Линвуд Баркли – Втрата (страница 87)

— Я повинен щось зробити, — сказав він.

— А Мілісента знає про все це? Чи вона знає, що живе з чудовиськом?

— Я не чудовисько. Я зробив помилку. Я надто багато випив, а та жінка спровокувала мене, вимагаючи гроші в такий спосіб. То була прикра випадковість.

Синтія почервоніла, очі в неї розширилися. Певно, не могла повірити в те, що чує. Надто багато потрясінь для одного дня. Вона втратила над собою контроль, як у той день, коли до нас завітала облудна ясновидиця. Вона заверещала й кинулася на нього, але Ролі був готовий — він ударив її пістолетом в обличчя й повалив на підлогу біля письмового столу Ґрейс.

— Мені шкода, Синтіє, — сказав він. — Я щиро жалкую.

Я вже хотів скористатися моментом і кинутися на нього, але він знов наставив пістолет на мене.

— Повір, Тері, мені страшенно прикро це робити. Справді прикро. Сядь. Сядь на ліжко он там.

Він ступив крок уперед, а я відступив на крок назад і сів на краєчок ліжка Ґрейс. Синтія ще намагалася підвестися з підлоги, кров стікала в неї по шиї з її розпанаханої щоки.

— Кинь мені подушку, — сказав він.

Отже, таким був його план. Затулити подушкою дуло пістолета й у такий спосіб приглушити звук пострілу.

Я подивився на Синтію. Одна її рука була під письмовим столом Ґрейс. Вона подивилася на мене й непомітно кивнула. Щось було в її очах. Не страх. Щось інше. Вона ніби казала: «Довірся мені».

Я простяг руку й узяв подушку в узголів’ї ліжка Ґрейс. То була декоративна подушка, із зображеннями місяця й зірок.

Я кинув її Ролі, але мій кидок був трохи закоротким, і він мусив ступити крок уперед, щоб зловити її.

Ось тоді Синтія й підхопилася на ноги. Це був майже стрибок. Вона тримала щось у руці. Щось довге й чорне.

Труба від телескопа Ґрейс, що відламалася від штатива…

Синтія спершу закинула її на плече, щоб надати собі змогу розвинути певну швидкість, а тоді зацідила нею Ролі по голові, використавши свій знаменитий тенісний удар зліва і вклавши в нього усю свою силу й навіть трохи більше.

Він обернувся, побачив, як чорний телескоп наближається до нього, але жодного шансу ухилитися він не мав. Труба вдарила його збоку по черепу, й то був зовсім не такий звук, який ми можемо почути на тенісному матчі. Він радше нагадав удар бейсбольної битки по швидкому м’ячу.

То був хоумран.[44]

Ролі Карутерс упав як підкошений. Було чудом, що Синтія не вбила його.

Розділ п’ятдесятий

— Гаразд, — сказала Синтія. — Отже, ми домовилися?

Ґрейс кивнула. Вона вже спакувала свій наплічник. Там були її ланч, домашні завдання, навіть її мобільний телефон. Рожевий мобільний телефон. Синтія наполягла, щоб ми їй його купили, і я не став заперечувати. Коли ми вперше розповіли Ґрейс про наш план, вона запитала:

— А тексти по ньому пересилати можна буде? Я хочу такий телефон, щоб по ньому можна було пересилати й тексти.

Я хотів би сказати, що Ґрейс — єдина дитина в четвертому класі, яка має власний мобільний телефон, однак збрехав би. Такий у нас сьогодні світ.

— Отже, що ти зробиш?

— Коли я прийду до школи, я зателефоную вам.

— Правильно, — сказала Синтія. — А потім?

— Я попрошу вчительку, щоб і вона сказала вам: «Привіт!»

— Правильно. Я вже домовилася з нею. Вона чекатиме, коли ти прийдеш. І вона зробить це не перед усім класом, тому ти можеш не соромитися.

— Мені треба буде так робити щодня?

Я сказав:

— Давай-но ми спробуємо це сьогодні, гаразд?

Ґрейс усміхнулася. Вона була задоволена. Мати змогу дійти до школи без супроводу, навіть якщо тобі треба буде зателефонувати додому, коли ти туди прийдеш, така перспектива видавалася їй вельми спокусливою. Я не знаю, хто з нас трьох найбільше нервувався, але ми мали тривалу розмову на цю тему якось увечері, два дні тому. Ми досягли згоди в тому, що всі повинні зробити крок уперед, до нового життя.

Ходити самій до школи було головним пунктом у програмі Ґрейс. Щиро кажучи, ми були здивовані. Після того, що довелося їй пережити, вона, здавалося, мала б сама попросити нас, щоб ми її супроводжували. Той факт, що вона досі прагнула до незалежності, здався мені та Синтії обнадійливим знаком.

Ми обоє обняли її на прощання й потім стояли біля вікна, спостерігаючи за нею стільки, скільки змогли, доти, доки вона завернула за ріг.

Ми перебували в такому стані, ніби нам весь час доводилося стримувати подих. Ми не відходили від телефону на кухні.

Ролі досі одужував від тяжкої контузії. Він був у лікарні. Тому Роні Ведмор було неважко його знайти, коли вона з’явилася перед ним, щоб пред’явити звинувачення у вбивстві Тес Берман та Дентона Ейбеґнела. Справу Коні Ґормлі також підняли, але з’ясувалося, що тут його провину було надто складно довести. Єдиний свідок, Клейтон, був мертвий, і не було жодних фізичних доказів, одним із яких міг би бути автомобіль, за кермом якого сидів Ролі, коли вони з Клейтоном інсценували наїзд. Він, певно, іржавів на якомусь автомобільному кладовищі.

Дружина Ролі Мілісента зателефонувала і стала горлати на нас, звинуватила нас у брехні, сказала, що її чоловік ні в чому не винний, що вони тільки-но наготувалися їхати до Флориди, що вона найме адвоката й запроторить наші дупи до в’язниці за наклеп.

Нам довелося змінити номер телефону. На відсутній у списках.

І, треба сказати, вчасно. Бо, перед тим як ми це зробили, ми одержували по кілька дзвінків на день від Поли Мелой зі студії «На крайній межі», яка хотіла продовжити своє шоу з нашою участю. Ми жодного разу не відповіли на її дзвінки, а коли якось побачили крізь вікно, що вона стоїть на нашому ґанку, то не відчинили їй двері.

Мені довелося латати свої ребра, й лікар сказав, що Синтії, мабуть, доведеться робити пластичну операцію на щоці. Що ж до емоційних шрамів на душі, то з ними, певно, буде складніше.

Питання зі спадщиною Клейтона Слоуна ще вирішується. Ця справа може забрати чимало часу, але все має бути окей. Проте Синтія навіть не певна, чи потрібні їй ці гроші. Я намагаюся переконати її, що вони цілком законно належать їй.

Вінса Флемінґа перевели з лікарні в Льюїстоні до лікарні в Мілфорді. Він одужує. Я навідав його там одного дня, й він сказав, що сподівається від Джейн лише відмінних оцінок. Я пообіцяв йому працювати над цим.

Я також пообіцяв йому всіляко сприяти академічній кар’єрі Джейн, але, можливо, мені доведеться робити це з іншої школи. Я думаю просити переведення. Не так багато вчителів звинувачують свого директора в двох убивствах. Атмосфера навколо мене в нашій учительській може бути досить напруженою.

Задзвонив телефон. Синтія схопила слухавку, коли ще не відлунав і перший дзвінок.

— Окей… Окей, — сказала вона. — З тобою все гаразд? Жодних проблем? Окей… Дай-но мені поговорити з твоєю вчителькою. Вітаю вас, місіс Ендерс. Атож, вона, схоже, цілком задоволена… Дякую. Дякую вам дуже… Так, нам довелося пережити чимало, це правда. Думаю, я все ж таки прийду й зустріну її після школи. Бодай сьогодні. Окей… Дякую. І вам теж… Окей… До побачення.

Вона поклала слухавку.

— З нею все гаразд, — промовила вона.

— Так я й думав, — сказав я, і ми вдвох пролили кілька сльозинок.

— Тобі погано? — запитав я.

Синтія схопила хусточку, промокнула собі очі.

— Усе гаразд, — сказала вона. — Хочеш кави?

— Хочу, — сказав я. — Налий нам обом. Мені треба дещо взяти.

Я підійшов до стінної шафи в передпокої, засунув руку в кишеню спортивної куртки, яка була на мені тієї ночі, коли все відбулося, й дістав звідти конверта. Я повернувся на кухню, де Синтія вже пила каву, а мій кухоль уже чекав на мене навпроти неї.

— Я вже поклала тобі цукор, — сказала вона, а тоді побачила конверт. — Що це?

Я сів, тримаючи конверта в руці.

— Цей конверт чекав свого часу, і, думаю, він настав, — сказав я. — Дозволь мені коротко описати супровідні обставини.

Синтія мала на обличчі вираз людини, яка чекає поганої звістки від свого лікаря.

— Тут усе гаразд, — сказав я. — Клейтон, твій батько, пояснив це мені, й він хотів, щоб я пояснив це тобі.

— Про що ти?

— Тієї ночі після твоєї великої сварки з батьками ти пішла спати і, гадаю, так би мовити, вимкнулася. Хай там як, а твоїй мамі, Патрисії, стало погано. Ти мені сама розповідала, що вона дуже не любила, коли взаємини між вами двома псувалися.

— Так, вона цього не любила, — прошепотіла Синтія. — Вона завжди намагалася залагодити все якомога скоріше.

— Гадаю, саме з таким наміром вона й написала тобі… цидулку. Вона приліпила її на твої двері перед тим, як поїхати з Тодом до аптеки.

Синтія не могла відірвати погляду від конверта в моїх руках.

— Проте у твого батька настрій був зовсім не такий примирливий. Він ще був страшенно роздратований тим, що йому довелося вирушати на твої пошуки, що він знайшов тебе в тому автомобілі з Вінсом і приволік додому. Він вважав, що рано говорити про примирення. Тому після того як мати поїхала, він пішов нагору, зірвав із дверей цидулку, яку вона тобі залишила, і запхав її до кишені.