Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 49)
— Чого тепер хоче By?
— Я Доннан Ра, — мовив чоловік, змахнувши капелюхом. — Так, це я передав послання королеви By на прохання вашого брата Адана, короля Судерри. Однак Утауки не є підданими піщаних Лютих, і моє послання не від королеви By, пане.
До Мандана дійшло, що цей чоловік не вклонився і навіть не звернувся до нього за офіційним титулом. Він сказав «пане», а не «Володарю»? Навіть не «мій конаґу»? Від такої зневаги Мандан вже був готовий спалахнути.
— Я маю наказ, який повинен зачитати, щоб його почули усі, — продовжив посланець. — Він сягнув рукою в кишеню запорошеної в дорозі куртки і витягнув згорнутий документ. Легким змахом руки чоловік розкрив лист і підняв його перед собою, щоб прочитати написане. Він заговорив владним голосом, самим своїм тоном підкреслюючи серйозність сказаного. Слова линули вільним потоком, ніби йому навіть не потрібно було їх читати.
— Указом законних королів Судерри і Нортерри та відповідно до законів Хартії Співдружності Мандан, що займає трон у замку Конвери, більше не вважається гідним носити корону конаґа.
Лорди Джадсон і Друн голосно ахнули і відсахнулися від Мандана, немов він щойно перетворився на зачумленого. Титан і Дженна наїжачилися, їхні обличчя потемніли.
Посланець-утаук продовжував говорити твердим голосом.
— Тим, що він не надав королівству Нортерри допомогу, за якою до нього звернулися, щоб протистояти загрозі з боку крижаних Лютих, Мандан порушив свої обов'язки правителя трьох королівств. Вдавшись до неспровокованої агресії та направивши загін мародерів-убивць для нападу на мирне місто в Нортеррі, Мандан продемонстрував, що йому бракує людяності, необхідної для того, щоб бути хорошим правителем, відтак він не гідний корони.
Доннан Ра зробив паузу, прочищаючи горло, і вимовлені ним слова потонули в зловісній тиші тронної зали.
— За ці та інші злочини Мандан цим указом усувається з трону і буде відправлений у вигнання, якщо не буде визнано необхідним застосування додаткових покарань. Король Адан Старфолл і король Колланан Молот направлять свої армії в Конверу, щоб утвердити нове правління і забезпечити мирну передачу влади.
Мандан відчув, що зараз просто вибухне. Двоє лордів-васалів дивилися на нього розгублено та водночас із жахом, а Мандан раптом розлютився ще більше, збагнувши, що вони стали свідками проголошення цього принизливого послання.
— Це ж... це зрада!
Лорд Джадсон пробурмотів:
— Це не зрада, якщо ви більше не є істинним конаґом.
Мандан, охоплений відчаєм, крутнувся, шукаючи Уто, і його погляд упав на двох інших Хоробрих. Вони повинні допомогти йому.
Доннан Ра знову підняв листа і заговорив поспіхом, наче розуміючи, що часу в нього обмаль.
— Крім того, Хоробрий Уто виявився винним у набагато більш страшних злочинах. Мало того, що він зрадив і зганьбив Хоробру Елліель, яка виявилася ні в чому не винною, Уто також звинувачується в тому, що він власноруч убив конаґа Конндура Хороброго.
Останні слова вдарили по присутніх з такою силою, немов то був камінь, випущений з катапульти. Відсахнувшись, Мандан вигукнув:
— Це ішаранці зарізали мого батька на острові Фулкор! Я був там. — Жахливі спогади, мов удар грому, обрушилися на нього, майже засліпивши й оглушивши його. Він ніколи не зможе забути ту ніч.
— Ні, це неправда. Саме Уто вбив Конндура, хоча обставив все так, наче в цьому винні ішаранці. Онзу, вчитель Хоробрих, дізнався правду і відправив ці відомості королю Колланану.
Титан і Дженна спохмурніли, обидва виглядали глибоко стривоженими. Вони поклали руки на держаки своїх мечів, але, здавалося, не розуміли, з яким ворогом їм належить битися.
— Ні, його вбили ішаранці, — наполягав Мандан. — Не Уто.
Доннан Ра повторив те, що йому було сказано.
— Вас теж обдурили. Уто зачинився в спальні конаґа на острові Фулкор і порубав його на шматки, так щоб це виглядало як справа рук ішаранців. Він хотів спровокувати війну помсти... саме ту війну помсти, яку тепер веде.
— Схопити його! — заволав Мандан. — Візьміть цього посланця під варту і змусьте замовкнути!
Дженна вирвала указ із рук Доннана Ра, а молодий конаґ продовжував репетувати, поки в нього не пересохло в горлі.
— Посадіть його під замок! Не дайте йому розносити цю мерзенну брехню! — У голові Мандана стугоніло, і він вже нічого не бачив, хоча кліпав очима знову й знову. — Ніхто більше не повинен чути це.
— Але це вже широко... — гордовитим голосом почав утаук, і цієї миті Титан вдарив його в обличчя, ще й так сильно, що розбив йому губу і вибив один зуб, який брязнув об підлогу тронної зали, наче то був шматочок слонової кістки.
Жінка-Хоробра схопила Доннана Ра за руки і скрутила їх у нього за спиною. Він звивався в марній спробі вирватися.
— Це законний указ на основі Хартії Співдружності.
— Не можна бути нейтральним, звинувачуючи конаґа, — відказав Мандан. Він не розумів, що йому робити. Як хтось міг навіть подумати, що Уто вбив Конндура Хороброго? Вони ж були друзями, нерозлучними соратниками! Мандан згадав кров, розкидані частини тіла, вираз мертвого обличчя батька, сморід смерті. Уто просто не міг вчинити такого! Тільки ішаранці були здатні на таку жорстокість.
Різким голосом він віддав наказ Хоробрим:
— Переконайтеся, що жодне слово про це не просочиться назовні.
Потім його погляд метнувся до лордів-васалів, вони обидва зблідли, зневірено уставившись на нього, не розуміючи, чого очікувати далі. За якусь мить страх, що їх охопив, відступив, але Мандан помітив зблиск у їхніх очах. Вони справді думали, що вся ця нісенітниця може бути правдою! Мало того, що вони вважали Уто здатним на такі злочини, вони ще й чули указ про позбавлення Мандана корони.
Під час свого навчання він, звичайно ж, читав Хартію і знав її основи достатньо, щоб зрозуміти, що цей політичний маневр може розколоти Співдружність. Мандан повинен був дати відсіч цим зрадникам і підготуватися до протистояння з армією бунтівників, яка, можливо, вже наближалася сюди.
Він гаркнув на Титана:
— Посадіть утаука у в'язницю під фортецею і візьміть під варту цих двох васалів.
— Володарю, ми нічого не зробили! — заволав лорд Друн.
— Ми ваші вірні піддані, — поспішив запевнити конаґа Джадсон, надуваючи губи, від чого загойдалися маленькі прикраси на кінчиках його вусів.
Мандан не міг їх відпустити тепер, коли вони почули указ. Будь-хто з них міг проговоритися, розпустити небезпечні чутки. А що, як вони вирішили пов'язати свою долю з Аданом і Коллананом?
— Помістіть їх у окремі кімнати, де вони зможуть поміркувати над своїми вчинками.
Титан і Дженна витягли довгі мечі і загрозливо нависли над зляканими лордами.
— Перше, що я хочу, щоб ці двоє «вірних» людей зробили, — продовжив Мандан, — це написали листа, який буде відправлено в їхні володіння. Хай вони накажуть своїм військам — усім своїм військам — негайно вирушити в Конверу. Ми повинні підготуватися до того, як ті загарбники прийдуть з-за гір.
43
Уто продовжував дертися вгору по сходах уздовж прямовисної скелі, пробиваючись до фортеці нагорі, а за ним рухалися двоє інших Хоробрих та сотні солдатів Співдружності. Він прислухався до того, як навколо верхівок скель свистить холодний вітер, і в цьому посвисті йому чулися далекі крики. А можливо, то й справді були далекі крики...
Забравшись вже дуже високо, він кинув погляд на море з цієї небезпечної висоти і відчув одночасно глибоке обурення і нестерпний гнів, побачивши, як жахливий божок шаленіє над водним обширом, нагадуючи розлюченого дикого бика, породженого бурею. Химерна істота ламала щогли кораблів Співдружності, шматувала блакитні вітрила, перекидала броньовані судна. Уламки флоту, що виднілися на воді, нагадували рознесені вщент рештки сухостою, над яким пронісся могутній смерч.
Зараз Уто був надто далеко, щоб битися з тією потворою, і йому залишилося тільки завити від безвиході. Як би добре не були озброєні кораблі, у них не було жодних шансів. І він нічим не міг допомогти!
Але він міг взяти Фулкор.
Він поглянув униз і побачив два палаючих реймери Вендіри та Арріка, почув голоси сотень сповнених бажання помсти бійців, які прокладали собі шлях нагору. Уто нагадав собі, що його битва тут. А брама фортеці — його ворог. Він закричав до Хоробрих, що стояли на сходах трохи нижче за нього.
— Ми візьмемо фортецю! Виженемо цих пацюків!
Вендіра виглядала вимотаною після сутичок у морі, які спалахнули навіть ще до того, як вони досягли бухти. Її обличчя розчервонілося від напруження і гніву.
— Як тільки ми візьмемо фортецю, то зможемо здолати і решту ворогів. На Фулкор!
Уто долав останні сходинки, що вели до ущелини, перегородженої всередині міцними воротами. Він не розумів, як ішаранцям взагалі вдалося захопити фортецю. Він залишив тут караульною Клеа, досвідчену Хоробру проте вона зазнала поразки. Цього разу він і його воїни повинні відвоювати цю фортецю. Він був Уто з Рифу, а сьогодні стане Уто Завойовником.
Згори захисники Ішари продовжували без упину жбурляти каміння і пускати стріли. Вони скинули з високого муру бочку з олією, і вона, перевертаючись у повітрі, полетіла вниз, розгораючись від підпаленого ганчіркового ґнота. Бочка врізалася в причал далеко внизу і розлетілася на друзки, розбризкуючи навсібіч палаючу олію. Вогонь перекинувся на другий пришвартований корабель Співдружності. На сусідньому пірсі все ще горів «Ґліссанд», його вітрила тліли, хоча екіпаж Мак Дура метушився, докладаючи всіх сил, щоб врятувати своє судно.