Игорь Мацкевич – Криминологический портрет Степана Бандеры (страница 17)

Ярослав Стецько

В конце концов Стецько вместе с Бандерой (об этом более подробно будет сказано ниже) был арестован и вскоре оказался в уже упоминавшемся концентрационном лагере Заксенхаузен в специальном корпусе для политических заключенных — Целленбау.

(Zellenbau — в буквальном переводе «блок клеток». Этот корпус состоял из 80 одиночных камер, в которых в разное время содержались первый командир польской армии Крайовой генерал Стефан Грот-Ровецкий — расстрелян после начала Варшавского восстания в 1944 году, а также пастор Нимеллер — сидел фактически без приговора до освобождения его союзниками в 1945 году, умер в 1984 году.)

Ярослав Стецько получил блестящее образование по философии и праву в университетах Кракова и Львова (у тех профессоров, которые потом при его посредничестве были уничтожены нацистами). После освобождения вместе с Бандерой из концентрационного лагеря участвовал в организации нацистских отрядов для ведения партизанской войны против наступающей Красной армии «Верфольф» (Werwolf — волк-оборотень). Осознав неминуемый крах нацистской Германии, Стецько бежал в американскую оккупационную зону, при этом был серьезно ранен. Удачно избежал выдачи Советскому Союзу. В 1946 году возглавил Антибольшевистский блок народов. В 1968 году избран председателем правления бандеровской Организации украинских националистов. Умер в 1986 году в Мюнхене. Незадолго перед смертью его лично принимал американский президент Рональд Рейган.

Интересно, что меморандум о независимости Украины, в общем-то, был совершенно безобидным документом, в котором создатели нового государства по большому счету признавались в покорности нацистским оккупантам. Вот его текст.

Волею українського народу відновлено й проголошено Українську Незалежну Державу у звільненому, внаслідок побіди німецької збройної сили, місті Львові. Українська Держава має свою тисячолітню традицію. Останньою історичною формою Незалежної Української Державности була Українська Держава в 1917–1920 рр., визнана урядами Австрії, Німеччини й інших осередніх держав, які заключили з Українською Державою союз у мировому договорі в Бересті. Формально існувала Українська Держава — і досі у формі Союзної Української Республіки. Однак фактично вона не була незалежна й не мала в собі українського змісту та не відповідала волі й бажанням українського народу. Сьогодні український народ відбудовує на руїнах московської тюрми народів свою справжню незалежну державність, пов‘язуючи до давньої, тисячолітньої традиції, а зокрема до міждержавного акту, доконаного в Бересті в 1918 році. Акт відновлення Укранської Державности, проголошений дня 30 червня 1941 року у Львові на Зборах Українського громадянства походить з волі цілого українського народу. Безпосереднім виразником цього акту й усіх наших змагань була і є Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери. Вона проводила під час польської й московсько-большевицької окупації революційну боротьбу на визволення українського народу, відбудування Української Державности на основах правдивої незалежности і суверенности і протиставленні до нереальної фікції Радян-Союзної Державности. Боротьбу цю проводить український народ під проводом ОУН і її провідника Степана Бандери дальше там, де ще сьогодні стоїть ворожа совітська влада і її війська. У тій боротьбі складала і складає ОУН безконечні гетакомби жертв. Там, знову, де вже українська територія звільнена у висліді воєнних ділань Славної німецької Армії від ворожої окупації, — Організація Українських Націоналістів приступила негайно до перебудови цілого життя, опертого досі на фікції радянської державности, що була тільки формою поневолення — на основах правдивої свободи і державної суверенности України. Довершення цього великого історичного діла і висловом бажань і довголітної боротьби цілого українського народу, в якій він положив безконечну кількість кровавих жертв. Нова Українська Держава, базуючись на повній суверенности своєї влади, стає добровільною в рамці нового ладу Європи, який творить вожд німецької Армії й німецького народу Адольф Гітлер. Ми мали змогу доконати акту відновлення нашої державности саме завдяки побідам Славної Німецької Армії, яка під проводом свого великого вождя вийшла на боротьбу за цей новий лад. Виходячи з цієї основи, пов’язуючи дальше до міждержавного акту з 1918 р., до почувань найглибшої приязні, які має український загал у відношенні до Німецької Армії та світоглядових і ідеологічних заложень Українського Революційного націоналізму, Нова Українська Держава і її Влада — стають у процес будівництва нового ладу в Європі і цілому світі, за який розпочали боротьбу найбільші провідні мужі і народи нашої доби, та заявляє про свою волю і готовність взяти в цій боротьбі якнайбільшу активну участь. Ми боремося і кровавимося від самого початку у боротьбі проти марксистсько-московської потвори, бо доля судила нам бути висуненими на перший фронт на сході Європи. І тому з найбільшою радістю привітали ми факт виступу до цієї боротьби також інших народів і держав, які прийшли нам у цей спосіб з найбільшою поміччю. Отже, будемо з ними дальше йти й дальше боротися. Нашим першим змаганням буде тепер утворити якнайскорше українську Збройну Силу, щоби Вона відтяжила німецьку армію й пішла негайно в бій за новий і остаточний розвал московської тюрми народів. Рівночасно будемо старатися сконцентрувати найбільші зусилля в тому напрямі, щоб звільнені терени якнайскоріше зорганізувати, привернути спокій, лад і порядок, усунути наслідки воєнних ділань, а зокрема урухомити й піднести якнайвище господарське життя. В той спосіб створимо здорові й сильні підвалини нашої Державної Незалежности й будемо рівночасно в стані дати незалежну економічну допомогу Німецької Армії. Слава Україні! Героям слава!»[24]

Я специально выделил курсивом то место меморандума, в котором признавалась особая роль освободителя Украины и всей Европы. О том, что украинская независимость строилась бандеровцами на национализме, тоже говорится вполне определенно.

После формального провозглашения Акта о возрождении Украинского государства в кратчайшие сроки было сформировано Украинское государственное правление (правительство) и Национальное собрание (парламент). Митрополит Галицкий Андрей (Шептицкий), о котором уже упоминалось, приветствовал создание независимого Украинского националистического государства.

Андрей Шептицкий

Встреча нацистов во Львове

(Андрей Шептицкий происходил из графского рода Шептицких. Доктор теологии. Депутат Галицийского Сейма Австрийской палаты господ. Последовательно выступал за создание независимого Украинского государства, но в последний год своей жизни изменил собственные взгляды по этому вопросу. Отличался от многих других своих современников лояльным отношением к евреям, даже знал иврит. Лично поздравил Гитлера, когда тот захватил Киев. Но вскоре его отношение к нацистам изменилось. Он был едва ли не единственный, кто писал письма Гиммлеру, в которых протестовал против массового уничтожения евреев. Точно также, как он приветствовал Гитлера, приветствовал Сталина, когда войска Красной армии 27 июля 1944 года освободили Львов. Более того, он публично осудил бандеровцев и призвал их перестать сопротивляться советской власти и сложить оружие. Неизвестно, был бы он прощен советской властью за откровенное сотрудничество с нацистами (он был одним из вдохновителей и организаторов создания батальона SS «Галичина», в котором воевали в том числе его семинаристы), но 1 ноября 1944 года Шептицкий умер.)

Следует напомнить, что когда германские войска входили в Львов, на Глинянских воротах, мимо которых они проходили вместе с украинскими бойцами из батальона «Нахтигаль», красовался плакат: «Слава Гитлеру! Слава Бандере!» Сам Бандера, как было сказано, вынужден был находиться в Кракове. Он хотя и ожидал войны, но и для него, как и для многих других, момент ее начала оказался полной неожиданностью. Германские союзники не очень спешили ставить Бандеру в известность о своих планах.

5 июля 1941 года в Кракове новые оккупационные власти Германии пригласили Бандеру для переговоров о будущем независимого украинского государства. Бандера настаивал на сугубо союзнических отношениях и уверял в готовности нового украинского государства выступить на стороне Германии в войне против Советского Союза при условии предоставления гарантий о том, что после войны Украина станет самостоятельным государством. Но нацистской Германии не нужна была самостоятельная Украина, тем более что наступление на восток России развивалось стремительно и казалось, что война закончится даже раньше намеченного срока. Гитлер был абсолютно уверен, что после тяжелых поражений летом 1941 года Красной армии больше не существует.

14 августа 1941 года Бандера написал письмо одному из главных идеологов национал-социализма и последовательному проводнику идеи окончательного решения еврейского вопроса (физического уничтожения евреев) Альфреду Розенбергу, в котором говорил о том, что Украина станет самым дружественным Германии союзным государством, но Украина не может стать частью Германии. К письму он приложил меморандум, который назвал «О положении во Львове (Лемберге)» (так назывался Львов в период с 1772 по 1918 год).