Ирвин Ялом – Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта (страница 58)

— Мені здається, що вам дуже важко говорити про травми.

— Я був одним із сотень дітлахів. Це не така вже й велика проблема.

— Я також помітив, що, коли намагаюся зблизитися з вами, ви даєте мені зрозуміти, що вам нічого не потрібно.

— Я прийшов по допомогу. Я відповім на всі ваші запитання.

Було зрозуміло, що пряме звертання не допоможе. Марвін потребує багато часу, щоб виявити всі свої рани. І я вирішив звернутися до самого початку. Марвін народився в Нью-Йорку в збіднілій єврейській родині. Він вивчав математику як основну дисципліну у місцевому коледжі і мало думав, що буде робити після випуску. Найбільше він хотів одружитися — він зустрічався з Філіс із п’ятнадцяти років — і, оскільки зовсім не мав грошей, вирішив стати вчителем у старшій школі, щоб якось заробляти на прожиття.

Через шість років навчання учнів тригонометрії Марвін відчув, що загруз. Він дійшов висновку, що його мета — розбагатіти. А перспектива провести ще тридцять п’ять років у ролі вчителя та отримувати мізерну платню здавалася йому нестерпною. Він був певен, що рішення піти працювати в школу було серйозною помилкою, і в тридцять років вирішив усе виправити. Закінчивши курси бухгалтерів, він попрощався з учнями та колегами і заснував свою невеличку компанію, яка врешті стала досить прибутковою. А ще, інвестувавши в нерухомість Каліфорнії, він став справді заможним.

— Але постає одне питання, Марвіне. Чим ви будете тепер займатися?

— Ну, як я й казав, більше немає потреби заробляти та відкладати гроші. У мене немає ні дітей — і тут його голос став безрадісним, — ні бідних родичів, ні бажання віддати свої заощадження на доброчинність.

— Ви шкодуєте, що у вас немає дітей?

— Усе вже в минулому. Я був засмучений тоді, тридцять п’ять років тому. Зараз у мене багато своїх планів. Я хочу подорожувати. Я хочу поповнити свої колекції: марки, нагрудні значки з портретами кандидатів, які я збираю під час передвиборних кампаній, стара бейсбольна форма, а також «Рідерз Дайджест»[45].

Далі я хотів дещо дізнатися про стосунки Марвіна з його дружиною. Він наполягав на тому, що в них були дуже гармонійні стосунки.

— Після сорока одного року разом я все ще впевнений, що моя дружина — чудова жінка. Я ненавиджу, коли її немає поряд, я хочу проводити з нею кожен вечір. Насправді я сповнений теплих почуттів, коли бачу її вдома в кінці дня. Уся моя напруга зникає. Мабуть, можу сказати, що вона мій валіум[46].

За словами Марвіна, їхнє сексуальне життя, за винятком останніх шести місяців, було чудовим: незважаючи на сорок один рік, здавалося, між ними все ще зберігалися бажання та пристрасть. Коли з Марвіном сталися випадки порушення потенції, Філіс спочатку виявила розуміння та була надзвичайно терплячою, але протягом останніх кількох місяців почала дратуватися. Кілька тижнів тому вона пробурчала, що втомилася від того, що її постійно дурять — кожного разу вона збуджується, але не отримує задоволення.

Марвін надавав великої ваги почуттям Філіс і був глибоко стурбований, що не задовольняє її. Кілька днів він розмірковував про той неприємний епізод зі своєю чоловічою неповноцінністю. Він був цілком залежний від дружини, і, щоб відновити рівновагу, йому потрібна була вона: інколи вона переконувала його, що він все одно для неї мужній та сильний, але він так само хотів фізичного задоволення. Вона намилювала його в душі, голила його, масажувала його тіло, брала до рота його м’який пеніс і ніжно тримала його, очікуючи, що він прокинеться.

Я був вражений на другому сеансі, як і на першому, тим, що Марвін не виявляв ніякої зацікавленості, коли розповідав свою історію. Хіба йому самому не було цікаво, що його життя кардинально змінилося, що його розуміння подальшого напрямку руху, його щастя, навіть його бажання жити були зараз цілком продиктовані тим, чи зможе він підтримувати приплив крові до свого пеніса?

На часі було дати Марвіну кілька рекомендацій щодо його лікування. Я не вважав, що він гарний кандидат для глибокої, викривального типу психотерапії. Було кілька причин. Я завжди знав, що дуже важко лікувати людину, якщо вона сама в цьому не зацікавлена. Хоча, звичайно, я можу допомогти розвинути зацікавленість, для цього потрібен млявоплинний та довгий процес, який просто несумісний з бажанням Марвіна отримати коротке й ефективне лікування. Як я і думав ще два заняття тому, він кожного разу опирався моїй спробі заглибитися в його почуття. Здавалось, він не усвідомлював, що ми просто не розуміли один одного, він навіть не намагався глибше зрозуміти сенс усього того, що відбувається між нами. Він також протистояв усім моїм спробам спонукати його до дій, коли я використовував прямі методи чи хотів вплинути на його особистість: наприклад, коли я просив розповісти про його травму чи вказував на те, що він ігнорує будь-які мої спроби зблизитися з ним.

Я вже хотів просто дати йому якісь формальні рекомендації, щоб він почав курс когнітивної поведінкової терапії (підхід, який базується на зміні певних поведінкових аспектів, особливо тих, які стосуються спілкування подружжя, стосунків із партнером та сексуальної поведінки), коли в результаті запізнілих роздумів Марвін згадав, що протягом тижня йому сняться сни.

Я запитував його про сни ще на нашому першому занятті, і, як багато інших пацієнтів, він відповів, що, хоча йому і сниться щось кожної ночі, він не може нічого пригадати в подробицях, не пам’ятає жодного сну. Я запропонував йому тримати біля ліжка записничок і занотовувати все, що насниться, але він так мало цікавився власним внутрішнім світом, що я мав сумнів, чи дотримуватиметься він моїх порад, і навіть не питав у нього про сни на наступному сеансі.

Але зараз він дістав свій нотатник і почав читати записи кількох своїх снів:

Філіс була дуже збентежена через те, що погано ставилася до мене. Вона вийшла з дому. Але коли я пішов за нею слідом, вона зникла. Я боявся, що знайду її мертвою у великому замку на високій горі. Далі я намагався пролізти у вікно кімнати, де мало б лежати її тіло. Там був високий вузький отвір. Я не міг пролізти, він був дуже тісний, і я розвернувся й пішов назад. Я боявся, що впаду, а потім злякався, що стрибну й вкорочу собі віку.

Філіс і я роздягалися і збирались зайнятися сексом. Уентрворт, мій діловий партнер, котрий важить майже сто п’ятнадцять кілограмів, раптом опинився у кімнаті. Його мати була за дверима. Ми вдягнули йому пов’язку на очі і продовжили далі. Коли я вийшов, то не знав, як пояснити його матері, чому ми зав’язали очі її сину.

Перед моїм офісом цигани розгорнули свій табір. Усі вони були неохайні та брудні — їхні руки, одяг, сумки. Я почув, як чоловіки перешіптуються, ніби щось замислили. Вони мали вигляд справжньої загрози. Мені було цікаво, чому органи влади дозволили їм поставити табір у такому місці.

Ґрунт під моїм будинком підмивала вода. Я був дуже злий і знав, що мені потрібно буде пробурити десь шістдесят п’ять футів углиб, щоб врятувати своє житло. Я впираюся буром у шар твердої породи і прокидаюся від вібрацій.

Вражаючі сни! Звідки вони з’явилися? Чи міг Марвін їх бачити? Я підвів очі, очікуючи побачити навпроти іншу людину. Але він усе ще був там, терпляче чекаючи на моє наступне запитання, я бачив його збентежені очі за блискучими лінзами окулярів.

У нас залишалося всього кілька хвилин. Я запитав Марвіна, чи він намагався викликати якісь асоціації зі своїми снами. Він ледь стенув плечима. Вони залишалися для нього таємницею. Я запитав його про сни, і він мені розповів. Нічого більше.

Незважаючи на сни, я все-таки порекомендував йому курс психотерапії для подружньої пари, хоча б вісім чи дев’ять сеансів. Я запропонував кілька варіантів: я можу займатися з ними обома разом; можу порекомендувати іншого лікаря чи відрядити Філіс до жінки-психотерапевта на кілька занять, а потім ми будемо працювати вчотирьох — Філіс, Марвін, я і жінка-психотерапевт — і проведемо кілька спільних сеансів.

Марвін уважно слухав усе, що я йому казав, але його обличчя не виказувало нічого, і я навіть гадки не мав, про що він думає. Коли я запитав його думку, він став одразу дуже офіційним і сказав:

— Я візьму до уваги ваші рекомендації і повідомлю про своє рішення.

Він був засмучений? Відчував, що йому відмовили? Я не був упевнений. Мені здавалося, що на той час я дав йому правильні рекомендації. Розлад у Марвіна був дуже сильним і потребував, на мою думку, короткого когнітивно-поведінкового підходу. Більше того, я був переконаний, що індивідуальні заняття йому не допоможуть. Було дуже багато ознак цього: він надто опирався; кажучи професійною мовою, він був просто трохи «психологічно неповноцінним».

Я шкодував, що в мене не буде змоги попрацювати з ним: його випадок дуже зацікавив мене. Я мав певність, що моє перше враження було дуже близьке до моєї оцінки: вихід на пенсію розворушив його основний страх перед скінченністю життя, старінням, смертю, і тому він намагався подолати свою тривогу за допомогою сексу. Він так сильно покладався на секс, що переоцінив свої сили і не міг уже нічого вдіяти.

Я вважав, що Марвін помилявся, коли казав, що секс лежить в основі всіх його проблем. Зовсім ні — секс був просто неефективним засобом для того, щоб знищити хвилю страху, яка накрила його, і поганим засобом для уникнення більш важливих проблем. Інколи, як казав колись Фройд, страх, спричинений сексом, виявляється через інші непрямі засоби. Можливо, часто трапляється протилежне: інші страхи маскуються за сексуальною тривогою. Сон про велетенський бур очевидно зрозумілий: земля під ногами Марвіна розмивалася (візуальний образ втрати опори), і він намагався протистояти цьому, працюючи буром, своїм пенісом, щоб здолати шістдесят п’ять футів углиб (шістдесят п’ять років)!