Левко Лук’яненко – З часів неволі. Сосновка-7 (страница 69)

У 1962, обговорюючи разом з робітниками дії “оасівців” у Франції та Алжирі, Куриляк висловився, що для боротьби з існуючими у Радянському Союзі порядками, необхідно утворити банди по типу ОАС.

Весною 1963 р. Куриляк в розмові з гр. Окіпним зводив наклеп на одного з керівників Партії і Уряду, опорочуючи його виступ перед працівниками літератури і мистецтва.

В розмові з гр. Синицею опорочував Радянську владу, висловлювався за організацію приватновласницького сектору у промисловості.

У липні 1963 року Куриляк серед робітників цукрового заводу зводив наклеп на рух за комуністичну працю у СРСР.

У вересні-жовтні 1963 року Куриляк у зв’язку зі Зверненям радянського уряду про економне розходування хліба і хлібних виробів, зводив наклеп на політику уряду СРСР, допускав наклепницькі висловлювання на адресу глави Радянського уряду.

У вересні 1963 р. серед учнів школи робітничої молоді Куриляк допускав наклепницькі висловлювання на життя робітників і колгоспників у Радянському Союзі.

1958, 1959 і 1962 років у листах до своєї знайомої Вархоляк А. І. та сестри Куриляк Є. М. в різкій формі зводив наклеп на радянську дійсність, на національну політику партії та на життя колгоспного селянства.

У пред’явленому обвинуваченні Куриляк винним себе визнав частково і пояснив, що дійсно він займався агітацією антирадянського змісту, був вороже настроєним до радянської влади, у зв’язку з тим, що вже 1946 і 1951 роках був двічі засуджений за антирадянську діяльність.

Що ж стосується висловлювань про створення організації ОАС та розпуску колгоспів Куриляк ці факти заперечує.

Судова колегія вважає, що інкримінований склад злочину Курп-ляку доведений повністю показами свідків Окіпного, Ковальського, Синиці, Попелевича, Гаврилюка, Юхимчука, Михащука, Ски-бицького, Косянчука, Собчука, Рудого, Орлова, Балабзовського, Тишкова, Хміля, Тимощука, Радевич та Вербпцької, а також письмовими доказами та висновком графічної експертизи.

Керуючись ст. ст. 323 і 324 КПК УРСР, Судова колегія

Куриляка Степана Миколайовича на підставі ч. 2 ст. 62 КК УРСР на 8 (вісім) років позбавлення волі у виправно-трудових колоніях суворого режиму.

Міру запобіжного заходу Куриляку С. М. залишити попередню — тримання під вартою.

Строк покарання Куриляку С. М. рахувати з 31 жовтня 1963 року.

Стягнути з Куриляка С. М. 30 (тридцять) крб. судових витрат у доход держави.

Речові докази (а. с. 360) зберігати у справі.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду Української СРСР протягом 7 діб з дня вручення копії вироку.

Головуючий — підпис.

Н/засідателі — підписи.

Згідно: Головуючий — (підпис)

* * *

Прокуророві Української РСР

Від в’язня Куриляка Степана Миколайовича,

1929 р. н., що утримується у виправно-трудовому

таборі за адресою: Мордовська АРСР, станція Потьма,

п/в Явас, ЖХ 385/7

30 грудня 1963 р. Рівненський обласний суд на підставі ст. 62 ч. 2 КК УРСР засудив мене на 8 (вісім) років позбавлення волі. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР 06.02.1964 р. розглянула справу у касаційному порядку і перекваліфікувала мої дії на ч. І ст. 62 КК УРСР і призначила мені п’ять років позбавлення волі у ВТК. Як вирок, так і ухвалу вважаю незаконними з таких підстав:

Суд написав у вироці:

“У січні 1962 року в приміщенні контрольно-розподільного устрою в присутності Окіпного і Синиці Куриляк доводив необхідність заміни в СРСР колективної системи господарства одноосібною системою ведення сільського господарства по типу ведення фермерських одноосібних господарств в США”.

Хоча з Окіпним і Синицею я давно перебував у ненормальних, натягнутих стосунках, хоча вони на протязі всього попереднього і судового слідства брехали на мене, як лише могли, але й вони передали розмову на суді не в тому дусі, як виклав її суд у вироці. У бесіді в присутності Окіпного і Синиці я міг згадувати доповідь Хрущова та приклади із знайомих мені колгоспів, а також, що в колгоспах ще й досі зустрічаються неподобства та недоліки, але я ще нікому не пропонував ліквідувати всю колгоспну систему. На підставі доповіді Хрущова я позитивно поставився до досягнень американського фермера Гарста, але я ніколи не тлумачив позитивної оцінки Хрущовим фермера як пропозицію ввести такі способи господарювання у нас. Свідки, власне, це й показали в суді, але під пером судді мій переказ критичних зауважень Хрущова трансформувався на агітацію за необхідність заміни колгоспів господарствами по типу американських ферм. Таким чином суть розмови, подана в перекрученому вигляді, і по-друге, вона не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо стосується економіки, а не радянської влади. Тому це звинувачення вміняється мені у вину незаконно.

Суд каже у вироці:

“В січні і травні 1962 р. Куриляк зводив наклеп на політику Радянського Союзу в питаннях роззброєння і скорочення збройних сил Радянського Союзу”.

Що це за наклеп? Як він підриває чи ослаблює радянську владу? Якими доказами підтверджується? На ці важливі питання суд не відповідає. Виходячи з оціночної теорії, суд не вважав за потрібне виконувати вимоги радянського процесуального закону, тому й дозволив собі записати у вироці цю нахабну брехню. З метою відновлення моїх законних прав та усунення порушення соціалістичної законності цей епізод повинен бути виключений із звинувачення.

“На початку 1962 р. Куриляк у присутності гр. Попилевича зводив наклеп на Комуністичну партію Радянського Союзу, на вчення марксизму, порівнюючи його з релігійними догмами”, — говориться далі у вироці.

Це твердження суд взагалі не повинен був записувати у вирок, бо воно стосується не права, а ідеології, а суд не ідеологічна комісія. Але оскільки суд тлумачить ст. 62 КК надзвичайно широко, розтягує її як гумову, оскільки у руках суду ст. 62 КК — це щось безмежне, під що він здатний підвести будь-яку розмову, то доведеться пояснити наведений епізод.

Свідок Попилевич, на якого посилається вирок, показував у суді, що я балакав з ним про те, що деякі відповідальні комуністи у своїх виступах говорять одне, а на ділі роблять зовсім інше, як і деякі священики, що в своїх діях далекі від тих норм поведінки, до яких закликають християн. (Комуністи, про яких тоді говорилося, були ув’язнені за скоєні ними злочини.)

Я неодноразово заявляв у суді клопотання, щоб секретар судового засідання записувала повніше свідків, але суд практично відхилив мої клопотання і покази комуністів Попилевича, Ковальського, а також Тикова, Балабзовського, Косянчука та інших, що давали правдиві покази, не були записані, а частково їм навіть приписано те, чого вони зовсім не говорили.

Ось черговий епізод звинувачення.

“У квітні-травні 1962 р., вихваляючи життя і порядки у капіталістичних країнах, Куриляк зводив наклеп на радянську дійсність, на керівників ЦК КПРС і радянського уряду”.

Суду нічим було розкрити зміст цього звинувачення, бо за словом “наклеп” немає нічого антирадянського, а є лише звичайнісінька розмова, про що й говорили в суді свідки. Крім недоведеності і необґрунтованості, це звинувачення ще й не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо можна “вихваляти життя і порядки в капіталістичних країнах”, і не зводити наклеп на радянську дійсність. Зводити наклеп на будь-що, — значить приписувати йому свідомо такі факти чи властивості, яких воно насправді не має. Отже, суд проявив чималу неграмотність, звинувативши мене в тому, ніби я зводив наклеп на радянську дійсність, на керівників ЦК КПРС і радянського уряду.

Ні радянська дійсність в цілому, ні керівництво ЦК КПРС і радянського уряду не є об’єктом такого злочину, як антирадянська агітація і пропаганда.

Екзарх київської православної церкви з усім священним кліром і семінаріями — це також радянська дійсність, але цілком зрозуміло, що наклеп на духовну семінарію не підриває і не послаблює радянської влади. Об’єктом антирадянської пропаганди або агітації є радянська влада, а не керівництво ЦК КПРС і радянського уряду. Стаття 62 КК УРСР захищає систему влади, а не окремих керівних осіб. Для захисту керівних осіб є інші статті кримінального кодексу. Таким чином наведене звинувачення не має у собі складу злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, тому його необхідно усунути з вироку.

Суд записав у вироці нахабну брехню про те, що я, нібито, схвалював дії “оасівців” і пропонував створити аналогічні банди в СРСР для боротьби з існуючим ладом. З усіх інкримінованих мені обвинувачень це є найважче. За логікою вироку виходить, що я, хто мав уже нещастя двічі побувати у таборах для державних злочинців, обрав якраз Окіпного для такого заклику. Яка дурниця! Як можна було писати у вироці такі небилиці?! Далі у вироці записано:

“Весною 1963 р. Куриляк у розмові з Окіпним зводив наклеп на одного з керівників партії та уряду, опорочуючи його виступ перед працівниками літератури й мистецтв”.

Це твердження є вигадкою Окіпного і, до того ж, немає у собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо ні один з керівників партії і уряду, ні його думки з питань літератури і мистецтва не є об’єктом антирадянської пропаганди чи агітації, тому наведене твердження інкримінується мені не законно.

“В розмові з Синицею, — говориться далі у вироці, — опорочував радянську владу, висловлювався за організацію приватного сектору в промисловості”.