона серйозно випитувала