Міхал Шьмєляк – Вники (страница 106)
– Шкода, що ти покинув нас учора, але я розумію. Кожен вибрав би здорову жінку замість старих
п'яниць. Пити можна самому, а як казав святий Лука, коня рукою не обдуриш.
– Сталося щось цікаве, якийсь бій вечора? – запитав Косма, не бажаючи продовжувати тему про
нього та Майю.
– Тиша і мир, пане владо. Нудно, не те, що колись було. Гарної подорожі.
– А пан на месу?
– Можна сказати і так.
Ймовірно, його більше цікавила зустріч із друзями з-під крамниці, ніж церковна служба. Вони не
бачилися з учорашнього дня.
– Тоді приємного апетиту.
– Дякую. І як там кажуть: ширини і причіпності.
Вони потиснули один одному руки, Косма підняв скло й поїхав за вказівками навігатора до
національної дороги номер тридцять. По дорозі він минув ще кількох людей, майже всі вклонялися йому
або вітали помахом руки. Дивно, він пізнав лише кількох мешканців Вників, решту не впізнав. Мабуть, він
набув статусу місцевої знаменитості, може, після вчорашнього танцю на сяті, хто знає?
Нарешті він проминув перекреслений знак "Вники" і вискочив на національну дорогу. Над
Карконошами та Ізерськими горами повільно згущувалися темні хмари, все вказувало на те, що прогнози
синоптиків справдяться, і неділя мала закінчитися гучно.
Стоячи на червоному світлі в Єлєній Гурі, Косма швидко ввімкнув аудіокнигу Пйотра Кошчельного
"Звір". Всі були в захваті від неї, і він вирішив перевірити, чи справді це таке явище. Всього п'ять годин в
машині дозволять йому зміритися з відгуками. На наступному світлофорі він надіслав повідомлення Майї:
Та відповіла майже відразу, надіславши лише емодзі з поцілунком. Двадцять перше століття, і
замість розвитку писемного слова ми повертаємося до малюнкового письма. Косма поклав телефон на
тримач і поїхав на зелений, покинувши Єлєню Гуру і з тугою дивлячись на дедалі менші гори, що виднілися в
дзеркалі заднього виду.
Перед виїздом на шосе він зупинився на станції "Орлен" у Костомлотах, купив кави, розмірковуючи, чи не порушує він якийсь із пунктів харчового кодексу Майї.
Косма поринув у книгу, голос оповідача лився спокійно, круїз-контроль, встановлений на сто сорок
кілометрів на годину, спокійно ніс його до Варшави. Звичайно, на польській трасі така швидкість означала, що він був лише швидшим за вантажівки та повільнішим майже за будь-якого іншого водія. Це його не
хвилювало, він поклав поліцейську відзнаку в підстаканник, і якщо хтось показував йому через вікно
знаками, що справжні чоловіки так не їздять, він у відповідь показував йому вєджмінський53 амулет.
Перебування з Майєю призвело до підвищення харчових потреб, і він помітив це, проїхавши повз
два ресторани Макдональдз поспіль. Він чув смоктання в шлунку, колись він би просто пішов сюди, купив
щось із нового меню та пішов далі, сьогодні він одразу відчув неприємний присмак у роті при думці про
м’яку та насичену хімією їжу. Поблизу Белян Вроцлавських він з'їхав до великого торгового центру, сподіваючись придбати тут щось хороше. Косма перевірив свій телефон, у них був ресторан "Пасібус", мережевий, але з класом. Він пам'ятав, що там подавали хороші бургери, якось він пішов туди зі своїми
друзями по службі святкувати вихід одного з них на пенсію.
Незважаючи на непомірно великий торговий центр, він досить швидко знайшов ресторан і замовив
набір із кільцями цибулі, бургером барбекю та колою.
Він уже збирався піднести булку до рота, коли задзвонив телефон. Звичайно, завжди в найбільш
відповідний час. Він подивився на дисплей, телефонував Кацпер. Косма відклав гамбургер і підсунув собі
цибульні кільця.
– Як воно, чемпіоне, — сказав Косма. – Відчуття в тебе працюють як треба, я щойно сів до урочистої
вечері.
— Марек Лігоцький, — тихо сказав його друг. – Маречек.
– Правильно, і що з ним?
– Маречек – за дупками хапайчик. Марек, що лізе в
шпарки. Маречок - підкорювач кицьок.
– Кацпер, забудь ці дитячі віршики. Чи ти збираєшся їх всі процитувати?
– Навіть святий Марек не відмовляв собі сунути в шпарку.
– Ти таки збираєшся процитувати їх усі, — сказав він, махнувши про себе рукою. - І багато в тебе їх?
– Скільки б я не згадував, любий друже, усі вони правдиві.
– Що ти маєш?
53
Можливо, це і не зовсім добре, але в …надцятий раз треба наголосити: герой Анджея Сапковського
ніякий не "відьмак", а вєджмін (wiedźmin).
126
– Головне, що в мене таке відчуття, що ти кинув семінарію, тому що тебе притягують виродки. Тільки
нащо йти в поліцію, треба було залишатися з нами, їх під рукою більше. Як виявилося, по одному на кожен
будинок священика.
– Кацперек, до справи, будь ласка.
– Звідки ти їх береш? Поїхав в якесь село, де по електрику треба ходити до стовпа з відром, а
інтернет отримуєте лише тоді, коли проїжджає рейсовий автобус на Єлєню Гуру, а ти вже знайшов двох.
– Кацпейро, я сподіваюся, що цей довгий вступ був вартий інформації.
– Наш Маречек – гурман кицьок.
– Це мені відомо, я ж писав тобі те, що він мені казав. Йому подобаються дівчата, він цього не