Кристофер Сэнсом – Розгін (страница 4)

— Це великий монастир, заснований норманами, щедро наділений землями з прекрасними будівлями. Там мешкає лише тридцять монахів і не менше ніж шістдесят служок — вони повністю забезпечують себе, типові бенедиктинці. За словами комісара, церква понад міру оздоблена, заставлена фігурами святих, і вони мають — або мали — те, що, як стверджують, було мощами Розкаяного Розбійника, розіп’ятого з нашим Господом. Рука, прибита до шматка дерева, — як кажуть, частини його хреста. Очевидно, люди прибувають здалеку; вважається, що мощі зцілюють калік.

Він мимоволі поглянув на мою скручену спину, як це роблять усі, згадуючи калік.

— Ймовірно, мощі, про які говорив Ґудгепс.

— Так. Мої інспектори знайшли в Скарнсі гніздо содомітів, як доволі часто трапляється в тих брудних собачих будах. Старого пріора, який був головним винуватцем, відсторонили. Згідно з новим законом, содомія карається смертною карою, це добра больова точка. Я хотів, щоб Синґлтон з’ясував, яка ситуація з цією проблемою, а також дослідив продаж земель, про що мені писав Копінґер.

Я хвилю подумав.

— Каверзна ситуація. Заплутана.

Лорд Кромвель кивнув.

— Так і є. Ось чому мені потрібна розумна людина. Я надіслав доручення вам додому, з відповідними частинами «Комперти». Мусите вирушати вже завтра вранці. Цей лист написаний три дні тому, а ще три дні, ймовірно, витратите на дорогу. У цей період року долина Велд може перетворитися на драговину.

— До сьогодні осінь була суха. Доїхати можна за два дні.

— Добре. Слуг не беріть; і нікому не кажіть, окрім Марка Поера. Він усе ще мешкає разом із вами?

— Так. Він веде мої справи, коли мене немає на місці.

— Нехай він супроводжує вас. Я чув, у нього гострий розум, і дві сильні руки для вас не будуть зайвими.

— Але, мілорде, на нас може чигати небезпека. І, чесно кажучи, Марк не має великого релігійного запалу — він не зрозуміє, як багато всього на кону.

— Йому й не потрібно цього розуміти. Доки він лояльний і робить те, що ви йому кажете. І це може допомогти молодому Поеру повернутися до роботи в судах після того скандалу.

— Марк поводився по-дурному. Він мав би знати, що людина його рангу не може мати стосунків із донькою лицаря. — Я зітхнув. — Але він молодий.

Лорд Кромвель буркнув.

— Якби король довідався про його вчинок, то наказав би відшмагати. І щодо вас він повівся невдячно — за те, що ви знайшли йому роботу.

— Це був сімейний обов’язок, мілорде; важливий обов’язок.

— Якщо він добре зарекомендує себе в цій місії, я, можливо, попрошу Річа повернути його на посаду клерка — ту саму, яку я знайшов на ваше прохання, — підкреслено додав він.

— Дякую, мілорде.

— Тепер мені треба йти в Гемптон-Корт, спробую переконати короля повернутися до справ. Метью, подбайте про те, щоб усе залишилося в таємниці, перечитуйте листи з монастиря.

Він підвівся і, обійшовши стіл, поклав мені руку на плече. Це був добре відомий знак прихильності.

— Знайдіть винуватця швидко, але найголовніше — тихо.

Він усміхнувся, потім простягнув руку і подав мені мініатюрну золоту коробочку. Усередині був ще один фіал, крихітний і круглий, зі згустком блідої рідини, що хлюпалась об скло.

— Що ви про це думаєте, до речі? Можливо, вам вдасться з’ясувати, як це робиться. Я сам не можу.

— Що це?

— Чотириста років фіал стояв у Білстонському жіночому монастирі. Казали, що це молоко Діви Марії.

Я скрикнув з огидою. Кромвель засміявся.

— Мене вражає те, як вони собі уявляли процес отримання молока від Діви Марії. Але гляньте, його мусили нещодавно замінити, інакше воно не було б таким рідким. Я очікував побачити отвір у задній стінці, як у тій, іншій скриньці, та коробочка здається надійно замкненою. Що ви думаєте? Подивіться, скористайтесь оцим.

Він подав мені збільшуване скло, яке використовують ювеліри, і я оглянув коробочку, шукаючи крихітну дірочку, проте нічого не знайшов. Натискав і штовхав, шукаючи потайний механізм, а тоді похитав головою.

— Я не можу розгадати секрет. На вигляд вона повністю замкнена.

— Жаль. Я хотів показати її королю, це його потішило б.

Він підвів мене до дверей і відчинив їх, його рука все ще лежала на моєму плечі, аби клерки побачили, що він прихильний до мене. Та коли я виходив із кімнати, мій погляд знову привернули два оскалені черепи, відблиск свічок вигравав довкола стародавніх очних ям. Рука мого господаря все ще обіймала мене, тож треба було стримати тремтіння.

Розділ другий

На щастя, коли я покинув Вестмінстер, дощ припинився. У сутінках повільно доїхав додому. Слова лорда Кромвеля налякали мене. Я усвідомив, що звик бути в пошані; думка про втрату протекції змусила мене здригнутися, але ще більше налякали запитання лорда Кромвеля про мою вірність. Мушу слідкувати за тим, що говорю в судах.

На початку року я купив просторий новий будинок на Канцлер-лейн, широка вулиця названа на честь двору Його Величності та мого коня. Це була прекрасна кам’яна будівля з повністю заскленими вікнами і коштувала чимало. Двері відчинила Джоан Вуд, моя економка. Добра, жвава вдова, вона служила в мене кілька років і зараз тепло мене привітала. Вона любила опікуватися мною по-материнськи, а я не заперечував, навіть якщо вона іноді виходила за межі своїх обов’язків.

Я зголоднів і, хоч було ще рано, попросив її приготувати вечерю, а тоді пішов у вітальню. Я пишався кімнатою, дерев’яні панелі якої за чималі гроші розмалював класичним лісовим пейзажем. У каміні горіли поліна, а поруч, на табуреті, сидів Марк. Це було доволі дивне видовище. Він зняв сорочку, оголивши білі мускулисті груди, і пришивав до коміра агатові ґудзики з вишуканим різьбленням. З десяток голок, кожна з довгою білою ниткою, були встромлені в його гульфик, об’ємний за останньою модою. Я ледве стримав сміх.

Марк усміхнувся своєю звичною широкою усмішкою, показавши гарні зуби, трохи завеликі для його рота.

— Сер. Я чув, що ви приїхали. Посланець від лорда Кромвеля приніс пакунок і сказав, що ви повернулися. Вибачте, що не встаю, але не хотілося б, щоб якась із цих голок висковзнула.

Незважаючи на усмішку, його погляд був насторожений; якщо я бачив Кромвеля, цілком імовірно, що про його ганьбу згадали.

Пробурмотівши щось, я помітив, що його каштанове волосся коротко підстрижене; король Генрі, сам підстригаючись коротко, щоб приховати лисину, яка постійно збільшувалася, наказав усім при дворі наслідувати його приклад, і це стало модним. Новий стиль добре пасував Маркові, а я вирішив залишити довге волосся, бо воно краще личило до моїх вугластих рис обличчя.

— А Джоан не могла пришити?

— Вона готувалася до вашого приїзду.

Я взяв товсту книгу зі столу.

— Бачу, ти читав мого Макіавеллі.

— Ви сказали, що можна, задля розваги.

Зітхнувши, я опустився у своє м’яке крісло.

— І він тобі сподобався?

— Не дуже. Він радить своєму володарю вдаватися до жорстокості й обману.

— Він вважає, що ці речі необхідні для успішного правління і що заклик письменників-класиків до чеснот ігнорує життєві реалії. «Якщо правитель, який хоче діяти чесно, оточений недобросовісними людьми, його падіння неминуче».

Він відкусив шматочок нитки.

— Гірка приказка.

— Життя Макіавеллі було гірким. Він написав свою книгу після того, як князь Медічі, якому вона присвячена, віддав його на тортури. Краще нікому не розказувати, що ти її читав, якщо повернешся у Вестмінстер. Цього там не схвалять.

Він підвів очі, вхопивши натяк.

— Я можу повернутися? Чи лорд Кромвель…

— Можливо. Ми ще поговоримо за вечерею. Я втомився і хочу трохи відпочити.

Я насилу підвівся з крісла і вийшов із кімнати. Марку не зашкодить трохи помучитися.

Джоан добре попрацювала; у каміні яскраво палахкотіло вогнище, а на ліжку була підбита пухова перина. Свічка горіла на столі біля моєї найціннішої власності — примірника нового видання Біблії англійською мовою. Я відчув умиротворення, коли побачив її, — освітлена, у центрі кімнати, вона привертала увагу. Далі розгорнув книгу і провів пальцями по готичному друку, глянцева поверхня якого виблискувала у сяйві свічки. Поруч лежав великий пакет документів. Я розрізав кинджалом печатку, твердий віск розтріскався на червоні уламки і впав на стіл. У пакеті був лист із дорученням, написаний енергійним почерком Кромвеля, переплетений том «Комперти» і документи, що стосувалися візитації до Скарнсі.

Я постояв якусь хвилю, дивлячись через вікно з ромбічною решіткою у мій сад, оточений муром, тихий і спокійний у сутінках. Мені захотілося бути тут, у домашньому теплі й затишку, коли настане зима. Я зітхнув і ліг на ліжко, відчуваючи, як посмикуються, поволі розслаблюючись, втомлені м’язи спини. Завтра на мене чекала ще одна довга подорож, а щороку вони ставали дедалі важчими і болючішими.

Моє каліцтво виявилося, коли мені було три роки. Я почав вигинатися вперед і вправо, і жодні корсети не могли цього виправити. До п’яти років став справжнім горбанем, яким залишаюся і донині. Я завжди заздрив хлопчикам і дівчаткам біля нашої ферми, які бігали і бавились, а я міг лише пересуватися крабом, з чого вони і насміхалися. Іноді в сльозах скаржився Богові через цю несправедливість.

Мій батько мав багато акрів пасовищ для овець і ріллі поблизу Лічфілда. Для нього великим горем було те, що його син ніколи не зможе працювати на полі, адже я був його єдиною дитиною, яка вижила. Я відчував це тим більше, що він ніколи не дорікав мені за неміч; він просто одного разу тихо сказав, що коли через старість уже не зможе сам працювати на фермі, то призначить управителя, який, можливо, після його смерті працюватиме на мене.