Міхал Шьмєляк – Вники (страница 18)

– Без звичного "Бог заплатить"?

7

"Синиця" польською мовою - "sikorka".

22

– Я дорослий і за мене ніхто не платить, – засміявся Косма.

– Сподіваюсь. Я передзвоню тобі пізніше. Може, вишлю тобі на електронну пошту, якщо знайду

щось цікаве, бо напевно тільки вночі доберусь до компа.

– Дякую. Привіт.

– З Богом, – сказав Синиця на прощання і поклав трубку.

Тим часом Косма, розмовляючи зі своїм приятелем, дійшов до костелу. Побачив, що двері

відчинені, вирішив зайти, може, зустріне якогось священика чи навіть самого костельного служника, покровителя ключа з діда-прадіда. Місцевого Святого Петра!

Увійшов у затінений інтер'єр й відчув ту благочестиву зосередженість, страх порушити спокій Бога

Отця, що сидить десь високо, нечутливий до людських життів і трагедій маленької блакитної планети. Сам

він боровся з цим роками і не міг подолати цю хвилю ледь стриманого піднесення. Ніби при вході до храму

його душу прийняв ангел із саном гардеробника. Чоловік опускав очі, ставав серйозним, затихав, але ж це

був будинок, як будь-який інший. Атмосферу створювали просочені пахощами стіни, чи, радше, психологічний фактор, цеглинка за цеглинкою закладена католицьким вихованням, страхом і повагою до

умовного місця контакту з Богом? Мабуть, на Заході покинуті віруючими церкви перетворювали на

громадські центри, зали для зустрічей, квартири, а іноді й дискотеки. Цікаво, чи залишився в них аромат

містики, чи зник, коли останній священик зняв хрест і зачинив двері.

– Добрий день, – вирвав поліцейського з задумів жіночий голос. Косма примружив очі, щоб вони

швидше звикли до напівтемряви ганку. Він упізнав дівчину, яку вчора зустрів за прилавком у магазині. - Що

ви шукаєте тут? – з усмішкою запитала вона, тримаючись під боки.

– Костельного служника, — швидко сказав Косма, прикусивши язика. Він був тим, хто ставив

запитання, але, на жаль, зазвичай втрачав холоднокровність у присутності жінок, особливо красивих. Навіть

служба в поліції не загартувала його в цьому питанні.

– Ти знайшов, — відповіла дівчина.

– Це ти? – У його голосі було, здається, занадто багато здивування.

– А що, жінка не може бути костельним служником?

– Може, — відповів він розгублено. – Однак я чув, що це був чоловік, ніхто не згадував, що у Вниках

цю посаду займає жінка.

У селах, у невеликих парафіях, костельними служниками зазвичай були чоловіки. Треба було комусь

допомагати священику одягатися до меси, нести тацю, прибирати, взимку розгрібати сніг. Це була робота не

для жінок. Особливо таких молодих. Проте, він додав:

– Я категорично за рівноправність. Але я пам’ятаю з останньої розмови, що вас костел не цікавить.

– Тому що так, – відповіла дівчина з ноткою агресії в голосі, а потім закинула тему. Ну от, тапилася, молода та язиката.

– Мене дивує те, що одного дня ти в магазині, другого – у церкві, а наступного – на дискотеці в

пожежній частині. – намагався він вийти із ситуації.

– Я Сільвія. – дівчина простягла йому руку. В екї була тепла та гарна шкіра.

– Косма.

Вона тримала його досить довго, щоб переступити межі пристойності, особливо в костелі.

– Файне ім'я! Польське? – запитала вона, все ще посміхаючись.

Ну що ж, не кожна дівчина є прихильницею Сенкевича8.

– Так, але маловідоме.

– Краще, ніж Брайян, так?

– Мені воно подобається, — відповів поліцейський. – То ти костельний? Костельна служниця?

– Та де там, не я, – засміялася Сільвія. - Мій батько. Але оскільки останнім часом у нього болять ноги, я йому допомагаю. Сьогодні знову провітрюємо, бо за зиму волога зайшла на стіни, чекали тепліших днів.

– Я чув, що у Вниках посада костельного служника передається від батька на сина.

– Напевно, від тих трьох учора під крамницею почув, так? Ну, це як сімейна традиція. Але Бог, якому

моя родина служить відтоді, як хтось у Вниках вперше махнув кропилом, не благословив мого батька. Сина у

нього не було. У нього три гарні дочки, з яких я наймолодша. А сестри розлетілись у світ широкий, одна на

Британських островах живе, друга офісний стіл у Варшаві береже, то залишилася лише я.

– Тобто спадщину сільського голови, ключ від ризниці та мотузку для дзвонів тобі передадуть?

– Будьте серйозним, чоловіче. Я втечу звідси, як тільки з'явиться нагода. Адже я не буду до кінця

життя продавати пиво, прибирати церкву і стежити за порядком на селі. Але скажи мені, ти прийшов

зустрітися з костельним. Для чого?

– Хотів перекинутися з ним кількома словами.

– Давай! Про що? Може я знаю? Я краще скажу тобі, ніж батько.

8

В "Потопі" Г. Сенкевича одного з братів Кемлічів звали Космою.

23

– Він не балакучий?

– Не любить чужих, — коротко сказала дівчина. – Мабуть, річ йде про зниклого, правда? Чи про ті

дурниці, яких вам вчора наговорили перед крамницею за дармове пиво?

– Вони розповідали легенди про сходження Ісуса з хреста і так далі. Я ж хотів про все це поговорити

з костельним.