Марисса Мейер – Безсердечна (страница 67)
— Ви вже йдете?
Вона подумки продовжила своє запитання: ти залишаєш мене саму? З
Кет здивувалася, як це боляче. Зрештою, Джест сказав, що не змагатиметься з Королем за її прихильність. Джест не втручатиметься, поки вона сама не вирішить, що їй робити.
У присутності обох Кет із кожною хвилиною дедалі більше почувалася безхребетною боягузкою, але однаково не хотіла, щоб Джест пішов.
Король почав підстрибувати на стільці.
— Ага! Бачиш, Джесте, вона насправді хоче розважитися!
— О ні, я не те мала на… о господи. Тут доволі жарко, чи не так?
Джест трохи розслабився.
— Дозвольте мені, — сказав він, кинувся вперед і зняв шаль з її плечей, перш ніж Кет встигла отямитися. Його руки в рукавичках ніжно торкнулися її шкіри. Вона затремтіла.
— Звісно, я буду радий розважити леді, якщо вона цього бажає, — сказав Джест, повісивши шаль на вішалку в глибині ложі. — Можу запропонувати поетично-косметичні процедури для личка прекрасної дами, ніжного, як вершкова глазур. Або низку компліментів її волоссю, схожому на розтоплений шоколад.
Короля зовсім не збентежило те, що Джест цитував їхнє «приватне» листування, натомість він весело бовтав ногами.
— Це було в одному з листів, які я вам надсилав, пам’ятаєте? Джест мені трохи допоміг із ним.
Він поправив корону на голові.
— Я був страшенно голодний, коли закінчив його писати.
— Добра література й справді збуджує апетит.
Джест більше не намагався приховати іронію в голосі, але блазневі нічого не загрожувало: Король не помічав, що з нього глузують.
Кетрін стиснула ручку крісла; вона все ще сиділа, обернувшись до Джеста. Мері Енн спостерігала з кутка, вдаючи із себе невидимку.
— Чесно кажучи, цей ваш лист не дуже мені сподобався. Зрештою, я дама, а не десерт.
У Джеста сіпнулася щока. Кет не звертала уваги на Короля.
— Насправді, — вела вона далі, — хоч поезія та подарунки мають значення, але мені більше до душі вияви уваги, у яких є щось від дурощів, натяк на неможливе.
У ложі запала тиша. У Джеста витончилися губи. Він теж глянув на неї й міцніше стиснув у руках скіпетр. Очі наповнилися тихим розпачем.
Кет сказала забагато, але навіть якби взагалі нічого не сказала, авжеж її почуття були написані на обличчі.
— Моя мила, — прошепотів Король.
Вона поморщилася й підготувалася до того, що мало б покласти край цьому вечору і цьому вигаданому роману. Наважилася подивитися Королю в обличчя, готова погодитися з його рішенням припинити їхні зустрічі. Однак не помітила ані ознак розбитого серця, ані роздратування, ані навіть розгубленості. В очах Короля була сама радість.
Він узяв її за руку. Кет підскочила, спина в неї заклякла.
— Я відчуваю так само, — сказав він із таким виглядом, ніби зараз заплаче. Її рука в його долонях була як млява риба, але Король тримав її, наче коштовність.
— Е-е… Ваша Величносте…
Позаду них Джест зірвав із голови блазенського ковпака. Дзвіночки забриніли.
— Я ще не встиг привітати вас із заручинами, — сказав він, уклонившись. — Ви, здається, ідеальна пара, тож щиро бажаю вам обом радості й щастя.
Кетрін спробувала похитати головою, вона була на межі істерики.
Люстри почали гаснути, й Джест знову надів капелюха на голову.
— Приємної вистави, Ваша Величносте, Леді Пінкертон, — він обернувся до заднього ряду, — міс Мері Енн.
Кет вчепилася в ручку крісла, намагаючись дати зрозуміти, що дуже хоче, щоб він залишився, що віддасть все, щоб бути поряд із ним, а не з Королем.
Джест відвів від них погляд і вислизнув із ложі разом із Вороном, який досі сидів на скіпетрі.
Знесилена й пригнічена, Кет повернулася обличчям до сцени. Її рука була холодна, але Королева гаряча та волога. Він не відпускав її. Краєм ока Кет час від часу помічала його задоволену фізіономію.
Завіса почала підійматися. Затрубив оркестр, і на сцені почався перший акт. Публіка аплодувала, а найголосніше аплодував Король.
РОЗДІЛ 33
КЕТРІН ВІДЧУВАЛА ВТОМУ — усюди, у всьому тілі, від голови до пальців ніг, взутих у її найкращі чобітки. Вона мріяла про те, щоб піти додому, заповзти під ковдру й не вилазити звідти, поки не проспить так довго, як ніколи в житті. Це бажання було таке сильне, що Кетрін ледве не плакала від туги.
Судячи із частих вигуків та оплесків глядачів, вистава була добра, але Кет ледве вдавалося тримати розплющеними втомлені очі, що вже й казати про те, щоб дивитися на сцену, тому дівчина швидко заплуталась і вже не стежила за сюжетом.
Лише коли на сцені з’явився блазень, вона змусила себе зосередитися. Але то був не Джест, а лише актор у знайомому чорному вбранні; він робив сальто й безперервно вигукував сороміцькі жарти, які доводили публіку до істерики. Він сміявся з короля, заглядав під спідниці актрисам, що проходили повз нього, і весь час махав капелюхом, аж поки Кет уже нічого не чула, крім дзвону дзвіночків у своїй голові.
Щойно публіка вчергове вибухнула сміхом, Кет підхопилася на ноги.
— Мені потрібно до вбиральні.
Король не помітив, коли вона прослизнула повз нього, захоплений грою блазня з вистави, але Мері Енн підвелася, щоб іти з нею. Кет жестом зупинила подругу.
— Зі мною все гаразд. Я зараз повернуся.
Сходи до фоє відізвалися луною під її ногами, коли Кет почала поспішно спускатися вниз у партер, тримаючись за бильця, щоб не спіткнутися об спідницю. Лише ступивши з останньої сходинки, вона обігнула бильця й почула Джеста, який щось комусь пояснював, а потім йому відповів високий зарозумілий голос Марґарет Мірл.
Кетрін позадкувала і сховалася за колоною.
— …і так само впертий! — говорила Марґарет.
— Влучний опис, — погодився Джест, хоч голос його був втомлений, — але наполегливість не завжди хиба, особливо у справах кохання.
Марґарет голосно розреготалася.
— Так, кохання, принаймні так мені здається. Бачили б ви, як він ні на мить не зводить із вас очей. Хай вони в нього й маленькі, як намистинки, але однаково сповнені почуття. — Джест відкашлявся. — Мораль тут, звісно, така: «Краса в очах того, хто дивиться», себто «Кожен бачить по-своєму» [27].
— Ніколи не чула такої моралі, а ви, я впевнена, добре знаєте, що я надзвичайно обізнана в питаннях моралі.
— Здається, я прочитав це в якійсь книжці.
— Що ж.
Марґарет довго мовчала, вагаючись.
— Гадаю, ця мораль доволі пристойна.
— Там була ще одна мораль. Щось про товщину шкіри… боюся, що не така слушна.
— Він і товстошкірий, і туполобий.
— Дві сильні риси Герцога. Я ще додав би, що він бездоганно вдягається.
Марґарет недовірливо хмикнула.
— А ще він сміливий, — продовжував Джест, — що й довів, коли встав між вами та Жербельковтом на балу. І відданий, і чуйний, навіть зі слугами — я чув, що він відмовляється звільняти кухарку, хоча мені казали, що вона готує жахливо.
— Однак я чогось не розумію. Він завжди так грубо зі мною поводився. Я ніколи в житті так не відчувала, що мене оцінюють й осуджують, як у його присутності, коли Герцог дивиться на всіх цим зверхнім поглядом, а ще й задирає носа.
— Може, леді Мірл, ваші судження про нього не зовсім справедливі? І те, що називаєте грубістю, насправді нездатність до невимушеної бесіди з дівчиною, якою він захоплюється?
— Ви справді вважаєте, що Герцог це відчуває?