Кристофер Сэнсом – Розгін (страница 82)
— Так, багато, і за низьку орендну плату.
— Йому пощастило.
— А ви не отримали винагороди?
— Ні. Я виконав завдання Кромвеля: знайшов убивцю і вкрадене золото і змусив монастир здатися. Проте недостатньо швидко. — Я запнувся, згадуючи тих, хто загинув. — Так, справді, недостатньо швидко.
— Ви зробили все, що могли.
— Можливо. Знаєте, я часто думаю, що міг би зрозуміти, ким був Едвіг, якби не відчував до нього такої неприязні, і тому намагався бути справедливим і непомильним. Навіть зараз мені важко усвідомити, що той чоловік, такий точний і впорядкований, у глибині душі був таким шаленим і божевільним. Хотілось би знати, чи цей порядок, ця одержимість цифрами та грошима допомагала йому тримати себе в руках. Можливо, він боявся своїх снів про кров.
— Я за це молюся.
— Але ця одержимість цифрами зрештою лише підживила його божевілля. — Я зітхнув. — Розкрити складну істину ніколи не буває легко.
Ґай кивнув.
— Потрібні терпеливість, мужність, зусилля. Якщо істина — саме те, що ви шукаєте.
— Ви знаєте, що Джером мертвий?
— Ні. Я не чув новин, відколи його забрали в листопаді минулого року.
— Кромвель наказав посадити його у в’язницю в Ньюґейті. Там, де його побратимів заморили голодом. Невдовзі він помер.
— Нехай Бог упокоїть його збідовану душу. — Брат Ґай замовк, нерішуче дивлячись на мене. — Чи знаєте ви, що сталося з рукою Розкаяного Розбійника? Вони забрали її одночасно з Джеромом.
— Ні. Я уявляю, що коштовне каміння вилучили, а релікварій розплавили. Сама рука, мабуть, уже спалена.
— Знаєте, це була рука Розбійника. Докази дуже вагомі.
— Ви все ще думаєте, що вона могла творити дива?
Він не відповів, і якусь хвилину ми мовчки йшли до монашого кладовища, де робітники відкривали надгробки. Я побачив, що з родинних склепів на церковному подвір’ї залишилися купи уламків.
— Скажіть мені, — мовив я нарешті, — що сталося з абатом Фабіаном? Я знаю, що йому не дали пенсію, оскільки він не підписав капітуляції.
Ґай сумно похитав головою.
— Його забрала до себе сестра. Вона працює швачкою в місті. Йому не стало краще. Інколи він говорить, що піде на полювання чи в гості до місцевих землевласників, і їй доводиться його стримувати, щоб не виїжджав у лахмітті, — і це зараз єдине, що в нього є, — їхньою старою шкапою. Я призначив йому деякі ліки, але вони не допомагають. Розум покинув його.
— «Ой, попадали лицарі», — процитував я.
Я зрозумів, що несвідомо вів нас до саду. Попереду виднілася задня стіна монастиря. Я зупинився, відчувши, як усередині щось перевернулося.
— Повертаємося назад? — м’яко запитав Ґай.
— Ні. Ходімо далі.
Ми підійшли до воріт, які вели до болота. У мене була зв’язка ключів, і я відчинив ворота. Ми пройшли і зупинилися, дивлячись на похмурий краєвид. Листопадова повінь давно відійшла, болото було брунатне і мовчазне, купки очерету тихо коливалися на вітрі, а їхнє зображення відбивалося в застояних плесах. Річка була повноводною. Морські птахи гойдалися на поверхні, їхнє пір’я куйовдив вітер із моря. Я тихо заговорив.
— Вони приходять до мене уві сні, Марк і Еліс. Бачу, як вони борсаються у воді, тонуть, кричать про допомогу. Іноді прокидаюся від власного крику. — Мій голос зірвався. — По-різному я любив їх обох.
Брат Ґай довго дивився на мене, а тоді витягнув зі свого габіту складений, дуже пом’ятий папір і подав його мені.
— Я довго думав, чи показувати це вам. Сумнівався, чи менш боляче буде не бачити його.
— Що це таке?
— Він з’явився на столі в моїй амбулаторії місяць тому. Я повернувся з лікарні, і він там лежав. Гадаю, контрабандист підкупив одного з людей Копінґера, щоб той підклав його мені. Лист від неї, але написаний ним.
Я розгорнув і почав читати лист, написаний чітким круглим почерком Марка Поера:
Я згорнув лист і пильно дивився на річку.
— Вони про мене взагалі не згадують.
— Лист вона написала мені. Вони не знали, що я вас знову побачу.
— Отже, вони живі та в безпеці, чума на них. Можливо, тепер мені нарешті перестануть снитися ті жахіття. Чи можу я це повідомити батькові Марка? Він був дуже засмучений. Просто я отримав таємну новину, що він живий?
— Звичайно.
— Вона має рацію, тепер у світі немає нічого безпечного, немає нічого певного. Іноді я думаю про брата Едвіга та його безумство, про те, як він думав, що зможе купити Боже прощення за ці вбивства двома торбами вкраденого золота. Можливо, ми всі трохи безумні. У Біблії сказано, що Бог створив людину за своєю подобою, але я думаю, що ми створюємо і змінюємо її залежно від того, яка подоба відповідає нашим мінливим потребам. Цікаво, чи знає він про це, чи йому не байдуже. Усе розпадається, брате Ґаю, усе є розпадом.
Ми стояли мовчки, дивлячись на морських птахів, які плавали на річці, а позаду луною котився віддалений брязкіт свинцю.
Історична довідка
Розгін англійських монастирів у 1536–1540 роках відбувався під керівництвом Томаса Кромвеля, віцерегента і головного вікарія. Провівши ревізію монастирів, під час якої було зібрано багато деструктивної інформації, 1536 року Кромвель представив парламентський Акт про розпуск менших монастирів. Однак коли його представники почали втілювати Закон у життя, результатом стало «Благодатне паломництво» — масове збройне повстання на Півночі Англії. Генріх VIII і Кромвель придушили повстання, обманом втягнувши керівників у переговори, а самі тим часом створили армію для їхнього знищення.
Наступ на більші монастирі відбувся через рік, і, як описано в цьому романі, тиск був спрямований на незахищені великі монастирі, щоб примусити їх добровільно капітулювати. Шантаж монастиря в Льюїсі, який капітулював у листопаді 1537 року, став вирішальним, і впродовж наступних трьох років усі монастирі один за одним перейшли під владу короля. До 1540 року не залишилося жодного монастиря; люди з Палати розподілу майна познімали свинець із дахів, а будівлі залишили руйнуватися. Монахів відправили на пенсію. Якщо ті чинили опір, як дехто, з ними жорстоко розправлялися. Пересічний абат і монастирський посадовець, поза сумнівами, більше боялися комісарів, справді жорстоких людей, аніж монахи зі Скарнсі боялися Шардлейка. Проте Скарнсі — не пересічний монастир, а Шардлейк — не пересічний комісар.
Загальновизнано, що звинувачення проти королеви Анни Болейн у багаторазовій подружній зраді сфабрикував Кромвель для Генріха VIII, якому вона набридла. Марк Смітон — єдиний із приписаних їй коханців, хто зізнався, ймовірно, під час тортур на дибі. Його батько був теслею; попередню професію зброяра я вигадав.
Трактування істориками англійської Реформації залишається суперечливим. Раніше вони вважали, що Католицька церква занепала аж так, що певна радикальна реформа була вкрай потрібна, якщо не неминуча. Проте нещодавно цю думку оскаржили кілька авторів, зокрема К. Гей[11] та І. Даффі[12], які змальовують картину успішної, популярної Церкви. Я вважаю, що Даффі надмірно романтизує середньовічне католицьке життя; цікаво, що ці вчені майже не згадують про розгін монастирів. Останнє велике дослідження[13] написав Девід Ноулз у 1950-х роках. У цій унікальній праці професор Ноулз, який сам був католицьким монахом, визнає, що легкий спосіб життя, який панував у більшості великих монастирів, дискредитував Церкву. Висловлюючи жаль щодо їхнього насильницького зникнення, професор Ноулз зазначає, що монастирі так віддалилися від своїх основоположних ідеалів, що не заслуговували на те, щоб вижити в тому вигляді, якому є.
Насправді ніхто не знає, що англійський народ загалом думав про Реформацію. У Лондоні та деяких районах на південному сході відбувався сильний протестантський рух; Північ і Захід країни залишалися католицькими. Але територія між ними, де проживала більшість населення, досі є переважно