Леонид Панасенко – Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 (страница 4)

За чверть години по тому почались поштовхи жахливого, ні з чим не зрівняного землетрусу, а далі на берег ринула хвиля заввишки сажнів із тридцять, що, як і раніше, швидко відійшла назад. Незабаром вода ввійшла в свої береги, коливаючись через тривалі відтинки часу, інколи накриваючи берег, іноді стікаючи в море. Перед кожним поштовхом під землею було чути страшний шум і гуркіт. Від цієї повені тамтешні мешканці розорились і загинули. В деяких місцях на низьких луках виникли пагорби, які пізніше перетворились на морські затоки…

На “берегах Пенжинського (Охотського. — А. М.) моря землетрус був не такий сильний, як на східному узбережжі, тому мешканці Большерєцька нічого особливого не пережили…”

Так відбулось виверження Авачинської Сопки, що спричинило найпотужніший на Камчатці землетрус. Крашенинников спостерігав його з Большерєцька, де й ми були під час землетрусу 18 липня…

Про виверження Ключевської Сопки, найбільшого в Євразії діючого вулкана і до того ж добре вивченого, освоєного, Крашенинников писав так: “Ця жахлива пожежа тривала близько тижня з такою силою, що жителі, які були поблизу гори на рибному промислі, щомиті готувалися до смерті”.

Тож як почуваються Камчатці, коли взяти до уваги, що на півострові понад 160 вулканів і 28 із них — діючі?..

Шок напередодні нашого приїзду викликав прогноз Е. І. Несмянович. Обласні газети — партійна та комсомольська — зарясніли “сенсаціями”: обидві друкують інтерв’ю з Еммою Іванівною, що спричинює в місті хвилі жаху. Спішно робиться обстеження будинків: якої сили підземну стихію здатні вони витримати? Люди готуються до евакуації дітей, дехто вже відправив їх на материк, хоча ще є час, адже прогноз Емми Іванівни буцімто припадав на фатальні жовтень-листопад.

Неспокій, паніка охоплюють городян.

Щоб хоч якось притлумити тривогу, газети починають дорікати одна одній: хто з них правильніше витлумачив прогноз Несмянович. “Кому вірити? — перепитують спантеличені мешканці обласного центру. — В партійній газеті наводяться одні слова пророчиці, в комсомольській — інші”. Жару мимоволі додала “Правда”, надрукувавши статтю “Завтра на Землі буде землетрус”. Збуджені Камчатці не помічають слів “на Землі”, переносять висловлювання виключно на свій півострів, забуваючи, що твердження “завтра буде землетрус” завжди справедливе, бо щодня на нашій планеті їх стається десятки й сотні.

Але на Камчатці все приміряють до себе.

“Правда” друкує замітку про раціоналізатора з Петропавловська-Камчатського Тенгіза Абшілаву, який сконструював простенький, проте надійний “сейсмобудильник”, що сповіщає про найменші коливання грунту. Подібні були відомі ще в Стародавньому Китаї, в Японії сьогодні такі продаються як сувеніри. “Ну а в нас час уже б налагодити випуск “домашніх сейсмоскопів”, — пише “Правда”. — Це не просто цікаві речі і зовсім не іграшки. Саме вони, в деяких випадках, здатні виявитися вельми корисними, дати змогу людям вжити заходів, аби не захопила їх стихія зненацька, прийняти правильне рішення і навіть вирватися з можливого полону…” Словом, прилад найпростіший, але питання про його випуск газета ставить саме тоді, коли весь півострів чекає лиха.

Як би ви сприйняли таку інформацію? Звичайно, як опосередковане попередження про небезпеку.

Так на Камчатці статтю й зрозуміли.

Ажіотаж і переполох навколо прогнозу Несмянович висвітлив характерну нашу болячку: замість планомірної роботи — чергова кампанія. А потім рахуємо жертви й мільярди карбованців збитків, скрушно зітхаємо й перекладаємо гріхи то на волюнтаризм, то на командно-адміністративну систему…

Ось яке “заспокійливе” інтерв’ю надрукував “Камчатский комсомолец”:

“Кор. Наскільки реальний короткостроковий прогноз землетрусу для Камчатки, якого з нетерпінням чекає населення?

М. Клячко (директор філіалу Науково-дослідного інституту Держбуду СРСР на Камчатці). Наші китайські та японські колеги використовують не один, не два, а велику кількість методів прогнозування сейсмічної активності. В нас же відомства розрізнено проводять свої спостереження. Можна казати і про відсутність комплексної програми зменшення збитків од можливих землетрусів.

Кор. Це все в японців, а що робити в нас за умов невідомості й здогадів? Вважати інструкцію про поведінку під час землетрусів єдиною втіхою?

М. Клячко. Ми повинні повчитись в японських колег. У нас такого досвіду немає, та й спеціальних служб, на жаль, також бракує. Населення сейсмонебезпечних регіонів Японії досить добре навчене і не піддається такій паніці та психозу, як у нас. Навіть та інструкція, що розроблена для населення на Камчатці, навряд чи буде ефективною без постійних тренувань, а їх, на жаль, у нас немає…”

Чи не знайомий мотив? Ми в Києві та довкруж Чорнобиля — радіофоби, бо не віримо ні відомчій медицині, ні відомчим експертам, які три роки одностайно твердили, що після аварії на ЧАЕС жити стало заледве не краще. На Камчатці ж — панікери.

Щоб вгамувати людей, “Камчатская правда”, також посилаючись на Емму Несмянович, рішуче стверджує: катастрофічного землетрусу не буде взагалі. “Камчатский комсомолец”, звинувачений у нагнітанні паніки, друкує нове інтерв’ю з Несмянович: “Читачі неправильно зрозуміли замітку “Віща Кассандра”. “Може бути”, сказане мною для всієї Камчатки, нерівнозначне тому, що катастрофічний землетрус буде обов’язково в Петропавловську-Камчатському в найближчі місяці. Стресовий стан людей призвів до однозначного сприйняття зовсім різних формулювань”.

Нарешті в. о. вченого секретаря Інституту вулканології Вячеслав Зобін спробував розрядити обстановку: “В кінці червня побувала на Камчатці Емма Іванівна Несмянович, яка розробляє методи прогнозування землетрусів за космофізичними факторами. Її метод не дозволяє точно визначити місце і час майбутнього сильного землетрусу… Поки що Несмянович заявила, що її методика не дає підстав ждати в найближчі місяці землетрусів у Петропавловську”.

Сам же інститут видав прогноз, розроблений на так званому ефекті місячного припливу: “На період від жовтня 1989 року до жовтня 1992 року поблизу берегів Камчатки можливі землетруси, які на узбережжі Камчатки можуть досягати семи й більше балів. Конкретно місце й силу землетрусу цей прогноз не визначає. Починається черговий, відносно небезпечний період, який триватиме цілих три роки”.

У таких силових полях живуть на Камчатці.

Вулкани — лихо півострова.

Але й диво Камчатки — вони ж, вулкани.

Вранці я вийшов із готелю і… застиг зачарований: на видноколі бовваніло пасмо конусоподібних гір — вулканів. Найвищий, з ледь помітним димком на вершечку, — Авачинський, нижчий, із розломленою верхівкою, — Ковельський, поряд — Коряцький. Потім, за ясної погоди, вони мене зустрічали щоранку й постійно переслідували.

Бути на Камчатці й не бачити вулканів просто неможливо, їх оно скільки! Хоч звідки дивишся, неодмінно — ближче, далі — виявиться бодай одна сопка. З найвищою з них, на якийсь час втихомиреною, — Ключевською (4750 м), познайомились, коли пролітали рейсом із Москви. Над безкраїм білим пухнастим покривалом хмар гордо й велично тяглася в небо її вершина. Здавалось, вулкан здіймався над усім земним, суєтним, і був ближче до Бога, ніж до людей.

Побачити інші вулкани мені допоміг старожил Камчатки Михайло Жилін: дзвінок один, другий, адреса — і я нарешті знайомлюсь з пілотами “кукурудзника” Олександром Городником та Вадимом Штарком. Городник, заклопотаний і неговіркий, займає крісло командира, другий пілот, Штарк, пропонує мені своє. Кабіна тісненька, зате з неї, мов з акваріума, видно все.

Літачок коротко розганяється й легко лине’в небо. Лишається позаду підкова Авачинської бухти з дрібними, мов сірнички, кораблями, що встромилися носом у берег. Велично пропливає Вілючик — Вілючинська Сопка. Десь ліворуч — Тихий океан. Зелена тайга з розкиданими змійками голубих стрічок скоро змінюється передгір’ям. А на видноколі вже видніються стомлені, похилі плечі вулканів. Біля одного з них — Ходутки (2009 м) літачок плавно розвертається: спочатку лівим крилом, потім правим. Просто переді мною — кратер, здається, от-от черкнемо крилом по чорному вулканічному піску.

Такі самі віражі літачок зробив над Мутновською Сопкою (2343 м) і вулканом Горілий (1828 м): із лівого крила, з правого, коло вище, коло нижче. Блакитне блюдко води в застиглому кратері, над іншим — ледь в’ється димок, запалена люлька, — вогонь може спалахнути будь-якої миті. Одного разу пролітали над кратером так низько, що я бачив хвильку в голубому, наче око, озерці.

Городник, як і завше, зосереджено мовчав, Штарк же, навпаки, не вмовкав: розповідав, де пролітаємо, що видно ліворуч, праворуч, чи далеко до Тихого океану і до Охотського моря, — справжнісінький небесний гід.

Були такі запаморочливі віражі над вулканами, що здавалось — вивалюсь у відчинене віконечко.

А тепер часто думаю: життя подарувало мені хвилини, прожити які щастить не кожному.

IV

Сопка Нікольська — в центрі Петропавловська-Камчатського. В народі — це сопка Кохання: колись там був популярний танцмайданчик — із пивом, із заростями, де парубки, наче півні, чубалися за дівчат, точнісінько, як за моїх юних літ у Києві, на Володимирській гірці. З одного боку сопки — центральна площа з будинками театру, обкому партії, пам’ятником Леніну, головною вулицею, а з другого — крутий кам’янистий берег, тонка “бинда” суходолу перед водою: Авачинська бухта. Тепер на вершечку сопки — оглядовий майданчик. Із туману прозирає зубчатий протилежний берег, на рейді — силуети кораблів. Крута доріжка — вибиті в грунті тисячами ніг сходинки — веде до води. Шлях перетинає редут, стволи древніх гармат націлені на бухту, хоча й гармати, і кораблі на рейді — наші. Тут кувалася слава російської зброї. Ось на цьому місці влітку 1854 року, під час Кримської війни, третя батарея лейтенанта Олександра Максутова мужньо обороняла місто від ворожої ескадри Англії та Франції. Бої на схилах сопки принесли Петропавловську славу “тихоокеанського Севастополя”. Михайло Жилін зупиняється біля гармат: “Он там — знамениті скелі Три Брати, за ними — вихід у відкритий океан. Берег Батьківщини…”