Кейт Мосс – Гробниця (страница 44)

Лябуж уловив інтонацію інспектора.

— Ви йому недовіряєте?

Турон скептично посміхнувся.

— Ті, хто зазнає анонімних нагінок, майже завжди знають їхніх справжніх авторів. Тому анонімними вони є лише для широкої публіки. І ще одне. Дванадцятого лютого цього року Верньє мав причетність до скандалу, пов’язаного з крадіжкою рідкісного рукопису з бібліотеки Арсеналу.

Лябуж ляснув себе по коліну.

— Ось воно що! Ось у зв’язку з чим мені видалося знайомим це прізвище!

— Завдяки своїй фахової діяльності, Верньє був постійним відвідувачем, котрий здобув довіру персоналу бібліотеки. У лютому, після анонімної підказки, виявилося, що зникла надзвичайно цінна книга з окультизму. — Турон іще раз заглянув у свої нотатки. — Твір Роберта Фладда.

— Ніколи про нього не чув.

— Ніщо не вказувало на причетність Верньє, а перевірка з’ясувала жалюгідний стан системи безпеки в бібліотеці, тому цю справу зам’яли.

— А що, цей Верньє займається езотерикою?

— Та начебто ні, хіба що в плані своєї колекціонерської роботи.

— А його допитували?

— Так, допитували. І знову, як і раніше, було дуже легко довести його непричетність. А коли його спитали, чи не має він припущень стосовно організатора кампанії цькування, Верньє знову сказав, що не має гадки, хто цим займається. Тому нам не лишалося нічого іншого, як припинити розслідування.

Лябуж помовчав, обмірковуючи почуте.

— А що ви знаєте про джерела доходів Верньє?

— Знаю те, що доходи він має нерегулярні, — відповів Турон, — хоча жодним чином їх не можна назвати незначними. З різних джерел він заробляє близько дванадцяти тисяч франків на рік. — Інспектор утупився в підлогу. — Робота в редколегії періодичного видання забезпечує йому гонорари в розмірі шести тисяч франків на рік. Контора його розташована на вулиці Монтерґей. На додаток до цього він пише статті до інших спеціалізованих часописів і, безперечно, щось виграє в карти та більярд.

— Якісь інші джерела доходів?

Турон похитав головою.

— Усю маєтність його батька, як засудженого комунара, було конфісковано. Верньє-старший був єдиним сином, і батьки його давно померли.

— А Маргарита Верньє?

— Ми наразі здійснюємо розслідування. Сусіди нічого не знали про її близьких родичів, але ми ще з’ясуємо.

— Тож Дюпон допомагав їй покривати домашні витрати?

Турон знизав плечима.

— Стверджує, що ні, але щось недуже віриться. Я не хотів би вибудовувати припущення стосовно обізнаності Верньє в цьому.

Лябуж нервово завовтузився, і стілець знову жалібно зарипів. Турон терпляче чекав, поки шеф обміркує наведені факти.

— Ви сказали, що Верньє не одружений, — нарешті мовив префект. — А коханка в нього є?

— Він підтримував зв’язок з однією жінкою. Вона померла в березні, і її поховали на цвинтарі Монмартр. Медичні картка свідчить, що за два тижні до смерті її прооперували в клініці «Мезон Дюбуа».

Лябуж скорчив презирливо-обурену гримасу.

— Штучне переривання вагітності?

— Можливо, мосьє. Медична картка кудись ізникла. Персонал стверджує, що її викрали. Утім, представники клініки не заперечують, що на операцію витратився Верньє.

— У березні, кажете, — мовив Лябуж. — Тобто жодного зв’язку з убивством Маргарити Верньє?

— Я б не поспішав із таким висновком, мосьє, — відповів інспектор і додав: — Навпаки, якщо Верньє став жертвою злобливої наклепницької кампанії, то між цими двома смертями може існувати якийсь зв’язок.

Лябуж пхикнув.

— Облиште, Туроне. Поливати людину багном — справа для безчесних та несовісних. Утім, це аж ніяк не означає, що такі люди здатні й на вбивство.

— Воно-то так, мосьє префект, і за звичайних обставин я б із вами погодився, але є один момент, який підтверджує наростання антагонізму й ворожості.

Лябуж зітхнув і помовчав, розуміючи, що інспектор іще не закінчив своє пояснення. Видобувши з кишені люльку, він злегка постукав нею по краю столу, розпушуючи тютюн, чиркнув сірником і тримав його, поки не підкурив. Тісну кімнату наповнив ядучий дим.

— Звісно, не можна беззаперечно стверджувати, що цей інцидент має якийсь стосунок до розслідуваної наразі справи, але Верньє сам став жертвою нападу рано-вранці сімнадцятого вересня цього року в Пасаж де Панорама.

— Наступного ранку після заворушення в оперному театрі?

— Вам знайоме те місце, мосьє?

— Чепурненька аркада з крамницями та ресторанами. Гравіювальник Штерн теж має там крамницю.

— Саме так, пане префект. Верньє зазнав сильної травми якраз над лівим оком, а також дістав кілька добрячих синців. Про це повідомили, знову ж таки — анонімно, наших колег із дванадцятого округу. Вони ж, своєю чергою, сповістили нас, знаючи про нашу зацікавленість цим паном. Під час допиту нічний сторож пасажу засвідчив, що він знав про напад, фактично, став його мимовільним свідком, але зізнався, що Верньє йому щедро заплатив за мовчанку.

— Ви стали розслідувати цей інцидент?

— Ні, не стали, мосьє префект. Оскільки потерпілий, тобто Верньє, вирішив не повідомляти про побиття, ми нічого не могли вдіяти. І я згадую про це лише як про підтвердження.

— Підтвердження чого?

— Підтвердження наростання антагонізму й ворожості, — спокійно й упевнено відповів Турон.

— У такому разі, Туроне, чому ж у трупарні опинилась Маргарита Верньє, а не сам Верньє? У цьому немає сенсу.

Префект Лябуж відкинувся на спинку й посмоктав люльку. Турон мовчки дивився на нього й чекав.

— Ви вірите в те, що Дюпон винний у вбивстві, інспекторе? Скажіть, так чи ні?

— Я не відкидаю жодної версії, аж поки ми не зберемо досить інформації.

— Так, звісно. — Лябуж нетерпляче змахнув рукою. — Одначе що підказує вам інтуїція?

— Правду кажучи, я не вважаю, що Дюпон є тим, кого ми шукаємо. Звісно, його причетність видається найпростішим поясненням. Генерал був у квартирі. Ми маємо лише його запевнення, що він застав Маргариту Верньє мертвою. У кімнаті було два келихи з шампанським, але був і шкалик з-під віскі, розбитий об решітку. Тут узагалі багато чого не клеїться. — Турон глибоко зітхнув, підшукуючи правильні слова. — Ну, по-перше, сама підказка. Якщо то й справді була сварка між коханцями, яка зайшла надто далеко, то хто ж тоді заздалегідь попередив газетярів? Тут не обійшлося без третьої сторони.

Лябуж кивнув.

— Кажіть далі.

— Зверніть іще увагу на такий, начебто, збіг: син і дочка від’їжджають, а квартиру готують до тривалої відсутності мешканців. — Він зітхнув. — Скидається на те, що все це було зумисне підстроєне.

— Тобто ви гадаєте, що генерала Дюпона підставили?

— Так, я гадаю, що ми не можемо виключати й такої можливості, пане префект. Якщо це він убив, то чому ж тоді лише відклав свій приїзд? Навпаки, він би вчинив так, щоб його там і близько ніхто не бачив.

Лябуж кивнув.

— Не можу не погодитись, інспекторе, що для нас було б великим полегшенням, якби нам таки не довелося притягати героя війни до судової відповідальності. Особливо такого славетного й обвішаного медалями ветерана, як Дюпон. — Він спіймав погляд Турона. — Ні, я жодним чином не збираюся впливати на ваше рішення, інспекторе. Якщо ви вважаєте його винним…

— Розумію вас, пане префект. Мені б теж було мало втіхи переслідувати героя Вітчизни!

Лябуж зиркнув на крикливі заголовки газет.

— З іншого ж боку, Туроне, ми не мусимо забувати, що вбито жінку.

— Так, мосьє префект.

— Нам треба, щонайперше, встановити місцезнаходження Верньє та поінформувати його про вбивство матері. Якщо раніше цей чоловік не бажав розмовляти з поліцією про різноманітні інциденти, до яких він мав стосунок протягом останнього року, то, можливо, особиста трагедія таки розв’яже йому язика. — Він ворухнувся — і стілець погрозливо заскрипів під його вагою. — Невже дійсно немає жодної зачіпки стосовно того, куди він поїхав?

Турон похитав головою.

— Ми знаємо лише, що він виїхав з Парижа чотири дні тому разом зі своєю сестрою. Візник, один із тих, хто постійно працює на Рю д’Амстердам, розповів нам, що минулої п’ятниці підібрав на Рю де Берлін чоловіка й дівчину, котрі відповідають наданому нами описові, та відвіз їх до вокзалу Сен-Лазар невдовзі по дев’ятій годині ранку.