Карлос Сафон – Гра янгола (страница 49)

– Цікаво, – сказав хазяїн, закінчивши читати десяту й останню сторінку. – Дивно, але цікаво.

Ми сиділи на лаві в золотавих сутінках великої альтанки в парку Сьюдадела. Виготовлене з пластинок склепіння просіювало світло, перетворюючи його на золотий пил, і ботанічний сад виліплював чудернацькі фігури зі світла й тіней у тій осяйній півтемряві, що нас оточувала. Я закурив сигарету й спостерігав, як дим підіймається від моїх пальців голубими спіралями.

– Почуте з ваших уст слово «дивно» вселяє тривогу, – зазначив я.

– Я хотів сказати: дивно для загалу, – уточнив Кореллі.

– Але?

– Ніяких «але», друже Мартін. Думаю, ви відкрили шлях цікавий і багатий на можливості.

Коли романістові кажуть, що одна з його сторінок цікава й обіцяє багато можливостей, він сприймає це як сигнал, що справи в нього йдуть не дуже добре. Кореллі, здавалося, прочитав мою тривогу.

– Ви круто змінили напрямок своїх пошуків. Замість розглядати теми міфологічного характеру, ви звернулися до набагато прозаїчніших джерел. Я можу запитати вас, звідки ви взяли уявлення про месію-воїна замість месії, що закликає до миру?

– Ви вже посилалися на біологію.

– Усе, що нам треба знати, написано у великій книзі природи. Досить лише мати мужність та ясність розуму, щоб прочитати це, – погодився Кореллі.

– В одній із книжок, з якими я ознайомився, пояснювалося, що в житті людських істот самець досягає піку плодючості у віці сімнадцяти років. Жінка досягає його раніше, утримується на ньому і в якомусь розумінні ухвалює рішення, які гени вона прийме для продовження роду, а які – відкине. Чоловік натомість лише пропонує те, що він має, і згорає набагато швидше. Той вік, коли він досягає своєї максимальної репродуктивної спроможності, збігається з віком, коли його войовничий дух перебуває на найвищому рівні. Молодий хлопець – це досконалий солдат. Він має великий потенціал агресивності й перебуває на дуже низькому або й нульовому критичному рівні, щоб проаналізувати його й зрозуміти, куди має його спрямувати. Упродовж історії людства численні суспільства знаходили шляхи для застосування цього капіталу агресії й перетворювали своїх юнаків на солдатів, на гарматне м’ясо, за допомогою якого завойовували своїх сусідів або захищалися від їхніх нападів. У мене виникла думка, що наш герой має бути посланцем неба, але посланцем, який у свої юні роки брав у руки зброю й боронив істину, сіючи руїну та смерть.

– То ви вирішили змішати історію з біологією, Мартін?

– З ваших слів я зрозумів, що це те саме.

Кореллі всміхнувся. Я не знаю, чи йому було відомо про це, та коли він так робив, то ставав дуже схожий на голодного вовка. Я проковтнув слину й спробував не помічати цього обличчя, яке взялося гусячою шкірою.

– Я дійшов висновку, що більшість великих релігій виникали або досягали свого найвищого рівня експансії та впливу в ті моменти історії, коли суспільства, які їх приймали, мали молодшу й біднішу демографічну базу. Суспільства, у яких сімдесят відсотків населення було молодшим за вісімнадцять років, і половина з них були підлітками чоловічої статі, у яких кров палахкотіла від агресивності та імпульсів плодючості, були сприятливими полями для прийняття та розквіту віри.

– Це погляд спрощений, але я бачу, куди ви ведете, Мартін.

– Я знаю, що він спрощений. Але, орієнтуючись на ці загальні лінії, я запитав себе, чому нам не піти прямо до суті й не створити міфологію навколо цього месії-воїна, месії з гарячою кров’ю, месії, опанованого гнівом, який спасає свій народ, рятує свої гени, своїх жінок і навіть тих представників свого народу, які раніше були охоронцями політичної та расової догми своїх супротивників, тобто всіх тих, котрі не приймають його доктрину й не підкоряються їй.

– А як щодо дорослих чоловіків?

– До дорослого чоловіка ми підійдемо, коли станемо говорити про його розчарування. Мірою того, як життя минає й він мусить відмовитися від ілюзій, від мрій і від бажань юності, у нього посилюється відчуття того, що він жертва світу та всіх інших. Ми завжди знаходимо тих, хто винен у наших нещастях або невдачах і кого ми хочемо усунути. Прийняття доктрини, яка обґрунтовує цю злість і це прагнення помсти, утішає й дає силу. У такий спосіб дорослий чоловік відчуває себе частиною групи й возвеличує свої втрачені бажання та мрії через спільноту.

– Можливо, – погодився Кореллі. – А як щодо всієї цієї іконографії смерті, прапорів та гербів? Чи вона не здається вам контрпродуктивною?

– Ні, вона здається мені істотною. Ченця робить ченцем сутана, але насамперед – парафіянин.

– А що ви скажете про жінок, про другу половину людства? Я шкодую, але мені прикро бачити, як вельми істотна частина жінок у будь-якому суспільстві вірить у прапори та в герби. Психологія бойскаута має належати дітям.

– Кожна організована релігія, за рідкісними винятками, будується на підвалинах підкорення, придушення та нехтування жінки в групі. Жінка мусить брати на себе роль безтілесної, пасивної істоти, наділеної лише обов’язком материнства, ніколи не прагнути ані авторитету, ані незалежності, бо інакше їй доведеться дорого розплачуватися за наслідки свого небажання коритися цим правилам. Вона може мати своє почесне місце серед символів, але не в ієрархії. Релігія й війна – справи чоловіків. І в кожному з випадків жінка іноді перетворюється на співучасника та виконавця власної залежності.

– А старі люди?

– Старість – це бальзам віри. Коли смерть стукає у двері, скептицизм вилітає у вікно. Досить людині пережити гострий серцевий напад, і вона готова повірити навіть у Червону Шапочку.

Кореллі засміявся.

– Стережіться, Мартін, бо, схоже, ви перетворюєтеся на більшого циніка, аніж я.

Я подивився на нього очима слухняного учня, який прагне дістати схвалення суворого й вимогливого вчителя. Кореллі поплескав мене по коліну з виразом великодушної поблажливості.

– Мені подобається запах усього цього. Я хочу, щоб ви оглянули свою тему з усіх боків і надали їй форми. Я дам вам більше часу. Ми зустрінемося через два або три тижні, я попереджу вас про нашу зустріч за кілька днів до того, як вона відбудеться.

– Вам треба покинути місто?

– Справи видавництва вимагають моєї присутності, і, боюся, мені доведеться вирушити в подорож на кілька днів. Але я задоволений. Ви попрацювали дуже добре. Я знав, що зустрів свого ідеального кандидата.

Хазяїн підвівся на ноги й подав мені руку. Я витер об холошу штанів піт, який виступив у мене на долоні, і потиснув її.

– А що, як мене спіткає невдача? – запитав я.

– Цього не може бути, Мартін. Ви почали дуже добре.

Я побачив, як він пірнув у сутінь альтанки, і відлуння його кроків розтануло в темряві. Я залишався там досить довго, запитуючи себе, чи справді мій хазяїн спіймався на гачок і проковтнув усю ту купу вигадок, які я йому підсунув. Я був переконаний, що розповів йому саме те, що він хотів почути. Я вірив, що мені вдалося переконати його й що, наплівши купу нісенітниць, я зміг задовольнити його на певний час і переконати в тому, що його слуга, нещасливий невдаха-романіст, навернувся до його руху. Я сказав собі, що будь-яка діяльність, яка допоможе мені вигадати трохи часу, щоб з’ясувати, у яку халепу він мене затягнув, варта моїх зусиль. Коли я підвівся й вийшов з альтанки, руки в мене досі тремтіли.

Роки досвіду, якого я набув, вигадуючи інтриги для своїх детективних сюжетів, допомогли мені опрацювати низку основних принципів, на яких я міг побудувати своє розслідування. Один із них підказав мені, що будь-яка інтрига середньої міцності, нехай навіть навіяна пристрастю, народжується й помирає із запахом грошей та нерухомої власності. Вийшовши з альтанки, я попрямував у контору реєстрації власності, що на вулиці Консьєхо-де-Сьєнто, де вирішив ознайомитися з книгами, у яких зберігалися записи про купівлю, продаж та власників мого будинку. Книги бібліотеки реєстрів містять у собі не менше істотної інформації про реальне життя, аніж повні зібрання творів найвідоміших філософів, а може, і більше.

Я знайшов насамперед запис про взяття мною в оренду будинку, зазначеного під номером тридцять на вулиці Фласадерс, а також посилання на записи, необхідні для того, щоб простежити історію будинку до того, як він перейшов у власність Іспанського колоніального банку тисяча дев’ятсот одинадцятого року внаслідок секвестру, накладеного на майно родини Марласки, яка, схоже, успадкувала будинок по смерті його власника. Там була згадка про адвоката на ім’я С. Валерá, який представляв інтереси родини під час судового процесу. Ще один стрибок у минуле дозволив мені з’ясувати дату, коли такий собі Дієґо Марласка Понжилупі купив маєток у такого собі Бернабе Масота-й-Кабале. Я записав на окремому аркуші всі цікаві для мене дані, від прізвища адвоката та учасників купівель і продажів до відповідних дат. Один зі службовців голосно попередив, що до закриття архіву залишається п’ятнадцять хвилин, і я наготувався піти, але перед цим поквапився навести довідки про те, у якому стані власності перебуває резиденція Андреаса Кореллі біля парку Ґвель. Коли п’ятнадцять хвилин минули, а я так і не встиг знайти потрібні мені відомості, я підвів голову від реєстрів і зустрівся із сірим поглядом секретаря. Це був худий суб’єкт, напомаджений від вусів до чуприни, від якого струменіла войовнича недбалість, притаманна людям, які перетворюють свою професійну діяльність на засіб псувати життя іншим людям.