Кэтрин Эпплгейт – Перша серед усіх (страница 8)

Річка ставала глибша і ширша, і берегів уже й видно не було. Ми йшли посередині між поверхнею і дном, летіли швидше, ніж найпрудкіший скакун. Якоїсь миті я відчула, що Тоббл смикає мене за ногу. Я неохоче спустилася в суху каюту. А захисна булька чарівним чином зникла.

— Тоббле, це треба бачити. І тобі, Ренцо! Там такі неймовірні чудеса!

— Не сумніваюся, — відказав Тоббл. — Але я ще й неймовірно голодний.

— І я б чого-небудь пожував, — погодився Ренцо.

І тут же з переднього відсіку з’явився служник і приніс страву. Ми вперше зрозуміли, що Дельґарот — не єдиний натіт на судні. Служник був невеличкий, світло-жовтий, мав чотири закручені мацаки — по два на кожному плечі.

— Скуштуєте? — припросив він, подаючи таріль нарізаної риби й дрібних крабів, приготованих у запашній підливі, а також кілька мисок чогось схожого на тушковані водорості.

Ми сіли за стіл, і Тоббл зачерпнув водорості золотою ложкою. Скуштував — і очі в нього аж засяяли.

— Як смачно! Як це називається?

— Раакал, — відповів служник. — Вам смакує?

Тоббл так захопився, наминаючи страву, що я теж скуштувала.

— Дуже! — вигукнула я.

Коли я взяла пляшку з напоєм і піднесла до рота, служник делікатно зупинив мене, запропонувавши химерну тонку трубочку:

— Натітський ель завжди вживають через оце.

Ренцо схвально кивнув:

— Гарно придумано! Натіти так п’ють, щоб напій з водою не мішався.

— Це називається тростина для пиття, — пояснив служник.

— Я так розумію, ви готуєте не на вогні? — спитала я.

— Вогню нема, а жар є. Побачите, як підпливатимемо до Джауреджії.

— Перепрошую, як ви сказали останнє слово? — перепитала я.

— Джауреджія — це велике місто, де палац Павіонни, нашої королеви.

Служник вийшов, і я відкинулася на стільці. Мені було дещо не по собі.

— Королева Павіонна, — повторила я і поглянула на друзів. — Сподіваймося, що вона викладе свої наміри чітко. Я дейрна, але її справжніх бажань можу не прочитати.

— Тільки море знає, чого хоче натіт, — похмуро відповів Ренцо відомим прислів’ям.

— А може, — замислилася я вголос, — їх просто ніхто не питає?

8 Схід сонця і сартель

Спалося мені на диво гарно, хоч ми й летіли під водою з соколиною швидкістю. Койки в задньому відсіку були людських розмірів, а для мене там було розкішно багато місця. А Тобблові койка видалась надто великою. Він знайшов у каюті ящичок, постелив там ковдру, згорнувся калачиком і заснув, як задоволений кіт. Кіт, який дуже гучно хропе.

Проспавши кілька годин, я прокинулася: щось змінилося в русі баркабрени. Замість лягати, я з цікавості полізла до оглядової ляди. Вода була кольору вина — темна й оксамитова. Її протинали сріблясті місячні промінці.

На мій подив, Дельґарот був у воді. Він вийшов із судна й тримався за гак на боці баркабрени.

Він помітив мій допитливий погляд і спитав:

— Ви це відчули?

— Щось відчула, — сказала я. Мій голос відлунював від бульбашки, і я сумнівалася, чи він мене чує, адже нас розділяла рухлива вода. Але вуха натітів, як і голоси, найкраще працюють під водою.

— Ми виходимо з річки в океан. Поки що нас везли прісноводні риби, але скоро вони розпряжуться й повернуться до своїх затонів.

— А як же ми попливемо далі? — спитала я.

— Терпіння — і побачите, посланнице.

І знов оцей пишний титул — «посланниця»! Коли його чую, в грудях щось напружується і виникає незатишне відчуття, ніби я самозванка. Я Биш, проста дейрна, хотіла я заперечити. Я лише граю. Я просто дитина, яка приміряє на себе дорослу роль.

Я постаралася прогнати від себе це відчуття. Ну а від цікавості хотілося не повертатися на койку, а побачити, що ж буде далі.

І невдовзі я зрозуміла, що зробила правильно.

Чимало світанків я вже за своє коротке життя встигла побачити. Але дивитися з-під води, як розквітає сонце, — це зовсім інше. Перша світляна цятка тане на поверхні.

Довгі промені протинають воду, немов мечі зі щирого золота. Сяють кольорові бульбашки, ніби хтось розсипав коштовне каміння.

Я не могла відвести очей, у них стояли сльози радості.

Може статися таке, що я підведу Кхару. Може статися, що розчарую вірних друзів. Багато що може піти негаразд у моїй справі, і то швидко.

Але я пообіцяла собі, що завжди пам’ятатиму цей прекрасний підводний світанок, хай що буде далі.

Які дива може нам дарувати світ, якщо ми йому дозволимо!

Ми почали сповільнюватись: окуні один за одним залишали упряж, розвертались і пливли повз мене. Нарешті баркабрена спинилася, ліниво загойдалася за течією. Я почула, що внизу прокинувся Ренцо.

— Де ми? — вигукнув він.

— Точно не знаю. Риби попливли назад, але Дельґарот каже, що так і має бути.

— Можна й мені визирнути?

— Звичайно.

Правду кажучи, ляда була вузькувата, але оглядова бульбашка збільшилася, так що голова Ренцо теж вмістилася.

— Ух ти, — сказав він. — Оце так пишнота!

Трохи дивно було чути від Ренцо слово «пишнота», але саме так це й називалося.

— Дивися! — вигукнув він, показавши головою в той бік.

Спочатку я не розгледіла — не тому, що він показував на щось мале. Навпаки, воно було несподівано величезне.

Істота. Кит.

За мить до того, як він міг би врізатися в наше судно, кит здійняв велетенську голову. Набираючи швидкість, пронісся повз нас, як блискуча сіра стіна, — неймовірно довгий, великий, більший за будь-яке створіння, яке я б могла уявити. Кит рушив угору, пронісся крізь усі кольори ранкового проміння й відобразив їх. Вистрибнув із води, пролетів над баркабреною, своєю тінню перетворивши для нас день на ніч.

— Клянуся всіма давніми предками та їхніми котами! — вигукнув Ренцо. — Він, мабуть, важить як десять будинків!

У мене завмерло серце й перехопило подих. Краса неймовірна. А силу годі й уявити.

Кит знову поринув у воду — ми почули це як далекий вибух. Судно похилилось, і я почула, як Тоббл випав зі свого ящика, прокинувся й зарепетував:

— Рятуйте! Тонемо!

— Лізь до нас у бульку, — покликала я його. — Усе добре.

Тоббл подався до нас, виліз на плечі Ренцо, як дитина, що дивиться на святкову ходу.

— А, бачу, — позіхнув Тоббл. — Це кит-сартель. Тут їх часто можна зустріти.

— Часто? — хором перепитали ми з Ренцо.

Тоббл кивнув.

— Сартелі, наскільки я знаю, треті за розмірами серед китів.