Леонид Платов – Секретний фарватер (страница 14)

Так, зберегти швидкість! Ні на секунду не зупинятися!

На третій хвилині бою осколком було пошкоджено один із моторів. Прісна вода, що охолоджувала циліндри, почала витікати з пробитого мотора.

І знову Шубін вирішив блискавично:

— Охолоджувати забортною водою!

Школи ще катер Шубіна не діставав стільки пошкоджень. Він був увесь зранений, продірявлений кулями і осколками снарядів. Не гаючись, треба було поспішати на базу.

Та Шубін твердо пам’ятав правила взаємодії в бою.

Зненацька всі з подивом побачили, що підбитий катер виходить у нову торпедну атаку. Він стрімголов мчав на ворога, наче розлючений поранений кит.

Шубін врізався в саму гущу бою.

Його втручання в найбільш гострий, напружений момент вирішило успіх. Трьох катерів було замало для перемоги, але четвертий, впавши на ваги, перетягнув їх на паш бік.

Побачивши катер Шубіна, що виходив в атаку, німецький транспорт, уже підбитий, почав незграбно повертатися до нього кормою, щоб зменшити вірогідність попадання. І це вдалося йому. Він ухилився від другої торпеди Шубіна. Зате Князєв, підтриманий товаришем, встиг вибрати вигідну позицію і, атакувавши транспорт з другого боку, всадив у нього свою торпеду.

Не дивлячись, як крениться оповитий димом величезний пароплав, як роєм в’ються навколо нього торпедні катери, Шубін розвернувся. На тій же граничній швидкості, здіймаючи велетенський бурун, він помчав на свою базу…

У флотській газеті з’явився нарис “Сімдесят три пробоїни”. Саме стільки пробоїн нарахували в катері Шубіна після його повернення.

Епіграфом до нарису було взято висловлювання Петра І: “Зволікання рівнозначне смерті”.

Бій розмалювали найяскравішими фарбами. Не забули згадати про те, що, коли пелена туману розвіялась і моряки побачили конвой, як на зло, зіпсувалися ларінгофони. Проте командири інших катерів зрозуміли Шубіна “по губах”, як розуміють одне одного глухонімі. Вони побачили, що той повернувся до механіка і щось сказав. Команда була коротка. Характер Шубіна знали, у становищі, що створилося, Шубін міг наказати тільки: “Повний вперед!” — і катери одночасно рвонулися в бій!

Це дало привід кореспондентові поговорити про єдиний бойовий порив радянських моряків, а також про ту дивовижну військово-морську узгодженість, узгодженість, за якої думки мало не передаються на відстані.

Та. перелічуючи чинники перемоги, він забув про один із них… Кореспондент не знав, що Мезенцеву щасливо вивезли із шхер. Радість. Шубіна шукала виходу, перехлюпувала через край. І ось — подвиг!..

Шубін одержав флотську газету ввечері, стоячи біля свого піднятого для ремонту катера. Світло потужних електричних ламп падало згори. Механік і боцман рачкували під кілем, віддаючи розпорядження матросам. Обличчя у всіх були заклопотані, напружені.

— Про нас пишуть! — з удаваною недбалістю Шубін подав газету механікові. — Трохи наплутали, як завжди, та, загалом, вважаю, суть схоплено.

А поки моряки, стовпившись, читали нарис, він відступив на крок од катера і деякий час мовчки дивився на нього.

На пробоїни накладали різноколірні латки. На темному фоні вони скидалися на нашивки за поранення. Щоправда, слідів торішніх пробоїн уже не видно, бо катери заново фарбують щовесни.

Але і з заплющеними очима, провівши рукою по шершавій обшивці, Шубін міг розповісти, де й коли було “поранено” його катер.

Тут, у похідному елінгу, застав Шубіна посильний із штабу.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

БЕРЕГ ОБМАННИЙ

До ночі випогодилось. Багряний місяць ліниво викочувався із-за сосон.

Місяць — це кепсько. У шхерах буде важче. А виклик до адмірала без сумніву пов’язаний із шхерами.

Шубін задивився на небо і спіткнувся. Під ноги йому підкотилося щось кругле, ображено хрюкнуло, зашелестіло в кущах. їжак! На Лавенсарі сила-силенна їжаків.

Шубін звично пірнув під сітку, розтягнуту на кілках. З силою штовхнув товсті двері і, опинившись у бліндажі, побачив колишню свою пасажирку.

Уперше по-справжньому він побачив її — без плащ-накидки і насунутого на лоб капюшона. Немовби упав до її ніг той безглуздий плямистий, з щільними, затверділими складками, балахон, і вона постала на весь зріст перед здивованим Шубіним! Статурна, висока. З гордо поставленою головою. У хвацько пригнаній чорній шинелі, туго підперезаній ременем. У ледь набакиреному береті, з-під якого вибивалися тугі завитки темного волосся.

Довкола неї товпились льотчики. Вона сміялася.

“Звичайно, оточена, — подумав невдоволено Шубін. — Така дівчина завжди оточена”.

Він козирнув і пішов до столу ад’ютанта.

— Чого викликали?

— Із шхерами щось знову. Десант відмінили, ти ж знаєш.

Шубін не втерпів і озирнувся. Мезенцева задумливо дивилася на нього. У руці білів номер флотської газети. Ага! Прочитала, виходить, про сімдесят три пробоїни.

Льотчиків покликали до адмірала, Шубін підійшов до Мезенцевої.

— Доброго здоров’я, товаришу старший технік-лейтенант, — бадьоро сказав він. — Дозвольте поздоровити з щасливим поверненням.

— І вас дозвольте — з потопленим транспортом!

— Це товариша мого треба поздоровляти. Він потопив.

— Не скромничайте. Без вас би не потопив. Ось — пишуть у газеті!

Вони сіли поруч.

— Трохи наплутали згарячу, — сказав Шубін. — Гляньте-но: “Струмені води цебеніли з пробоїн на всі боки, немов фонтани статуї Самсона в Петергофі”. Не струмені. Один струмінь. І не на всі боки, а вгору. І ще: “Чим стрімкіше мчав героїчний катер, тим вище задирався його ніс, в якому зяяли діри від куль, і тим менше їх заливало водою”. Хитрість моя була не в цьому. І назад я йшов не на редані.

— Нічого не вдієш. Довкола вас твориться легенда.

— Ну що ж, — охоче погодився Шубін, — твориться то твориться!.. А ви ще більше молодець. Я б, знаєте, не зміг, як ви. Одинцем! Спішеним! Без торпед і кулемета!

— Якби треба було, змогли б! Людина не підозрює і сотої частки закладених у ній можливостей… Навіть такий бравий моряк, як ви. — Мезенцева поглянула на нього скоса, з лукавим викликом.

Зовсім по-іншому трималася зараз: невимушено і весело, охоче показуючи в усмішці рівні, дуже красиві зуби (рот був теж красивий, твердих, чітких обрисів).

Розмовляти, одначе, доводилося з паузами, часто перепитуючи одне одного. У приймальні було тісно, гамірно. Мимо снували офіцери, раз по раз окликаючи і вітаючи Шубіна чи Мезенцеву.

— Ні, думаю, не зміг би, — відказав Шубін. — Я знаю себе. Ось вирвався вчора на оперативний простір, розважив душу. А то на цих шхерних фарватерах — як акробат на дроті. Самі бачили.

Вона засміялася.

Розмова повернулася до тих же сімдесяти трьох пробоїн.

— В ризикованому становищі, — сказав Шубін, — дуже небезпечно усумнитися в своїх силах. Ну, з чим би це порівняти?.. Хоча б із сходженням на круту гору. Не можна оглядатися, дивитися під ноги — треба тільки вгору і вгору!..

Він перевів подих — чомусь дуже хвилювався.

— Є військовий термін, — вів далі він, — нарощувати успіх, привчати себе до думки, що невдачі не буде, не може бути!

Мезенцева підказала:

— Створювати інерцію удачі?

— Як ви розумієте все! — вдячно сказав він. — Це дивовижно! З півслова. Саме — інерцію!.. Я, наприклад, намагаюся згадати перед боєм про щось дуже хороше. Не тільки про бої, які щасливо закінчилися, але й про найрізноманітніші свої удачі. Про ті особисті удачі, якими я найбільше дорожу. Такі згадки — наче талісман… — Він запитально поглянув на неї: — Може, смішно кажу?

— Ні, чому ж? Дуже правильно, по-моєму. Успіх породжує успіх. Створюється піднесений настрій, при якому все легше вдається, ніж звичайно.

Шубін не зводив з неї очей.

— Ви розумна, — прошепотів він. — Ви дуже розумна. Я навіть не чекав.

Мезенцева знову засміялася, трохи нервово. У розмові про удачу дедалі настирливіше пробивалася інша тема, якийсь новий, небезпечний підтекст.

— Нас покличуть зараз до адмірала. — Вона поривалася встати.

Але Шубін притримав її:

— Хочете, скажу, про що, вірніше, про кого я думав у вчорашньому бою?

Інтонації його голосу примусили Мезенцеву внутрішньо зібратися, ніби для самозахисту.

— Хочете? — наполегливо повторював він, ще ближче підсовуючись до неї.

Мимо пройшли два офіцери. Один з них стиха сказав другому: