Ирвин Ялом – Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта (страница 55)

Я почувався спантеличеним через те, що трапилося. Моє перше основне правило — «Стався до Мардж як до рівної» — більше не діяло. До якої Мардж? До Мардж, яка скиглила навпроти мене, чи до сексуальної та безтурботної Мардж? Мені здавалося, що стосунки між терапевтом та пацієнтом — дуже важливе питання. У цій ситуації я не міг визначитися: чи на той час це був своєрідний проміжний стан (одне з визначень, яке я зустрів у творах Бубера) між Мардж та мною? Якщо я не зможу захищати й зберігати вірність цих стосунків, терапія не допоможе. Отож, було необхідно переписати основне правило: «Стався до пацієнта як до рівного», змінити його на «Будь вірним пацієнтові». Урешті я не міг дозволити тій, іншій Мардж спокусити мене.

Пацієнт може терпіти невірність терапевта за межами його кабінету. Зрозуміло, що будь-який психотерапевт має багато пацієнтів, і, поки він проводить сеанс з одним, інший очікує своєї черги. Та існує мовчазна згода ніколи про це не говорити. Стосунки психотерапевта і пацієнта моногамні. Обоє, і психотерапевт і пацієнт, потайки сподіваються, що пацієнти, які виходять та заходять в кабінет, не зустрінуться один з одним. І щоб цього уникнути, деякі психотерапевти у своїх кабінетах роблять двоє дверей — на вхід та на вихід.

Але пацієнт має право сподіватися на вірність під час свого сеансу. Моя негласна домовленість з Мардж (як і з іншими моїми пацієнтами) полягала в тому, що, коли я з нею, то цілком і повністю займаюся тільки нею. Мардж продемонструвала мені інший бік нашого контракту: я мушу бути з її основним «Я». Замість того, щоб зрозуміти цю її сутність, її батько, який зґвалтував її, доклав немало зусиль, щоб розвинулося несправжнє, сексуальне «Я» Мардж. Мені слід було уникнути цієї помилки.

Це було нелегко. Чесно кажучи, я хотів іще раз зустрітися з «Я». Хоча я знав її менше години, я був зачарований нею. На тлі одноманітної обстановки десятків занять, які я провів з Мардж, цей звабливий привид виділявся надзвичайно чітко та реалістично. Такі персонажі нечасто трапляються.

Я не знав, як її звати, і вона не була вільною, але ми обоє знали, як знайти одне одного. Наступного заняття вона кілька разів намагалася прийти до мене знову. У Мардж почали швидко рухатися повіки, а потім вона заплющила очі. Лише хвилина — і ми знову були разом. Ніжні спогади про пережите колись захопили мене. Я згадав, як чекав у карибському аеропорту, з усіх боків оточеному пальмами, на літак з моєю коханою на борту.

Ця жінка, ця «Я», вона розуміла мене. Вона знала, що мені набридло. Я був стомлений від скиглення Мардж та її заїкуватості. Мені набридла її повсякчасна паніка, її переховування в кутку кабінету та пересиджування під столом, а ще мені набрид її писклявий дитячий голос. Вона знала, що мені потрібна справжня жінка. Вона знала, що я хотів ставитися до Мардж як до рівні. Вона знала, що ми не були рівнею. Як ми могли бути рівнею, коли Мардж чинила таке безглуздя, а я просто опікувався нею і терпів її бздури?

Театральні вистави «Я», під час яких вона механічно повторювала, не розуміючи смислу, усі фрагменти поведінки Мардж, переконали мене, що ми обоє (лише вона та я) розуміли, через що я пройшов з Мардж. Вона була чудовим, прекрасним режисером, який створив цей фільм. Хоча я міг написати гарну клінічну статтю про Мардж чи розповісти своїм колегам про цей випадок, я ніколи насправді не виказав свого знайомства з нею. Цього не можна було описати. Це був незрівнянний досвід. І «Я» це знала. Якщо вона могла зіграти всі ці ролі, вона, напевно що, була дуже розумною, розумнішою від усіх її персонажів. Інколи нам не потрібна була навіть мова, щоб спілкуватися.

Але вірність! Вірність! Яку я пообіцяв Мардж. Якщо я вже дружив з «Я», то це було катастрофою для Мардж: вона перетворювалася на статистку. І цього, звичайно, напевно хотіла «Я». «Я» була Лорелеєю, гарною та підступною, а також смертельно небезпечною — втіленням гніву та самоненависті Мардж.

Отож, я вирішив залишитися вірним. Коли я відчував, що «Я» наближається — наприклад, коли Мардж заплющувала очі і починала входити в транс, — я швиденько будив її криком: «Мардж, поверніться!»

Потім таке траплялося ще кілька разів, і я збагнув, що головне випробування ще попереду: «Я» була невблаганною, вона продовжувала збиратися з силами і відчайдушно намагалася повернутись до мене. Потрібно було ухвалювати рішення, і я обрав Мардж. Я приніс в жертву її суперницю, обрізав їй крила, розірвав на частини і по шматочку згодував Мардж. Метод згодовування полягав у тому, що я повторював одне й те саме стандартне запитання: «Мардж, що б “вона” сказала, якби була тут?»

Деякі відповіді Мардж були досить несподіваними. Одного дня, коли я побачив, як вона нишком роздивляється предмети у мене в кабінеті, я сказав:

— Ну ж бо, Мардж, говоріть. Поговоріть як «вона».

Мардж зробила глибокий вдих і спробувала змінити свій голос:

— Якщо ви вже вдаєте із себе єврея-інтелектуала, то мусите також гарно умеблювати свій кабінет.

Мардж вимовила це ніби свою власну думку, і стало очевидно, що вона пам’ятала не все, що казала «Я». Я не міг не засміятися: я був дуже задоволений, що у нас із «Я» були спільні таємниці.

— Які будуть ваші пропозиції, Мардж?

І, на мій подив, вона дала кілька хороших порад:

— Треба розділити кімнату, можливо, повісити фуксію чи поставити перегородку, щоб відділити ваш захаращений стіл від решти кабінету. Вставте ці фотографії з пляжу в світло-коричневі рамки — якщо взагалі вони вам так потрібні, — і перш за все зніміть цей страшний килим зі стіни. На ньому такий химерний візерунок, що мені починає боліти голова. Я використовую його, щоб загіпнотизувати себе.

— Поради добрі, Мардж, окрім тієї, що стосується настінного килима. Він мені як старий друг. Я привіз його тридцять років тому із Самоа.

— Старі друзі мають бути вдома, а не на роботі.

Я пильно подивився на неї. Вона була така енергійна. Чи це справді Мардж?

Від того часу, як я почав пробувати якось об’єднати двох Мардж, я старанно намагався зосередитись на позитивних рисах кожної з них. Якщо я протидіяв «Я» так чи інакше, то вона просто мстилася Мардж. Отож я всіляко намагався, наприклад, сказати Мардж (я припускав, що «Я» все чула), як сильно «Я» подобаються безтурботність, енергійність, імпульсивність та безтактність.

Але я мусив дотримуватися чіткого курсу. Якби я був надто чесним, Мардж побачила б, що я надаю перевагу іншій Мардж. Можливо, «Я» уже встигла поглузувати з Мардж через це, але поки що я не бачив ніяких доказів. Я був певен, що «Я», інша Мардж, була закохана в мене. Можливо, вона кохала мене достатньо для того, щоб змінити свою поведінку! Звичайно, вона напевно знала, що може відштовхнути мене своєю свавільною руйнівною силою.

Зараз цей психотерапевтичний прийом мало хто згадує на заняттях зі студентами: заведіть роман з найбільшим ворогом пацієнтки, а потім, коли ви переконаєтесь, що ворог закоханий у вас, використайте це почуття, щоб нейтралізувати його атаки на вашу пацієнтку.

Наступні кілька місяців я був вірний Мардж. Інколи вона намагалася мені розповісти про Рут Енн, третю особу, чи увійти в транс і повернутись до свого колишнього стану, але я завжди відмовлявся, бо не хотів, щоб вона мене спокусила. Більше, ніж будь-коли, я вирішив бути тільки з нею. Я негайно гукав її та повертав назад щоразу, коли вона починала уявляти себе в іншій ролі.

Коли я починав працювати психотерапевтом, я наївно вірив, що минуле незмінне і ми все про нього знаємо, що якби я був достатньо прозорливий, я міг би виявити ще перший неправильний поворот, фальшивий слід, що привів до фатальних наслідків, коли щось у житті пішло не так, і що я міг впливати на це відкриття, щоб усе виправити. У ті дні я поглибив би гіпнотичний стан Мардж, повернув би її в минуле і запитав би її про ранні травми — наприклад, зґвалтування батьком, — я вдався б до симулювання всіх її переживань, змусив би відтворити минулі події, пережити усі колишні почуття, страхи, злість, зраду.

Але минули роки, і я дізнався, що хороший психотерапевт не буде залучати пацієнта до археологічних розкопок. Якщо пацієнту колись і допоміг такий спосіб, то це не тому, що він шукав і знайшов неправильну дорогу (життя ніколи не йде шкереберть через те, що ми вибрали неправильну дорогу, воно збочує, бо весь маршрут неправильний). Ні, психотерапевт не тільки допомагає пацієнту профільтрувати минулі події — він постійно присутній з пацієнтом; йому можна довіряти, він цікавиться проблемами пацієнта; він вірить, що їхня спільна діяльність призведе до повного спокутування гріхів і пацієнт видужає. Метод, коли людина повертається назад у минуле і пригадує інцест (чи, якщо потрібно, відтворює у пам’яті якісь інші трагічні або вкрай емоційні події), дуже допомагає, тому що це створює ілюзію спільної діяльності психотерапевта та пацієнта, поки справжня лікувальна сила — їхні стосунки — не розквітне на повну силу.

Отож, я вирішив бути вірним і чесним. Ми продовжували стримувати іншу Мардж. Я розмірковував уголос:

— Що б вона сказала в цій ситуації? Як би вона вдягнулася чи пройшлася? Спробуйте, Мардж, уявіть, що ви — це вона.

Минали місяці, Мардж поправилася за рахунок іншої Мардж. Її лице стало круглішим, а фігура об’ємнішою. Зараз вона виглядала набагато краще, вона вдягалася краще, тепер вона сиділа рівно у кріслі, почала носити ажурні панчохи; навіть зробила кілька зауважень щодо моїх потертих черевиків.