Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 30)
— Ніно! — вигукнув хлопець, намагаючись перекричати лемент і голосіння навколо.
Повіки дівчини затремтіли, і вона різко вдихнула повітря, а потім закашлялася й сіла.
— Що це було? Що сталося?
— Не знаю, — зізнався Джаспер. — Але бомби встановлює ще хтось, окрім Вілана. Дивись.
У фасаді будинку «Біла троянда» зяяла величезна чорна дірка. З другого поверху ненадійно звисало ліжко, готове ось-ось впасти до фойє. В’юнкі троянди, що вкривали фасад будівлі, зайнялися вогнем, і в повітрі ширився важкий аромат. Звідкись ізсередини лунали крики.
— Ох, Святі, я мушу допомогти їм, — вирішила Ніна, і Джасперова спантеличена свідомість пригадала, що Серцетлумачниця пропрацювала тут більшу частину минулого року. — Де Матаяс? — запитала дівчина, шукаючи його поглядом у натовпі. — Де Вілан? Якщо це один із Казових сюрпризів...
— Я так не думаю, — почав Джаспер. Бруківка здригнулася від наступного «бум». Вони простягнулися на землі, затуляючи руками голови.
— Що, заради Всіх Святих Мучеників, відбувається? — налякано й роздратовано крикнула Ніна. Люди волали й бігали навколо них, намагаючись знайти хоч якесь укриття. Дівчина звелася на ноги й пильно подивилася на південь уздовж каналу, туди, де від одного з будинків задоволень підіймався стовп диму.
— Це «Вербовий прутик»?
— Ні, — заперечила Ніна, і, коли вона збагнула щось, чого не розумів Джаспер, на обличчі з’явився нажаханий вираз. — Це «Кузня».
Щойно вона це промовила, з дірки в стіні будинку, що колись був «Кузнею», до неба зринула якась фігура й нечіткою плямою полетіла до них.
— Гриша, — сказав Джаспер. — У них, мабуть, є парем.
Проте, коли постать угорі збільшилася і вони задерли голови, щоб стежити за її рухом, стрілець зрозумів, що неабияк помилявся. Або цілком втратив глузд. Над ними літав не Верескун. Це був чоловік із крилами — велетенськими металевими штуками, що дзижчали, наче крила колібрі. Він тримав когось у руках — хлопчика, який кричав щось схожою на равканську мовою.
— Ти бачила це? Скажи, що бачила, — попросив Джаспер.
— Це Марков, — відповіла Ніна, і з обличчя зникли страх і гнів. — Саме тому їхньою метою була «Кузня».
— Ніно! — Матаяс великими кроками перетинав міст, а назирці дріботів Вілан. Обидва зсунули маски на потилиці, проте наразі міська варта мала важливіші справи. — Нам слід вибиратися звідси, — нагадав фієрданець. — Якщо Ван Ек...
Але Ніна схопила його за руку.
— Це був Данія Марков. Він працював у «Кузні».
— Хлопака з крилами? — перепитав Джаспер.
— Ні, — заперечила Ніна, шалено хитаючи головою. — Бранець. Марков — Пекельник. — Вона змахнула кудись у бік каналу. — Вони напали на «Кузню» і на будинок «Біла троянда». Вони полюють на гришників. Вони шукали мене.
Тієї ж миті з «Білої троянди» вилетіла друга фігура з крилами. Пролунав черговий «бум», і, коли обвалився пристінок, гігантські чоловік і жінка кинулися вперед. Як і чоловік з крилами, вони мали чорне волосся та бронзову шкіру.
— Шуанці, — зауважив Джаспер. — Що вони тут роблять? І відколи вони літають?
— Опустіть маски, — наказав Матаяс. — Нам потрібно дістатися до безпечного місця.
Маски ковзнули на обличчя. Джаспер був вдячний за гамір, який панував навколо. Проте, щойно він про це подумав, один із шуанських чоловіків, глибоко вдихаючи, понюхав повітря. Джаспер нажахано спостерігав, як він повільно повернувся й уп’явся в них поглядом. Він гавкнув щось своїй компаньйонці, і тоді шуанці рушили просто до них.
— Занадто пізно, — озвався Джаспер. Він зірвав свої маску та плащ і скинув на плече гвинтівку. — Якщо вони прийшли в пошуках розваг, улаштуймо їм дещо. Я займуся літуном!
Джаспер не збирався чекати, поки якийсь шуанський птахо-мужик потягне його вгору. Куди подівся другий літун, він не знав і міг лише сподіватися, що той зайнятий своїм бранцем-Пекельником. Чоловік з крилами кидався праворуч і ліворуч, дзижчав і падав
— Не рухайся, ти, великий жуче, — буркнув Джаспер і тричі натиснув на гачок. Постріли влучили точнісінько в центр літунових грудей і перекинули його на спину.
Проте літун вирівнявся в граціозному сальто й кинувся в Джасперовому напрямку.
Матаяс стріляв у двох гігантських шуанців. Кожен постріл влучав у ціль, проте шуанці хоча й спотикалися, але йшли далі.
— Вілане? Ніно? — покликав Джаспер. — Якщо вам захочеться втрутитися, не соромтеся!
— Я намагаюся, — огризнулася Ніна, підвівши руки та стиснувши кулаки. — Вони цього не відчувають.
— Лягайте! — вигукнув Вілан. Усі кинулися на бруківку. Джаспер почув «пляц» — і вони побачили чорну пляму та щось, що закрутилося довкола крилатого чоловіка. Літун ухилився ліворуч, але чорна пляма розділилася на дві тріскуні фіолетові кулі, які вибухнули вогнем. Одна з них із безпечним шипінням приземлилася у воду каналу. Інша влучила в літуна. Він закричав і зашкрябав себе руками, поки фіолетове полум’я ширилося його тілом і крильми, а потім збився з курсу й зіштовхнувся зі стіною; полум’я не вщухало, його тепло відчувалося навіть на відстані.
— Біжімо! — крикнув Матаяс.
Вони кинулися до найближчого провулку: Джаспер з Віланом попереду, Ніна з Матаясом позаду. Вілан відважно кинув через плече фотобомбу. Вона влучила у вікно і вибухнула марним яскравим спалахом.
— Ти, напевно, тільки нагодував дрижаками якусь безталанну повію, — зауважив Джаспер. — Дай-но мені. — Він схопив решту фотобомб і кинув їх точнісінько на шляху переслідувачів, відвернувшись, щоб захистити очі від вибуху. — Ось як це робиться.
— Наступного разу я не рятуватиму тобі життя, — захекано озвався Вілан.
— Ти сумуватимеш за мною. Усі сумуватимуть.
Ніна скрикнула. Джаспер озирнувся. Тіло дівчини забилося в срібній сітці, коли шуанська жінка, що стояла посеред провулку, міцно обіпершись ногами, потягла Серцетлумачницю назад. Матаяс відкрив вогонь, проте нападниця не поворухнулася.
— Кулі не працюють! — пояснив Вілан. — Гадаю, у них під шкірою метал.
Тепер, коли він це сказав, Джаспер побачив у кривавих вогнепальних ранах металевий блиск. Та що це означає? Невже вони були якимись механізмами? Як це взагалі можливо?
— Сітка! — проревів Матаяс.
Усі вчепилися в металеву сітку, намагаючись відтягти Ніну до безпечного місця. Проте шуанка й далі моторно смикала її назад із надзвичайною силою.
— Нам потрібно щось, щоб перерізати мотузку! — вигукнув Джаспер.
— До дідька мотузку, — буркнула крізь стиснуті зуби Ніна. Вона вихопила з Джасперової кобури револьвер. — Відпустіть! — наказала.
— Ніно... — запротестував Матаяс.
— Роби.
Вони відпустили, і від раптового імпульсу Ніна стрілою пронеслася провулком. Шуанська жінка незграбно позадкувала, а потім схопила край сітки та смикнула Ніну вгору.
Серцетлумачниця дочекалася останньої придатної секунди та сказала:
— Подивімося, чи ти наскрізь металева.
Вона тицьнула револьвер шуанці в око й натиснула на гачок.
Постріл не тільки вибив око, а майже цілком зніс верхівку черепа. На мить вона заклякла, стискаючи Ніну, із захеканою плутаниною кісток, м’якої рожевої тканини мозку й металевих скалок на місці обличчя. Потім шуанка впала.
Ніна захихотіла й заборсалася в сітці.
— Витягніть мене із цієї штуки, перш ніж нас знайде її друг.
Матаяс відірвав від Ніни сітку, і всі побігли: серця гупали, а черевики тупотіли бруківкою.
Джаспер чув батькові сповнені страху слова, що підганяли його вулицею, вітер пересторог, що дмухав у спину «Я боюся за тебе. Світ може бути жорстоким до таких, як ти». Що це шуанці послали на полювання за Ніною? За всіма Гришами міста? За ним?
Джасперове існування завжди було низкою небезпек, що їх дивом удалося уникнути, і близьких катастроф, але він ніколи не був таким упевненим, що біжить, щоб урятувати собі життя.
Частина третя
Цеглинка за цеглинкою
11. Інеж
Убравшись у громіздкі пальта і грубі штани працівників гаваней, вони подалися в район доків, прикриваючи волосся капелюхами й піднявши коміри попри теплу погоду. Східна окраїна доків нагадувала місто в місті, населене здебільшого іммігрантами, що мешкали в дешевих готельчиках і пансіонах або в поселеннях де халупи зводилися з фанери й гофрованої жерсті; мова й національність об’єднували цих людей у галасливі громади. О цій годині тамтешні мешканці здебільшого працювали на міських фабриках або в доках проте на деяких перехрестях Інеж побачила чоловіків і жінок, які збиралися там, сподіваючись, що сюди зазирне якийсь майстер чи бос і запропонує кільком щасливчикам поденну роботу.
Звільнившись зі «Звіринця», Інеж частенько блукала вулицями Кеттердама, намагаючись зрозуміти місто. Її приголомшували галас, натовпи, упевненість, що Цьоця Гелін чи один з її прихвоснів несподівано заскочать дівчину й потягнуть її назад до «Будинку екзотики». Проте Мара знала: якщо хоче бути корисною для Покидьків і виплатити свій новий контракт, не можна дозволяти незвичному лементу та бруківці перемогти себе. «Ми вітаємо нежданих гостей». Їй доведеться вивчити місто.