Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 27)
— Я виросла в Прірарі, — мовила Семі. — Батьків у мене не було, тож мені доводилося якось виживати. Одного разу я принесла жертву божкині — цій божкині. — Поки вона говорила, божественна істота ставала яскравішою, а її кольори — більш насиченими. — Це був просто пацюк, але то було все, що я мала.
Ерікал посміхнувся.
— Божкиня прихильно приймає кожне підношення, і вона пам'ятає тебе. Вона пов'язана з тобою.
Семі відчула сильне тепло, але воно було зовсім інакшим, не схожим на те, що линуло від божества, яке захищало Ілуріс під палацом.
— Усі божки однакові і різні водночас, пов'язані нерозривними узами, однак вони вільні у своїх рухах, керуючись при цьому потребами свого народу. — Жрець Ерікал зітхнув. — А мої потреби полягають у тому, щоб керуватися наказами верховного жерця. Я не хочу вирушати до старого світу, але Прірарі нічого не загрожує, поки мене не буде. Народ Прірарі має свою віру, і божкиня й надалі залишатиметься в їхніх серцях. — Він говорив так, наче намагався сам себе переконати.
Семі, не зовсім розуміючи власних дій, підійшла ближче до Ерікала. Позаду нього кружляла божкиня, нагадуючи хвилясту серпантинну стрічку. Семі простягнула руку, і, коли вона торкнулася цих яскравих кольорів, божкиня засяяла, ніби черпаючи в дівчині життєві сили, водночас віддаючи їй власну енергію у відповідь. Дівчина затамувала подих від цього незвичайного відчуття.
Помітивши, що відбувається, інші люди в храмі підійшли ближче, виказуючи своє благоговіння побаченим.
— Це так не схоже на божка гавані, — мовила одна стара жінка.
З вулиці заходило все більше людей, відчуваючи щось дивовижне у наново відкритому храмі.
Зосередившись на божкині, Семі відчула, як зміцнюється її власна віра, і вона раптом
Глибоко під землею Ілуріс знову прокинулася й простягнула руку, щоб відчути свого відданого нового божка, який кружляв навколо неї. Сутність раптом заіскрилася, наче отримуючи енергію звідкись ззовні. Бійці Яструбиної варти з полегшенням зітхнули і тихенько засміялися.
— Погляньте, матір, — сказав Вос, — якою сильною ви можете бути! Завдяки вірі народу і силі нашого божка ми відновимо нашу країну і зробимо її такою, якою вона й має бути.
Ілуріс усміхнулася.
24
Бірч розповів своїм мовчазним товаришам-мамулам, що їм потрібно зробити, адже в них були всі можливості для того, щоб дізнатися більше подробиць, коли і як саме змовники нападуть на королеву Кору. Істоти тінями носилися по коридорах, підслуховували під дверима і вміли ховатися, як миші. Їм вдалося підкласти кубики-самописи там, де їх ніхто не помітить, а згодом забрати їх звідти.
Іррі та інші зрадники здебільшого не звертали уваги на мамулів, але троє з них ненароком опинилися на шляху в Лютих і постраждали через це. Одному мамулі Ардо голими руками звернув шию і жбурнув тіло на підлогу; інший був зварений зсередини, коли роздратований маг Каррі вдарив його заклинанням, яке саме тоді практикував; третю жертву схопили двоє воїнів-змовників, яким захотілося випотрошити цього мамулу, просто щоб потренуватися.
Бірч болісно переживав втрати, знаючи, що мамули виконували його вказівки, однак вони безвідмовно робили те, що було потрібно, щоб допомогти йому. Він знав, що вони мають невисловлене, таємне бажання помститися своїм творцям, особливо за те, як з ними обходилися в часи правління королеви Онн. Хлопчику вже доводилося бачити, як вони вчиняли диверсії в крижаних кімнатах для заклинального сну, тихо вбиваючи десятки Лютих, — і жодного з них так і не спіймали. Тепер він бачив у їхніх очах рішучу й безжальну відданість. У мамулів нарешті з'явилося те, що вони
Бірч знав, що ризикує.
За останні кілька місяців він показав мамулам, як їм самим виготовляти зброю. Вони завжди мали під рукою придатні для вбивства знаряддя — роги північних оленів, загострені кістки, шматки металу, — але не зробили з них нічого, що можна було б назвати зброєю. А тепер, завдяки його порадам, мамули мали вже понад сотню ножів, кожен з небезпечно гострим лезом.
— Обіцяю, що спробую поліпшити ваше життя, — сказав він. — Але ми мусимо перемогти.
Бірч переглянув записані зображення з усіх кубиків-самописів, виявив кожного зі змовників і дізнався їхні плани. У нього також були докази, які він міг показати королеві Кору, — коли настане час. Він повинен першим зробити свій хід.
Коли настали глибокі сутінки, а на холодному небі заграло сполохами яскраве полярне сяйво, хлопчик зустрівся з мамулами біля їхніх убогих халуп. Багато істот були голими, деякі носили якесь дрантя, в основному шматки тканини, що прикривали їхні тіла радше як прикраси, а не з якоюсь практичною метою. Проте це ганчір'я давало їм можливість ховати серед нього ножі. Сам Бірч сховав свою різьблену свинку в безпечному місці, а свій короткий ніж поклав до кишені.
Іррі та його поплічники без поспіху складали детальний план вбивства королеви, впевнені, що ніхто не запідозрить їхньої зради. Сам Бірч був переконаний, що Кору й не здогадується про своє неминуче вбивство. Вперше за довгий час він дозволив собі посміхнутися.
Ситуація була повністю в його руках, і він зможе показати свою цінність для королеви крижаних Лютих. Кору не була такою злостивою, як її матір, і якщо Бірч доведе свою корисність, то, можливо, йому вдасться переконати її подбати про мамулів.
У одній із задушливих халуп, в якій вони зібралися, він розказав мамулам, що вони мають робити далі.
— Іррі вбив мою бабусю. Він та інші вбили багатьох з вас. Це наш шанс, і, якщо ми врятуємо королеву Кору, я попрошу її зробити так, щоб Люті більше вас не кривдили.
Його мамули-бійці дружно здійняли вгору заточені шматки заліза і загострені оленячі роги. Вони тренувалися, встромляючи їх у сніг або занурюючи зброю у рештки туші вівцебика, якого добули мисливці.
— Ви знаєте, як убивати, — продовжував Бірч. — Сьогодні ви спробуєте це на практиці. Ми всі повинні діяти одночасно, інакше вони можуть попередити один одного.
Мамули загомоніли, перешіптуючись. Вони будуть рухатися, як єдиний організм, усі однаково; такими вони й були створені.
— Щоб убити одного Лютого, може знадобитися двадцятеро вас, — вів далі Бірч.
Мамули замурмотіли, запевняючи, що їх цілком достатньо.
Бірч відчув біль у серці від усвідомлення того, що багато цих істот, його друзів, неминуче загинуть під час задуманих ним несподіваних нападів. Люті вважали мамулів витратним матеріалом, але Бірч — ні. Навіть з рахуванням того, що атака стане несподіванкою, Іррі та його змовники будуть відбиватися і повбивають невинних мамулів.
І хоч ці думки ятрили душу Бірча, він не передумав — просто не міг. Якщо злочинна змова матиме успіх і Іррі стане правителем Лютих, то хлопчик і мамули постраждають набагато більше. Він знову відчув страшний холод, коли уявив, яким тоді стане їхнє життя...
З настанням ясної арктичної ночі мамули поспішили до палацу і, як завжди, взялися виконувати свої обов'язки. Блідо-зелене світло полярного сяйва проникало крізь товсті крижані стіни, створюючи моторошне світіння всередині. Коли призначений час настав, мамули розбіглися наперед узгодженими маршрутами, немов маленька армія. Під час звичної для них бурхливої діяльності вони видавали тихі звуки, але цього разу істоти мовчали. Цього разу вони не були безпорадними жертвами. Цього разу вони рухалися, як зграї хижаків.
Коли істоти розбіглися, Бірч узяв маленький мішечок, який сам змайстрував з клаптя тканини, наповнений крижаними кубиками-самописами, і попрямував до тронної зали Кору.
Маг Каррі сидів нерухомо у своїх покоях, схиливши голову. На ньому була синя шкіряна мантія, прикрашена рунами, кожна з яких була пов'язана з давно не вживаними заклинаннями. Він медитував, відпочиваючи без сну. Каррі ввійшов у глибокий транс і розмірковував про неминучу смерть королеви-узурпаторки. Іррі та його спільники вб'ють її дуже скоро, і Каррі займе місце по праву руку від нового правителя.
Маг згадував різні заклинання, відчуваючи слабкі ниточки магії, яка ще залишалася у світі. Раптом він почув скрадливе шарудіння позаду себе, відчув якийсь рух. Трохи відплющивши очі, він глянув крізь щілинки між повіками і побачив сірошкірих мамулів. Ці істоти завжди були зайняті виконанням незрозумілих завдань, які їм давала чи то королева, чи то вони самі собі їх вигадували. Мамули прибирали, прислужували і загалом не заважали, хоча іноді все ж плуталися під ногами.
Маг був роздратований тим, що вони порушили його медитацію. Він не кликав слуг, не просив принести щось поїсти. Каррі заплющив очі і спробував повернутися до своїх думок, спрямувавши увагу на центр зосередженості і з усіх сил намагаючись не помічати набридливих створінь.
Він знову розплющив очі, зрозумівши, що мамули не принесли ніякої їжі. Вони поводилися дивно.
Насупившись, він повернув голову.
Вони метнулися до нього з дивовижною швидкістю, рухаючись, мов хуртовина, зіткана з тіл, їх було близько двадцяти. Це було немислимо! А ще він помітив блискучі металеві предмети в їхніх руках.
Мамули накинулися на мага, не зронивши жодного звуку. Каррі підняв руку, щоб відігнати їх, але гострий ніж розрізав його долоню. Ще до того, як він встиг усвідомити перший спалах болю, на нього обрушився шквал ударів, десятки ножів і загострених рогів пронизували його шкіру, били в шию, груди, плечі. Оленячий ріг розсік йому обличчя. Інший — глибоко занурився в око.