Міхал Шьмєляк – Вники (страница 114)

сумніви та задовольнити мою цікавість, чи не так? – спитав він костельного.

– Ти міг її відірвати, за нею нічого немає, — відповів Валенти.

– Вхід до склепу знаходиться в руїнах монастиря, — сказала Майя.

Тіло Марека майстерно загорнули у плівку. Майя та Сільвія підійшли до нього. Ситуація замість того, щоб покращити та дати можливість втекти, лише погіршилася. У нього буде лише одна спроба.

– Ми були там, але ж нічого не знайшли, — сказав він, хоча й розумів, як безглуздо це звучить.

– Це за поваленим деревом, ти дозволив мені перевірити, сам вже й не і не ліз. Хоча не скажу, я

боялася, що ти знову підеш туди, сам, без мене. Ці рубенсові лампадки нам могли нашкодити.

– І ти проти мене, га? – гірко сказав він. Він був наляканий, злий і шокований. Але також

розчарований тим, що його так легко обдурили.

Дівчина присіла перед ним і подивилася йому прямо в очі.

– Якби ти не повернувся, все склалося б інакше. Я дійсно щось відчуваю до тебе, я б поїхала до

Варшави і, можливо, ніколи не повернулася до Вників.

Сільвія вибухнула сміхом. Майя повернулася до неї і різко сказала:

– Заткнися.

– А зараз, можливо, якесь чуле прощання, га? Цьом-цьомчики? – кепкувала донька костельного. –

Так сталося, могло бути інакше, але ні.

– Рубенса ви теж вбили? – запитав Косма. – Він знав, хотів мені сказати.

– Ми не вбивці, — буркнув костельний.

– Він знав, — підтвердив парох, заспокоюючи чоловіка помахом руки. — Він не хотів тобі казати.

Однак він вирішив, що з твоєю появою все закінчиться і він може піти. Його син був дуже поганою людиною, і він це знав. Покаявся за нього, хоч і не треба було, але він наполягав. Він розумів нашу місію, схвалював її, але також хотів, щоб вона закінчилася. Ну, він був не звідси, тому, мабуть, і сумнівався.

– Але мене ви вб’єте, — сказав Косма. – Відтепер ви більше не зможете сказати, що ви не вбивці.

Костельний запитально глянув на пароха. Той дивився на небо, наче хотів знайти відповідь у

грозових хмарах. Однак Бог не розвів чорних хмар і не дав йому поради.

135

– Salus populi suprema lex55, – сказав він через деякий час.

Цього разу Косма пирхнув сміхом. Адреналін катався по його жилах, йому треба було десь знайти

вихід.

– Ви, католики, можете все красиво виправдати, – сказав він. – Все, що вам потрібно, це відповідним

чином підібрана цитата з Біблії.

– Це не з Біблії, але вона не змінює факту, що тобі доведеться померти, – відповів парох. — Ніхто

цього не хотів. мені шкода.

– Тільки вбивство поліцейського чи навіть його зникнення – це трохи клопітка справа, ніж пояснення

відсутності ксендза. Крім того, поліцейського, який приїхав сюди для розслідування, і який залучив до цього

поліцію Єлєньої Гури. Повертаючись сюди, я подзвонив своєму приятелеві, помічнику комісара Камілю

Сікорському. Отець Марек встиг надіслати мені есемеску із проханням про допомогу, і я передав прохання

поліції. Сюди прислали патруль.

Він говорив, але це нікого не вразило. З місця екзекуції священика ще збирали речі, його тіло, загорнуте у плівку, вже лежало на візку з ящиками, все було прибрано. Косма знав, що йому не вистачає

часу, тому він змінив позу, авдірвав праве коліно від землі й став лише на лівому. Чоловіки, які його

тримали, не протестували.

– Буде так, як захоче Бог, — сказав парох. – Треба вірити в нього, в Ісуса Христа, а не в поліцію, прокуратуру, суддів. Тільки Бог є справедливим суддею. Тут, у Вниках, ми беззастережно вірили в це

протягом століть і ніколи не були розчаровані. Тепер ми віддамо свою долю в його руки.

– До речі, поліція все одно нічого не знайде, — зневажливо сказала Сільвія. – Вони ніколи нічого не

знаходять. У Церкві також є високопоставлені люди, які знають, що тут відбувається. Вони допоможуть у разі

виникнення проблем.

– Усі ми знаряддя в Божих руках, – погодився парох.

Раптом до звуку дощу приєднався звук грому. Від села насувалась стіна води. Усі повернули голови

в той бік.

Один шанс.

Єдиний.

Косма відштовхнувся правою ногою, як міг, і, на його подив, чоловіки не втримали його. Він їх

здивував, але ж вони теж не були професіоналами, їм не доводилося садити на заднє сидіння поліцейської

машини м’язистих людей, накачаних наркотиками та стероїдами, вони не усвідомлювали, скільки сил

потрібно для цього, і навіть знаючи прийоми на стави, це було непросто.

Після стрибка він побачив перед собою Майю і просто відштовхнув її, а одним ударом відключив

також і Сільвію, тому що та мала ловити свою подругу. У Косми була можливість врятуватися, збігаючи вниз.

Він попрямував до лісу, коли помітив на своєму шляху Шрама. Залишалося зробити лише одне — кинутися

на чоловіка й збити його ударом плеча, як регбіст. В останню мить він помітив, що у того ніж, той самий, яким він різав плівку та скотч, коли обмотував тіло Марека. Наскочивши на Шрама, Косма відчув гарячий

удар у лівий бік. Біль був жахливим, у нього потемніло в очах, і, незважаючи на величезну кількість

адреналіну, який накачував до серця організм, який боролося за життя, він знав, що вже не підніметься.

Ну що ж, він був безнадійним поліцейським. Якби він взяв із собою табельну зброю, все було б

інакше.

Якби він не повернувся до Вників.

Якби він ніколи не приїздив до Вників.

Якби він ніколи не залишав семінарії.

Занадто багато "якби".