Игорь Росоховатский – Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80 (страница 23)
— Рік народження?
— Тисяча дев’ятсот сорок восьмий,
— Місце народження?
— N, округ Шауберг, околиця номер тринадцять, ферма Колхауз. Але там було чотири ферми…
— Ясно. Де й коли вчилися?
— Грамон. Шістдесят шостий рік. Школа космічного пілотування. Три роки. Потім там же у вищій школі астронавтики.
— Місце роботи?
— База “Грамон”.
— Спеціальність? ‘
— Астронавт першого класу.
— Посада?
— Командир корабля “Глорія”.
— З якого року літаєте?
— З вісімдесят шостого. За орбіту Місяця, мається на увазі.
— Курс вашого останнього рейсу?
— Міжгалактична станція “Кентавр-два”,
— Мета?
— Доставка апаратури.
— Старт?
— Сімнадцятого лютого дев’яносто п’ятого року,
— Як проходив політ?
— Нормально.
— Стенограма польоту велася?
— Так. На базі і на кораблі.
— У вас не було відчуття, що сталась аварія?
— Здалося, що “Глорія” здригнулась. Справді, здалося, бо інакше б ми з вами не розмовляли.
— Як ви оцінюєте свій стан?
— Задовільний.
— Ви розумієте, що відбувається?
— Ну… не зовсім. Гадаю, що це сон?
— Не віриться, що за якусь мить опинилися на Землі, та ще й у місцях свого народження?!
— Так. Не віриться.
— Ще які гіпотези?
— Можливі галюцинації. Це буває. Космос усе-таки. Потім минає.
— Ще?
— Можливо, психологи запланували якийсь експеримент.
— Без вашого відома?
— Так. Без мого відома. Може, це потрібно для успішного завершення польоту.
— Яку ж лінію поведінки ви обрали… гм, у своєму сні?
— Бути таким, як і є.
— У сні?
— Так. Прийняти його за реальність.
— І не забувати, що це… сон?
— Ну, наскільки це можливо.
— Але ж це не та дійсність, яка б могла вам приснитись?
— То й що? Я ж той самий.
— Неминуче виникнуть протиріччя, хіба ні?
— Тоді я заспокоюватиму себе, що це — сон.
— Гаразд. Обміркуйте таку собі… божевільну ідею: ви й справді невідомо яким чином потрапили з польоту на Землю, і на Землі з дня вашого старту минуло, скажімо, півтори сотні років.
— Маю уявити обстановку?
— Для початку.
— Ну, вона десь така, як от зараз.
— Ваші дії?
— Якось би призвичаївся.
— У незнайомому психічному кліматі?
— Все живе пристосовується до обставин.
— Безумовно! Але й обставини до живого, так? А обставинами можуть бути і люди, правда ж?
— Тобто, чи люди до мене пристосуються? Я один, а їх багато. Я не бачу в цьому проблеми.
— Якими були ваші стосунки з іншими до останнього старту? На Землі?
— Звичайними. На роботі — робочими. А в повсякденності… Суто утилітарні. Купити щось, відпочити, забезпечити себе необхідним… Навіть важко сказати. Я мав достатню платню і ніяких проблем у мене не виникало. Гроші — це, внаєте, своєрідне забезпечення функції комунікації, відповідний суспільний статус, чи що.
— Добре. І, скажімо, коли основи суспільства, в яке ви, припустимо, потрапили зараз, не змінилися, ви б не мали з ним конфліктних ситуацій?
— Думаю, ні.
— Якби була забезпечена функція комунікації?
— Певно.
— А щоб забезпечити її, треба працювати?