Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 31)

Праматір глибокодумно кивнула.

— Оссус створений з усього лихого та жорстокого, що було в серці бога. Дещо з цього зла вже проникло у світ і проявило себе. Коли з’явиться сам Оссус, цього буде достатньо, щоб знищити світ.

Гейл у відчаї скрикнув.

— Краї Гори трясуться, мов яйце, з якого вже скоро щось вилупиться.

— Я очікую, — мовила Шелла, — що у світ буде випущено більше драконів.

Попрощавшись і вийшовши з намету, Гейл та Пенда побачили, як небіж Шелли Еміль виніс невеличке барильце з якимось хімічним порошком. Діти зібралися навколо багаття й слухали, як він співає добре відому пісню про зорі, що падають з неба, і, коли куплет добіг кінця, Еміль висипав маленьку жменю порошку у вогонь. Різнобарвні блискучі мерехтливі іскри зі свистом злетіли вгору. Діти зайшлися радісним сміхом, а от ска були налякані.

— Зроби ще раз! — попросила одна дівчинка. — Ще раз!

З напускною неохотою, ховаючи посмішку, Еміль простягнув руку і кинув ще дрібку порошку, створюючи дощ барвистих іскор. Але, коли діти заходилися вимагати ще, юнак міцно закрив дерев’яну кришку.

— Кра, це рідкісний і дорогий порох! Досить розваг на сьогодні.

Пенда дивилася на іскри, і очі її сяяли. Їй завжди подобалися такі світлові вистави.

Ніч була ясною, без дощу, тому Пенда з батьком спали надворі біля маленького багаття поруч із великим наметом Шелли дін Орр. Інші утауки запропонували їм подушки і ковдри, які були набагато зручнішими, ніж ті, що вони взяли із собою.

Невгамовна Арі виводила трелі й клацала дзьобом, сидячи на гілці над Пендою. Ксар спокійно сидів поруч, зануривши мордочку в зелене оперення. Пенда лягла на спину і, слухаючи, як хропе батько, поступово задрімала.

Вона скучала за Аданом, переживала за Ґлік, відчувала, як усередині неї ворушиться дитина. Їй було цікаво, скільки їй залишилося до пологів. Це був її первісток, тому вона не уявляла, чого чекати. Пологи мали настати не більше, ніж за кілька тижнів. «Початок є кінцем є початком», — промурмотіла вона собі і поринула в сон.

Глибоко уві сні жінка бачила тисячі літаючих ска, які, зливаючись разом, набували дивних обрисів — великі, вкриті лускою крила, вигнута шия, колючі шипи та гострі ікла, а очі цієї істоти вселяли жах і були сповнені усім злом, яке коли-небудь приходило у цей світ.

Пенда прокинулася вдосвіта, уся в поту, серце нестримно калатало. Вона помацала землю навколо себе, не розуміючи, де вона.

Гейл Орр повернувся до дочки та обійняв її за плечі.

— Що сталося, серденько?

— Просто нічне жахіття — або видіння. Ґлік завжди мала небезпечні видіння.

Стривожений Ксар тріскотів і шипів, сидячи на гілці. Через сердечний зв’язок Пенда відчула сильний стукіт, водночас вона почула, що люди в таборі заворушилися. Ксар продовжував невпинно цвірінчати.

У Пенди перехопило подих — вона зрозуміла, що Арі зникла. Синя пташка-рептилія відчула її страхітливий сон і втекла, або, можливо, вона відповіла на якийсь інший поклик. Пенді здалося, що вона бачить, як високо над табором у досвітньому небі Арі мчить до зірок.

— Повернися!

Але Арі летіла далі і зникла у перших променях сонця.

30

Уто був готовий повернутися до Конвери. Йому не подобалося, що він опинився так далеко від тих воєнних планів, які почав втілювати від імені конаґа.

Однак Мандан був зачарований рудоволосою донькою лорда Кейда і офіційно оголосив, що Ліра — його наречена. Він хотів одружитися якомога швидше. У дівчини від таких новин голова йшла обертом, а Кейд, звісно, не заперечував. Мандан, попри те, що зовсім недавно він завершив траурну процесію, тепер збуджено віддавав вказівки служникам з питань культури та головному хранителю щодо майбутнього королівського весілля. Уто був здивований такою гарячковою поспішливістю, але водночас відчував полегшення від того, що молодий конаґ нарешті одружиться. Хоробрий пропонував призначити дату весілля якомога швидше, готовий покінчити з цією справою і перейти до більш важливих речей.

Вранці того дня, коли вони вже мали вирушати додому, леді Альмеда зникла. Вона вже кілька днів була не в собі, зривалася на слуг, на чоловіка, а одного разу, у нестямі, навіть образила конаґа. Не на жарт переляканий Кейд наказав своєму Хороброму відвести дружину до її покоїв, де вона могла б відпочити, поки «не перестане почуватися погано». Уто був стурбований, знаючи, скільки шкоди може завдати ця неврівноважена жінка. Коли Альмеда таємниче зникла, Уто стривожився, чи не втекла вона кудись. Чи не влаштує вона скандал? Чи не викрав її якийсь лорд-суперник?

Однак сам Кейд не виявляв особливої тривоги. Він більше робив вигляд, що хвилюється за зниклу дружину, наказавши дізнатися, де вона поділася. Лорд відрядив шукачів, але було видно, як він радий, що ця мегера зникла. Запідозривши недобре, Уто зустрівся з ним поглядом, намагаючись вловити в його очах якийсь вираз, що викаже правду; проте на його обличчі, окресленому тонкою, як бритва, борідкою, він не зміг прочитати нічого: ні тривоги, ні страху, ні розгубленості. Кейд був жорсткого людиною, про що свідчила його реакція на історію з Елліель. Уто зазвичай розумів його.

Невже Кейд зробив щось зі своєю дружиною, вважаючи за необхідне позбутися її?

Думки потворного Ґанта теж неможливо було прочитати. Хоробрий не зізнавався Уто, давав йому лорд Кейд наказ щодо Альмеди чи ні.

Уже ближче до обіду понівечене тіло жінки знайшли біля підніжжя скелі, де збирали перли. Відразу після того, як вершник примчав до маєтку з цією звісткою, Кейд зібрав загін, щоб дістати тіло. Він не виглядав засмученим.

Мандан і Уто прибули разом із загоном до місця промислів на морських скелях. Солдати Кейда стояли з мечами наголо, оточивши охоплених жахом полонених ішаранців, які скупчилися за огорожею табору. Десяток переляканих рабів вже роздягнулися, щоб пірнати за перлинами, але всі роботи негайно припинили, коли знайшли тіло Альмеди.

На прямовисних скелях звисали мотузки, по яких кілька чоловіків спустилися до води. Мандан поспішив до краю скелі, і Уто поклав руку йому на плече, щоб юнак не зісковзнув униз. Вони дивилися на прибій і спостерігали, як хвилі з гуркотом розбиваються об чорні скелі, а бризки фонтанами розлітаються навколо. Люди внизу пробиралися поміж вкритих водоростями валунів. Тіло жінки біліло на мілководді біля берега. Її шкіра почервоніла від крові, білий одяг був подертий.

— Моя дружина була дуже пригнічена, дуже неврівноважена, — розмірковував Кейд, стоячи поряд з ними. — Саме такі люди схильні кидатися зі скель.

Його слова звучали так, немов він їх завчив.

— Ми всі бачили, в якому вона була стані, — продовжив Уто. Його чорний плащ, хоча й мав кольчужну підкладку, розвівався у нього за спиною від океанського вітру.

— Як прикро, — мовив Кейд.

— Прикро, — повторив Мандан. — Серце бідолашної Ліри буде розбите.

Я втішу її.

Кейд збентежено нахмурився.

— Прошу вибачення за цей безлад у мене вдома, Володарю. Ми з дружиною посварилися вчора ввечері, і я боюся... це стосувалося і вас. — Він важко зітхнув. — Як батько я дуже радий, що ви обрали нашу доньку своєю нареченою, я пишаюся цим, проте Альмеда набагато більш ревнива. Вона мати дівчини і не хотіла її віддавати. Вона казала... вона казала про вас жахливі речі, мій Володарю.

Обличчя Мандана потемніло.

— Чому Альмеда не хотіла, щоб її донька стала моєю королевою? Королевою Співдружності?

Кейд розвів руками.

— Я часто сам не розумів її. Тільки велика любов давала мені терпіння жити з нею день за днем.

Хоча Уто не вірив жодному слову, він миттю вигадав цілком природну історію, яку можна буде розповідати про цей випадок.

— Після вашої сварки леді Альмеда була в розпачі. Посеред ночі вона втекла з маєтку, і сама поїхала до узбережжя. — Він подивився на Кейда, чекаючи, що вельможа додасть інші подробиці, але, коли той не відповів, Уто продовжив. — У відчаї вона кинулася зі скелі.

Кейд погодився.

— Так, усе, мабуть, так і було.

Це був непростий і незручний спосіб позбавити себе життя, так далеко від власного будинку, але Уто сумнівався, що у когось виникнуть сумніви щодо цієї історії. Ґант виглядав стурбованим, але нічого не сказав.

Мандан продовжував дивитися, як унизу розбиваються хвилі. Він спостерігав, як робітники витягають понівечене тіло і піднімаються з ним на скелю. Слухаючи малоймовірне пояснення Уто, юнак, здавалося, поринув у власні думки. Зрештою він похитав головою.

— Ні, я не думаю, що все було саме так.

Здивований Уто нахмурився, адже Мандан рідко суперечив йому.

— Справді, мій конаґу? У вас є інші відомості про леді Альмеду?

— Я знаю цих ішаранців. — Він повернувся до вбогих, схожих на опудала в’язнів. — А що, як мати Ліри прийшла сюди обміркувати, що їй робити далі, а ці тварини вбили її? Чи можна вигадати кращу помсту, ніж вбивство дружини їхнього володаря і хазяїна? Я думаю, що саме вони скинули її зі скелі на рифи внизу.

Помітивши гнівний блиск в очах Мандана, Уто повільно промовив.

— Це також можливо.

— Я впевнений, що так і було. Має здійснитися правосуддя. Ці негідники постануть перед судом конаґа.

Коли понівечений труп Альмеди поклали серед високих трав на мисі, Мандан ступив уперед, зачарований побаченим. Шкіра Альмеди була подерта, вся в синцях. Збоку на голові виднілася рожева рана, з якої вже витекла кров.