Игорь Росоховатский – Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 (страница 40)

“Месія”, — подумав святий мер Дін.

Він узяв дванадцятикратний артилерійський бінокль, який лежав чомусь на таці, де була іце пляшка мінеральної води та склянка, і підніс його до очей.

Як на Ісуса Христа, людина, що йшла по воді, наче по сухому, мала досить дивний вигляд. Святий мер Дін у бінокль добре роздивився польову форму офіцера морської піхоти, хоча, як це всім відомо, морською вона зветься зовсім не тому, що ходить пішки по морю.

Морський піхотинець важко тяг ноги і провалювався у воду, наче в болото. Часом він зупинявся, розшнуровував свої високі черевики й виливав із них воду. Потім знову взувався, а за кілька десятків метрів усе починалося спочатку.

Святий мер Дін пізнав цього чоловіка. Хоча бачив його лише раз у житті. Це трапилося в ранньому дитинстві, коли батько повів іще зовсім малого, шестирічного, але й тоді вже безперечно святого Діна на різдво до своєї сестри — тітки майбутнього мера міста. Там святий Дін і зустрівся із своїм двадцятичотирьохлітнім дядьком, старшим лейтенантом морської піхоти. Він повертався до частини після навчань.

Маленькому святому Дійові дуже сподобався мілітарний родич, що дозволив йому погратися своїм автоматом, з якого про всяк випадок витягнув ріжок з патронами, і показав, як гарно він уміє кидати в дошку свій блискучий багнет-ніж.

Святий мер Дін уві сні згадав, як він плакав, коли дізнався через рік, що його дядечко загинув при висадці десанту під час показових маневрів. Бравий морський піхотинець стрибнув у воду з десантної баржі, але так само, як і деякі інші піхотинці — морські й сухопутні, — плавати він не вмів. Автомат системи Джуса, підсумок з гранатами, протигаз та саперна лопата дуже швидко приставили його на дно.

“Тому й привиділося мені уві сні, — подумав святий мер Дін, прокинувшись вранці, — що мілітарний мій дядечко навчився ходити по воді…”

Цього ж ранку (на календарі було сьоме грудня — день святої Катерини) святий мер Дін поїхав з візитом до своєї дев’яносторічної тітоньки, яку звали Катариною. Згодом вона стала не лише уславленою тітонькою генія, але й відомою в країні довгожителькою, яка пережила й самого святого мера Діна.

Тітонька мешкала у невеличкій віллі на околиці дуже скромно, лише з однією покоївкою і садівником.

Чекаючи у вітальні на свою тітоньку, святий мер Дін машинально перегортав сімейний альбом, який лежав на столику. І раптом помітив там фотографію покійного дядечка. Той марширував на плацу у формі курсанта морського піхотного училища.

Коли тітонька зайшла нарешті до кімнати, святий мер Дін чемно поцілував їй руку і привітав з днем ангела. А потім розповів про свій дивний сон.

Звичайно, стара не згадала свого двоюрідного брата-офіцера. Та й взагалі подейкували, що вона у своєму похилому віці не пам’ятала і не пізнавала майже нікого, крім покоївки, садівника і самого Діна. Щоправда, подеколи вона плутала його із своїм покійним татом.

Цього ранку вона була саме в такому стані безпам’ятства. Навіть не подивившись на фото, яке показував святий мер Дін, вона спитала його, чи поїдуть вони на уїк-енд до театру на балетну виставу. Вочевидь, вона переплутала святого мера Діна із своїм батьком.

Мер Дін пообіцяв, що поїдуть, бо він був святим і в своїх стосунках в родичами й давно переконався, що коли у тітоньки не все гаразд з пам’яттю, краще з нею не сперечатися.

Стара ще трохи побуркотіла, зауваживши, що в її час балерини мали на собі більше одягу, але скоро заспокоїлась. Раптом вона побачила фотографію, яку її родич вийняв з альбому і тримав у руці. Як потім було написано в усіх шкільних хрестоматіях, тієї ж миті зморшки на її обличчі розгладились, очі стали глибокими та вдумливими, а руки перестали тремтіти. І вона вимовила великі слова, які відіграли таку вирішальну роль у нашій історії.

— Небіжчики сняться на зміну погоди, — сказала родичка мера Діна. І, помовчавши, додала: — Отож не треба нікуди їхати, краще зачинити щільніше вікна й двері — будуть цунамі…

Святий мер Дін із раннього дитинства був людиною глибоко забобонною. І в пророцтва вірив. Він добре пам’ятав про ослицю пророка Валаама, яка так само пророчо заговорила. Він знав, що востаннє цунамі були у цьому районі дев’яносто років тому, саме тоді, коли народилася його тітонька. Вночі на місто накотилися дві гігантські чотирьохсотметрові хвилі. Вони дійшли майже до центру, розбившись об хмарочоси.

Тієї ночі, коли народилася тітонька святого Діна, в місті загинуло понад п’ятнадцять тисяч чоловік. А ще більше пропало без вісті. Збитки, що їх вчинили цунамі, вимірювалися мільярдами. Майже пять років довелося відбудовувати зруйноване стихією місто.

Святий мер Дін вважав: не можна тримати в таємниці звістки про те, що місту загрожують нові цунамі. І тому в своїй передвиборній промові, яка стосувалася будівництва очисних споруд, він повідомив і про те, що наближається нове величезне стихійне лихо. Святий Дін пообіцяв, що населення прибережних районів міста буде терміново евакуйовано в західні райони за державний кошт. Що ніхто не залишиться без допомоги. Сказав, що найголовніше тепер — зберігати спокій. Що паніка небезпечніша навіть від самих цунамі.

Після промови мера відбулося розширене засідання муніципальної ради, в якому взяли участь представники політичних партій, видатні громадські діячі і навіть один уславлений віолончеліст. Хоча всі промовці сумнівалися в пророкуваннях мера, та заперечувати не наважився ніхто, крім генерального директора головного метеорологічного центру.

Цей скептик і невіра, якого, до речі, звали так само, як і євангельського невіру, Томасом, тобто Хомою, доводив, що, за науковими даними, найближчим часом не передбачаються не тільки цунамі, а навіть і п’ятибальний шторм; Коли ж він з іронією спитав мера Діна, чи може той назвати день, у який слід чекати цунамі, святий упевнено відповів:

— Найближчого уїк-енду.

Генеральний директор Томас зухвало вимагав, щоб мер повідомив, на основі яких даних він дійшов такого висновку. Та святий мер Дін не розповів цього разу про свій пророчий сон. Він зрозумів, що в залі надто багато скептиків і сном їх не переконаєш. Проте екскурс в історію, який він зробив, примусив присутніх одразу засукати рукава і взятися до захисту міста від стихійного лиха. Він сказав:

— Я знаю, серед присутніх, особливо серед представників опозиції, знайдеться чимало людей, які сьогодні вважають мене за пришелепкуватого. Нехай вважають. Хіба ж історії не відомі випадки, коли пророцтва юродивих, пришелепкуватих і зовсім божевільних виявилися точними? Ви знаєте, що кожен з нас у певні хвилини життя буває схильним до дій, на які здатний лише божевільний. Та, як правило, безумства ці не стосуються матеріального становища людини і мають під собою цілком логічні підвалини. А я сьогодні урочисто заявляю і підписую офіційний лист, — ось він у мене в руках, — що коли напророчені мною цунамі не відбудуться на уїк-енді, я віддаю на; користь наших лікарень усі свої заощадження, все своє майно. Я не залишу собі нічого, крім одягу, в якому я зараз стою перед вами! Проминуло дев’яносто років, і вже не залишилося свідків лиха, яке спіткало наше місто під; час останніх цунамі. Та ми й досі не можемо забути цієї трагедії. Багато людей загинуло тоді в своїх ліжках. Матеріальна шкода від тих цунамі становила десятки мільярдів. Нові цунамі загрожують нам іще більшими збитками. Тим часом на евакуацію прибережних районів ми витратимо якусь мізерію. Наважуйтесь! Час не чекає! Сьогодні середа. До уїк-енду залишилося ще три доби.

На трибуну засідання муніципалітету піднімався звичайний мер міста. А з трибуни сходив уя?е святий Дін, на якого дивилися захоплено й поштиво, до якого підбігали діти, щоб він благословив їх дотиком своєї долоні, і голуби довірливо сідали йому на плечі.

Усі жителі країни виступили на захист своєї вітчизни. До робіт по евакуації населення було залучено дев’яносто п’ять відсотків військовослужбовців. У західній приміській зоні солдати за одну ніч збудували величезне містечко з наметів. Другого дня вантажні автомашини уславленої компанії “Барлок” вивезли сюди все цивільне населення узбережжя. Було зняте й приставлене в безпечну зону все устаткування підприємств, розташованих у прибережному районі.

За чотириста метрів від берега були покладені у чотири ряди глибинні бомби. А на поверхні на якорях — п’ять рядів потужних мін. Бомби і міни піротехніки з’єднали між собою. Крім того, морські піхотинці встановили вздовж узбережжя три лінії бойових ракет на пускових установках. Спрямовані ракети були так, щоб летіти над самою поверхнею океану і розбити цунамі біля їхньої підошви.

Усі три дні, поки тривала евакуація прибережних районів столиці, мер Дін не їв і не спав. Він встигав скрізь, бо йому здавалося, що коли особисто не перевірити кожну дрібничку, то станеться якась біда.

Звичайно, і в цей напружений час скептики та маловіри не вгавали. Вони прагнули підірвати високий авторитет святого мера. Лідер опозиції навіть відмовився покинути свою триповерхову заміську віллу. Проте члени його родини і прислуга евакуювалися.

Генеральний директор головного метеорологічного центру теж залишився в небезпечному районі. Оскільки в нього не було тут заміської вілли, він вирішив на три доби поселитися в убогій рибальській хатинці.