Кларк Смит – Зібрання творів (страница 2)

1929 року, коли почалася Велика депресія, а здоров’я його літніх батьків стало погіршуватися, Сміт повернувся до художньої прози, створивши з 1929 по 1934 рік понад сотню оповідань. Майже всі з них можна віднести до жанру химерного горору чи наукової фантастики. Подібно до Лавкрафта, він описував жахи, що переслідували його в юності, в періоди хвороби. Письменник-фантаст Браян Майкл Стейблфорд писав, що Смітові оповідання, написані в цей період гарячкової продуктивності, «є одними з найвизначніших шедеврів художньої літератури». 

У 1933 році Сміт власним коштом видав невеличку збірку, що містила шість його найкращих оповідань, The Double Shadow and Other Fantasies («Подвійна тінь та інші фантазії»), тисячу примірників якої надрукував Auburn Journal. Того ж року Сміт починає листуватися з Робертом Ірвіном Говардом, техаським письменником, відомим насамперед як творець Конана-варвара. Наступні три роки Сміт, Говард і Лавкрафт були провідними дописувачами Weird Tales і часто листувалися між собою, хоча так ніколи й не зустрілися. Наскільки відомо, єдиною людиною, яка бачилася з усіма трьома, був американський письменник-фантаст Едґар Гоффман Прайс (який 1933 року спільно з Лавкрафтом написав оповідання Through the Gates of the Silver Key («Крізь браму срібного ключа»). 

Друга половина тридцятих років стала для митця періодом особистих втрат. У вересні 1935-го померла його мати, і наступні два роки він провів, доглядаючи хворого батька. Тімеус Сміт помер у грудні 1937-го. Кларк Ештон, якому тоді було сорок чотири роки, майже покинув регулярне написання оповідань. Він зазнав неабияких душевних страждань через трагедії, що сталися за кілька років поспіль: самогубство Роберта Ірвіна Говарда (11 червня 1936 року), смерть Говарда Філіпса Лавкрафта від раку (15 березня 1937 року) і смерті його батьків емоційно виснажили Сміта. До того ж йому завжди були неприємні обмеження, які накладали на своїх авторів палп-журнали, тож з утратою найближчих людей він майже облишив написання прози. Крім того, на той час загострилася його астенопія — синдром швидкої втоми очей, і Смітові ставало дедалі складніше подовгу працювати за друкарською машинкою. Через невеликі прибутки навіть не йшлося про те, щоб найняти професійну стенографістку. 

Важливим було ще й те, що Кларк Ештон Сміт завжди прагнув зосередитися саме на поезії, але в 1930-х роках змушений був заробляти на життя, невпинно пишучи оповідання, і, щоб забезпечити собі відносно сталий дохід, так само невпинно збував їх редакторам часописів. То був період надзвичайно плідної літературної праці, однак авторові не завжди вчасно платили. До прикладу, в якийсь момент дійшло до того, що головний редактор часопису Wonder Stories, який постійно зволікав з виплатою гонорарів, заборгував Смітові близько тисячі доларів (чималі, як на той час, гроші), і письменникові довелося наймати адвоката лише для того, щоб отримати зароблене. До цього додавалося ще й ставлення редакторів до його творів, свавільне порушення їхньої цілісності й стилістики, що значною мірою знецінювало зусилля автора. 

Внаслідок усього цього Кларк Ештон Сміт майже полишив писати прозу, і його відхід зі сцени поклав край золотій добі Weird Tales. 

Натомість він продовжив написання поезій, яке завжди вважав своїм покликанням. До будинку Сміта і далі навідувалися письменники, серед яких були Фріц Лайбер3, Френсіс Т. Лейні та інші. 

У 1935 році він узявся до створення скульптур. Почалося це захоплення майже випадково, після того, як дім Смітів уперше відвідав Едґар Гоффман Прайс і під час розмови поцікавився, чи може він роздобути зразки місцевих мінералів для музею. Кларк Ештон Сміт провів його до старої мідної копальні, яка була розташована на земельній ділянці його родини, і допоміг зібрати зразки мінералів, руди та гірських порід. Саме тоді Сміт і почав вирізьблювати невеличкі скульптури з м’яких порід каменю (таких, як мильний камінь — стеатит і діатоміт) і згодом влаштував кілька виставок своїх робіт. Про одну з них схвально відгукнувся відомий критик Альфред Віктор Франкенштайн, порівнявши його скульптури з витворами мистецтва доколумбової доби. З 1935 по 1961 роки Сміт вирізьбив сотні кам’яних скульптур, а також створив сотні фантастичних картин і малюнків. 

1939 року Авґуст Дерлет і Дональд Вондрі заснували видавництво Arkham House, а 1942 року Дерлет опублікував першу збірку оповідань Сміта Out of Space and Time («Поза часом і простором»), яку той присвятив Женев’єві Саллі. У 1944 році світ побачила друга збірка, Lost Worlds («Загублені світи»), присвячена Авґустові Дерлету і Дональду Вандрі. Розходилися обидві книжки повільно, але після того, як наклади було розпродано, стали раритетами. 

У 1948–1949 роках Сміт самотужки вивчив іспанську, щоб читати написані цією мовою вірші та писати їх самому. Переклав англійською чимало творів іспаномовних поетів, а наприкінці 1940-х допомагав японсько-американському вченому і перекладачеві Кеннету Ясуді з перекладами хайку англійською, захопився цією поетичною формою і сам написав понад сотню англомовних хайку. У 1950–1951 роках здебільшого писав вірші англійською та іспанською. З 1952 по 1961 роки писав мало, зосередившись в основному на різьбленні скульптур. 

1953 року Сміт пережив серцевий напад. 10 листопада 1954 року у шістдесятиоднорічному віці він одружився з Керол Джонс Дорман. Після медового місяця, проведеного у Смітовому будинку, вони переїхали до містечка Пасифік-Ґроув, що у штаті Каліфорнія, де облаштувалися разом із трьома дітьми Керол від попереднього шлюбу. Кілька років вони жили то у Пасифік-Ґроув, то в Індіан-Рідж. Сміт продав більшу частину батьківської землі, а 1957 року його старий дім згорів нібито через нещасний випадок, хоча Сміти вважали, що внаслідок підпалу. Достеменно відомо лише те, що саме тоді у митця був конфлікт із забудовником, який прагнув придбати решту його ділянки і, діставши відмову, почав тиснути на Сміта, застосовуючи свої правничі та політичні зв’язки. 

На новому місці Сміт неохоче садівникував для мешканців Пасифік-Ґроув, однак, попри постійні Дерлетові вмовляння, непохитно відмовлявся знову взятися до написання оповідань. У 1961 році пережив ще кілька нападів, а 14 серпня 1961 року у віці шістдесяти восьми років Кларк Ештон Сміт тихо помер уві сні. 

Прах митця було поховано коло кам’яної брили на захід від місця, де колись стояв його будинок, дощенту знищений пожежею 1957 року; частину праху розвіяли в дубовому гаю неподалік тієї брили. Жодних позначок на місці поховання не залишили. Згодом у місті Оберн на честь Кларка Ештона Сміта було встановлено кілька пам’ятних табличок, а вуличка, край якої колись стояв будинок родини Смітів, на згадку про нього дістала лаконічний вказівник «поет Сміт». 

Кларк Ештон Сміт прожив життя, сповнене парадоксами — прагнув бути поетом, однак мусив заробляти на життя важкою працею та написанням прози; ненавидів провінційне містечко Оберн, але понад пів сторіччя прожив на його околиці в батьківському будинку без електрики та водогону і переїхав звідти лише наприкінці життя; завдяки неймовірно багатій уяві та відчуттю стилю створював шедеври короткої прози, але змушений був миритися з редакторським свавіллям, через яке його авторський задум часто спотворювали й нищили. Та попри всі примхи долі, що спіткали автора, той значний доробок, який він залишив по собі, є унікальним явищем не лише у царині химерної прози, але й у світовій літературі загалом. 

 

  Письменницький стиль 

 

«Проза — це слова в найкращому порядку; поезія — найкращі слова в найкращому порядку», — писав свого часу англійський поет і літературний критик Семюел Тейлор Колрідж. Його слова щодо поезії цілком можна застосувати як до поетичних, так і до прозових творів Кларка Ештона Сміта, адже і ті, й інші він писав із надзвичайною ретельністю та любов’ю до слова. Чимало його оповідань можна сміливо назвати поезією у прозі. 

Смітовій прозі притаманний барвистий стиль, що рясніє латинізмами та екзотичними назвами, покликаними створити необхідну атмосферу та занурити читача у створений автором світ. Цього ефекту, як зазначав сам Сміт, «було б неможливо досягти, послуговуючись лексиконом, який обмежений тим, що відоме як «базова англійська»». Йому загалом було нестерпне тяжіння сучасної англійської до спрощення та нехтування вишуканістю, він вбачав у цьому ознаку занепаду і в своїх творах плекав естетику піднесеного і витонченого мовного стилю. 

До написання оповідань Кларк Ештон Сміт підходив украй ретельно. Спершу він робив від руки нарис сюжету, занотовуючи його на аркуші паперу або у своєму записнику — «Чорній Книзі», тоді писав першу чернетку, іноді друкуючи її на машинці, часто брав надруковану чернетку із собою і, прогулюючись самотою, читав її вголос, роблячи правки від руки, а тоді передруковував оповідання ще три–чотири рази, допоки відшліфовував його до ідеалу. Сміт був майстром стилю, тому особливо страждав від редакційної політики часописів, які відмовлялися друкувати його твори в первинному вигляді, настільки вони не вкладалися у межі стандартів і умовностей, звичайних у тогочасних палп-журналах; змушували їх переробляти, видаляючи зайві (на думку редакторів) описи та скорочуючи текст на догоду пересічному читачеві, який прагнув не стільки розлогих описів, скільки дії. А часом і самі редактори без відома автора вносили зміни, видаляючи ретельно вибудувані ним атмосферні описи, спотворюючи авторський задум і фактично руйнуючи оповідання. Сміт був змушений іти на компроміси, бо мав забезпечувати недужих літніх батьків, проте його поступки завжди були мінімальними. Щодо незвичності своїх творів на тлі літератури, яка була до вподоби тогочасному масовому читачеві, він зауважував: «Я відмовляюсь коритися безплідному, приземленому духові часу; вважаю, що раніше чи пізніше почнеться відродження романтизму — повстання проти механізації та надмірної соціалізації. Якщо ж цього не станеться, тоді я збіса сподіваюся, що в наступному житті втілюся на якійсь щасливішій і вільнішій планеті, адже мене анітрохи не приваблюють ані етика, ані естетика цього велетенського мурашника».