Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 86)
У місті вже здійнявся гамір щодо комендантської години, барикад і блокад. Тепер чутки покотилися до кав’ярень і шинків, де змінювалися й набиралися сили, щоб поширитися від салонів Ґельдстраат аж до нетрів Бочки. Згідно зі свідченням нового Казового загону Покидьків, люди жадібно чекали на будь-яку крихту інформації щодо загадкового Кувея Юл-Бо, а його аукціон уже пов’язували з химерним нападом у Західній Клепці, який мало не зрівняв із землею два будинки задоволень і залишив по собі свідчення про летючого чоловіка. Інеж самостійно простежила за шуанським посольством і повернулася з інформацією, що від самого ранку туди приходять та йдуть звідти посланці; а ще вона на власні очі бачила, як посол кинувся до доків, вимагаючи в Ради Потоків звільнити один із їхніх кораблів, що застрягли на суші.
— Він хоче відправити когось за Творцем, щоб виготовити золото, — припустив Джаспер.
— Шкода, що гавані зачинені, — удавано зажурився Каз.
Двері Ратуші зачинили для відвідувачів, а Торговельна Рада повідомила, що збирається на невідкладне засідання, щоб вирішити, чи дозволяти проведення аукціону. Для них це був екзамен: чи підтримають Радники закони міста, чи — зважаючи на те, що вони принаймні мали підозри щодо Кувея — діятимуть нерішуче і знайдуть якусь можливість заперечити його права?
Ніна разом з іншими чекала на верхівці годинникової вежі, спостерігаючи за входом до Біржі. Опівдні чоловік у чорному крамарському костюмі зі стосом документів наблизився до арки. За ним, вириваючи з рук флаєри, спустилася юрба людей.
— Бідолашний маленький Карл Драйден, — поспівчував Каз; хлопець був наймолодший член Торговельної Ради, отже, виконувати цю роботу довелося саме йому.
За кілька хвилин Інеж увірвалася у двері номера люкс, стискаючи в руці флаєр. Неймовірно. Ніна витріщалася прямісінько на натовп навколо Драйдена й не помітила її.
— Вони затвердили аукціон, — повідомила Мара, простягаючи папірчик Казові, який передав його по колу.
На аркуші було написано небагато:
Джаспер протяжно видихнув і подивився на батька, який старанно вивчав товарні звіти та сценарій, який підготували для нього Ніна із Казом.
— Мені пощастило, що вони погодилися.
Інеж торкнулася рукою його долоні.
— Ще не пізно змінити наш курс.
— Пізно, — заперечив Джаспер. — Уже давним-давно занадто пізно.
Ніна нічого не відповіла. Їй подобався Кольм. Вона добре ставилася до Джаспера. Але цей аукціон був найкращою нагодою, яка в них була, аби вивезти Кувея до Равки і врятувати життя гришників.
— Крамарі — досконалі простаки, — озвався Каз. — Вони заможні й розумні. Це дозволяє легко їх ошукати.
— Чому? — не зрозумів Вілан.
— Багатії хочуть вірити, що заслужили кожну копійку, яку мають, тому забувають, чим завдячують долі. Розумники завжди шукають лазівки. Їм потрібна можливість обіграти систему.
— Тоді кого найважче ошукати? — поцікавилася Ніна.
— Найкрутіший простак той, який чесний, — пояснив Бреккер. — Дякувати долі, таких завжди небагато. — Він постукав по склу на годинниковому циферблаті і показав на Карла Драйдена, який досі стояв біля Біржі й тепер, коли натовп розійшовся, обмахувався капелюхом. — Драйден успадкував свої статки від батька. Відтоді він інвестує занадто нерішуче, щоб вагомим чином примножити багатство. Карл розпачливо мріє про шанс довести іншим членам Торговельної Ради, що він чогось вартий. І ми дамо йому цей шанс.
— Що нам іще про нього відомо? — запитала Ніна.
У Каза на обличчі мало не розквітла посмішка.
— Ми знаємо, що його інтереси представляє наш гарний друг і любитель собак, Корнеліс Смеет.
Раніше, стежачи за бюро Корнеліса Смеета, вони дізналися, що посильні цілими днями приносять документи клієнтів і відносять їх, збираючи потрібні підписи та доставляючи важливу інформацію. Посильним платили занадто добре, щоб вони навіть не припускали думки про хабар, особливо якщо один із них виявлявся представником нечисленного гурту страшенно чесних людей.
Отже, певною мірою вони мали подякувати Ван Екові за легкість, із якою Каз принадив жертву до пастки. Аніка з Пімом, убрані у форму міської варти, безкарно зупиняли Смеетових посильних, вимагаючи показати документи й обшукуючи їхні сумки. Документи всередині були конфіденційні та запечатані, але інформації вони не шукали. Їм лише потрібно було кинути кілька крихт, аби звабити молодого Карла Драйдена.
— Часом, — нагадав Каз, — порядний злодій не лише бере. Він залишає дещо по собі.
Працюючи разом зі Шпехтом, Вілан виготовив штамп, який можна було притиснути до затильного боку запечатаного конверта. Здавалося, що конверт всотав у себе чорнило з якогось іншого документа, наче якийсь легковажний чиновник дозволив паперам десь намокнути. Коли посильні доставлять Драйденові папки, якщо він хоча б трохи цікавий, то неодмінно хоч краєм ока глипне на слова, які, вочевидь, усмокталися його пакетом із документами. От тоді він і знайде дещо справді цікаве — листа від одного зі Смеетових клієнтів. Ім’я цього клієнта неможливо було прочитати, але в листі, безсумнівно, був запит: чи відомо Смеетові щось про фермера на ім’я Йоганнус Рітвельд, голову Асоціації керчинських і новоземських вирощувачів юрди? Він зустрічався в готелі «Ґельдреннер» лише з обраними інвесторами. Чи можливо з ним познайомитися?
До того як було оголошено про Кувеїв аукціон, ця інформація була не надто цікавою. Але після оголошення вона перетворилася на підказку, яка могла допомогти збити статки.
Ще до того, як вони привабили Карла до пастки фальшивим листом, Бреккер наказав Кольму обідати в пінно-багряній їдальні «Ґельдреннера» з різноманітними представниками керчинської торгівлі й банківської спільноти. Кольм завжди сидів на чималій відстані від інших відвідувачів, робив марнотратні замовлення й розмовляв зі своїми гостями приглушеним тоном. Зміст цих розмов був цілком буденний — бесіди про показники врожаю і відсоткові ставки, — але ніхто в їдальні цього не знав. Усе це відбувалося на очах у підозріливого персоналу готелю, тож коли члени Торговельної Ради приходили й цікавилися, як пан Рітвельд проводить свій час, у відповідь вони чули те, що потрібно було Казові.
Ніна була присутня на всіх тих зустрічах, граючи роль Рітвельдової асистентки-поліглотки, Серцетлумачниці Гриші, яка шукає роботу після зруйнування будинку «Білої троянди». Розпачливо натершись кавовим екстрактом, щоб обманути нюх Кхерґуудів, Ніна почувалася так, наче сидить без одягу просто посеред відкритої їдальні. Бреккер наказав членам Покидьків цілодобово стежити за вулицями навколо готелю, шукаючи сліди шуанських солдатів. Ніхто не забував, що вони полювали на гришників і що Ніна може виявитися надзвичайно привабливою мішенню, якщо вони дізнаються про зустрічі. Якщо вони захоплять Серцетлумачницю, яку можна накачати парем, то зможуть змінити перебіг аукціону напевно, це вартувало того, щоб налаштувати проти себе Раду Потоків. Утім, Ніна була переконана, що крамарі, які дізналися про Рітвельдове перебування в готелі, триматимуть язика за зубами. Каз добре навчив її, якою могутньою може бути жадібність, а ці чоловіки хотіли отримати власноруч кожну крихту прибутку.
Також Ніна цінувала увагу, яку Каз приділяв Кольмовій зовнішності. Чоловік і досі одягався, як фермер, але Бреккер здійснив кілька майстерних покращень: дорожче пальто, блискучіші черевики, срібний набір затискачів для краватки з крихітними камінцями необробленого аметисту. Усе це були ознаки процвітання, які крамарі помітять і оцінять, — нічого занадто кричущого чи галасливого, нічого, що викликало б підозри. Як і більшість чоловіків, крамарі хотіли вірити, що лише вони упадають за кимось.
Женя запропонувала Ніні розкішну червону кефту зі своєї колекції, і дівчата витягли вишиванку, змінивши колір із синього на чорний. Ніна й Женя носили далеко не однаковий розмір, але їм удалося розпустити шви та пришити кілька додаткових декоративних смужок. Здавалося дивним знову одягнути справжню кефту після такої тривалої перерви. Та, яку Ніна носила в будинку «Біла троянда», була костюмом, дешевим пишним убранням, що мало справити враження на клієнтів. Ця кефта була справжня річ, яку носили солдати Другої армії, пошита із шовку-сирцю й пофарбована в червоний колір, який міг виготовити лише Творець. Чи мала вона тепер хоча б право носити таку річ?
Коли Матаяс побачив її, закляк біля одвірку номера люкс, дивлячись приголомшеними синіми очима. Так вони і стояли мовчки, поки він нарешті не сказав:
— Ти маєш надзвичайно чарівний вигляд.
— Ти хотів сказати, що я схожа на ворога?
— Обидві ці речі завжди були правдою. — А потім хлопець просто простягнув їй руку.
Ніна нервувала через те, що відігравати роль лідера в цьому фарсі мав Кольм. Він, без жодних сумнівів, був аматором і впродовж перших кількох зустрічей із банкірами й консультантами залишався майже таким зеленим, як його гороховий суп. Але з кожною годиною його впевненість зростала, і Ніна вже відчувала проблиски надії.
Утім, жоден із членів Торговельної Ради не прийшов побачитися з Йоганнусом Рітвельдом. Можливо, Драйден не побачив сліди фальшивого документа або вирішив не реагувати на нього. Чи, може, Каз просто переоцінив його жадібність.