Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 22)

() До кого ж се ви iдете старостою?

к. А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут i живьот; а дєвка, брат, важная!

й. Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцiм живого рiжете!.. Се ви менi смерть заподiваєте!

к. Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?

й. Та не то що приглянулася, а ми вже бiльш пiвгоду з нею любимося, i побожилися, i заприсяглися, щоб нам не розлучатись, а тепер, як постигла нас лихая годинонька, що її силують за Стецька Кандзюбенка, так нам i свiт не змилився! Поможiть, будате ласковi! Не iдiть сватать за Стецька, а ходiм зо мною до Шкуратiв та поговорiте об менi. Ви таки свiту навидались; знаєте i хранцюзьке слово, i турецьке; зробiть так, щоб Уляну за мене вiддали i щоб не дали менi з журби пропасти, та щоб не загубили i її! Бачите, яка ходить!

Те же и, вышед за ворота и увидев Скорика застыдилась и хочет воротиться.

й. А iди, Улясю; а iди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мiй рiдний дядюшка вернувся з походу. ( .)Ось розкажи йому, як ти мене любиш.

а. Здiлайте милость, уступiтесь за мене, бiдную, нещасную! Хотять менi свiт зав’язати, хотять мене силою вiддати за Стецька, за того дурного…

к. Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францiю, так би там тебя назвали мамзель; а у Туреччинi — марушка, а у Рассєї — девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, как тєбя аддать за Стецька, кагда ти любиш маво племянника!..

а. Ох, батечку! Як ясе ви оце вiдгадали, що я його люблю?

() Ну, да так; не усьо спраста. Ходили таки па паходам, видали свєту, та дешто i знаем. Ну, так ти любиш єво?

() Менi стидно сказати! Адже ви знаєте?

к. Ну, Алексiй тебя любiт?

() О! про його скажу: вiн мене любить так, що i сказати не можна, i каже, що краще мене нема нi меж селянами, нi меж городянами. Я б i про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тiльки матерi сказала, що люблю його дуже-дуже i що краще його i у всiм Харковi нема. А вам сього не скажу.

к. Што ж матушка? Каково чорта вона ретирується-та?

а. Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селi не обiждали.

к. Крепак? Та што ж за бiда? Вана не хадила по свєту, так нiчаво i не знаєт. А вот как я хадил па паходам, так видал, што i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї за памещиками крепакам житьйо доброе. Вот i Алексiєв барин доброй, честная душа! А што меня у салдати атдалi, так єта по нагаворкам прикажчика. Так што ж? Наслужил Богу i государю, пахадил па паходам, навидался свєту i у Францiї, i у Нiмєчинє, i у Рассєї, i у Туреччинє; та i стал чалавєком, та i горюшки мнє мало-ста.

й. Постарайтеся ж i об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка, ходiм до Шкуратки, та поговорiть, нехай не губить нас.

()

Ой дядечку, Голубчику, Змилуйся надо мною! Не дай менi, Сиротинi, У яму iти живою! Як рибонька без водицi, Так я, сердешна, б’юся! За дурного за Кандзюбу Силує матуся! З Олексiєм розлучають, Не дають пожити, Лучче смерть я заподiю, Коли не любити. Ой дядечку, Голубчику, Не дай менi пропасти! Прошу тебе, Ратуй мене, Защити вiд напасти! Озьми своє ружжо страшне Та стрельни в Уляну. Ой, чим iти за нелюба, Лучче лягти в яму. Озьми свою шаблю гостру, Зрубай мене разом! Без милого Олексiя Вмру одним я часом. Ой дядечку, Голубчику, Прошу тебе, Ратуй мене, Не дай менi пропасти!

к. Нет, сєво не магу сделать. Я присяжной чалавек, абещал Павлу Кандзюбє iтить за рушниками i довжон сдержать слово. Только вот што: на сватаньї впалавiну буду брехать i разхвалювать дурного Стецька, а так, з воєннаво артикулу, закину i усьо дело около пальця зверну; а завтра прийду та й буду атакувать стару Шкуратку; я знаю, у ней уся сила. А когда што не то, так ми i наговорною водицею попоштуєм, татчас сдасться i думкою налево кругом! (.)

Уж недаром ми хадiлi, Скрозь в паходах iзслєдiлi, Знаю, знаю весь обряд, Дело всьо зведу да лад. Бул у нємцов на родинах I у турков на хрестинах, У французов бил дружком, Там хадiл я с рушником. От гадюки отчитаю, Стару девку просватаю, Лихоманку зашепчу I злодiя проучу.