Гюнтер Крупкат – Корабель приречених (страница 28)

— Вони не могли придумати нічого кращого? Повезли нас гуляти, а тепер примушують бігати по трапу.

— Панове! На дверях же ясно написано: «Тільки для команди».

— А що значить «для команди»?

— Можливо, матроси забули те чарівне слово, що зупиняє ліфти?

Сміючись усі рушили до центрального трапа, улюбленого місця побачень закоханих. Для чого ж іще могли бути потрібні трапи на цьому судні! Дехто з одягнених у фраки юнаків умостився біля ніг коханої, інші, недбало спершись на позолочені поручні, пили під палкими поглядами дам шампанське за їх здоров'я.

Кмітливий стюард відразу зрозумів, що тут можна добре заробити, і тому уважно стежив, щоб у закоханих було досить шампанського й бокалів. Молоді сноби вважали надзвичайно ефектним жбурляти порожні бокали з трапа вниз.

У барі «Атлантика» бенкет був у розпалі. Танцювали мало, зате пили багато. Віжки світського церемоніалу були попущені, всі веселилися згідно з девізом: «Дозволено все, що подобається».

Едвард підійшов до стойки і попросив приготувати коктейль. Обвівши поглядом зал, він запитав бармена, чи той не знає, де зараз містер Модлі. Бармен не знав.

Біля Едварда влаштувався фон-Ромбах. Він пробував розважати двох дам, у яких, напевно, користувався більшим успіхом, ніж у Бетті, проте це в нього погано виходило. Язик у фон-Ромбаха вже заплітався, і поважний німець час від часу завбачливо схилявся на стойку.

— Містера Мо… Модлі… Ви шукаєте містера Мо… Модлі, сер? — запитав він, повернувши до Едварда багрове обличчя. — його тут немає, його викликав капітан. Ш… шкода! М… містер вміє веселитися. Правда ж, мадам? Взагалі всі офіцери корабля пішли. Нічого не вдієш… І не треба… Милуйтеся своїм корабликом. Ми самі можемо ве… веселитися!

Едвард не хотів вступати в розмову з фон-Ромбахом і вперто мовчав.

— Сер, ви, мабуть, думаєте, що я п… п'яний? — не відставав німець. — Я не п'яний, сер! Ромбах уміє пити. Колишній кадет! Еге, ви чудово вмієте готувати коктейль, але бокали наливаєте погано, — звернувся він до бармена. — Шампанське у вас криво налито. Рідина завжди має горизонтальну поверхню. Це ми вчили ще в школі. Ну, та все одно, мадам, підрівняємо цю криву поверхню. Ваше здоров'я!

Дивно, п'яні очі Ромбаха підмітили правильно: всі бокали були налиті «криво», і картини на перебірках теж трохи з'їхали вбік. Але яке це мало значення? Кінець кінцем, вони були на судні, яке рухалось, то піднімаючись на хвилі, то опускаючись вниз.

У бар ввірвалась юрба збуджених молодих людей.

— Друзі, оце була штука! В маленькій бібліотеці на носі корабля вся палуба всипана кригою. Є шматки завбільшки з голову. Слово честі! Усі вікна вибиті.

— Можливо, йшов град?

— Градини завбільшки з голову? Хто цьому повірить!

— В такому разі льодяний дощ, — прогримів сміх містера Кеннеді.

— Ходімо подивимось. Тут надзвичайно душно.

Едвард пройшов у зал. Можливо, Модлі там. Однак шукав він даремно. Ніде не було видно жодного офіцера. Зникли й більшість стюардів.

Безцеремонно розштовхуючи танцюючих, по залу пробирався Лайтолдер. Він скочив на поміст, де розташувався оркестр, і кивнув капельмейстерові. Музика обірвалась.

Танцюючі з досадою подивилися на музикантів. Чому замовк оркестр? Що треба Лайтолдеру? Він був у кашкеті, на боці в нього висів пістолет. Може, командування судна вигадало для свята якийсь сюрприз?

Лайтолдер серйозно дивився на барвистий натовп, що застиг у чеканні. Досить було комусь поворухнутися, як коштовні прикраси спалахували тисячами іскор. Офіцер підняв руку.

— Леді й джентльмени! За розпорядженням капітана, прошу вас надіти рятувальні пояси і пройти на палубу. Просимо зберігати спокій і виконувати вказівки команди. Провадиться навчальна тривога.

Лайтолдер зник раніше, ніж у залі встигли опам'ятатися. Незабаром паркет спустів. Лише кілька пар стояли в нерішучості, немов чекали, що оркестр продовжить перерваний танець. Піднялись і в ложах. Всюди стояли купки людей, що гаряче обговорювали новину.

— Як це вам подобається?

— Відверто кажучи, дико. Ніби нарочито, під час балу!

— Я теж такої думки. Невже ми в своїх легеньких платтях повинні виходити на холод? Ніхто не має права цього вимагати. В такому вигляді я нізащо не надіну рятувальний пояс. Це було б смішно.

— Навчання, кінець кінцем, можна було б провести вдень. На мій погляд, після обіду, коли більшість пасажирів не знає, як згаяти час.

— Навіщо взагалі цей спектакль? Ми ж як-не-як на «Титаніку», найнадійнішому судні світу.

— Ви чуєте? Вони навіть пустили в хід сирену.

— І машини стоять. Просто безглуздя.

— Чи можете ви уявити собі, щоб цей велетень, висота якого від кіля до щогл п'ятдесят, а довжина майже триста метрів, так просто собі потонув у морі? Потонув безслідно й назавжди?

— Це неймовірно!

— Хай капітан провадить навчання з командою. Нею він має право розпоряджатись. А нас нічого турбувати. Я навіть і не подумаю піднятися на палубу. Там так холодно!

Такий настрій панував у залі скрізь, де серед святкової метушні несподівано лунало: «Всі наверх!», а озброєні матроси ввічливо, але категорично наказували не зупинятися в коридорах і на трапах.

Сер Брюс Ісмей не міг розшукати жодного офіцера. Нарешті він міцно ухопив за рукав унтер-офіцера.

— Що трапилось? Ви збожеволіли? — запитав він, блідий, наче смерть.

— Ви ж чули, містер: навчальна тривога!

Сер Брюс нетерпляче труснув його.

— Я — Ісмей, президент! Кажіть правду!

Унтер-офіцер зміряв поглядом нервового пана з ніг до голови. Він не знав Ісмея. Що означає зараз слово «президент»? На «Титаніку» було безліч президентів.

— Кажіть! — наказав Ісмей.

— Заборонено, сер!

— Прокляття! Та говоріть же!

Моряк досадливо звільнився з рук Ісмея.

— Якщо вже вам так хочеться знати… будь ласка! Ми наскочили на лід. Айсберг! Сподіваємось, що прийде допомога. Інакше всі підемо на дно до риб. Ясно?

— Заткніть пельку! — просичав Ісмей і озирнувся. — Жодного слова пасажирам! Розумієте? Ні півслова! — Він застогнав і похитуючись пішов геть.

— Я думаю, буде дуже приємна й цікава прогулянка, правда, мамо? Потім, напевне, влаштують великий фейерверк, — почув він поряд себе юний дівочий голос.

Едвард ішов до своєї каюти. Він хотів заховати кольє і накинути пальто. За таких обставин не було надії зустріти Модлі. Але саме в цю мить він зіткнувся з ним. Модлі, злегка кивнувши, хотів проскочити мимо.

— Хелло, містер Модлі!

— Я вас слухаю, мілорде. В чому справа? — різко запитав раніше такий люб'язний товстун.

— Ви все ще сердитесь на мене за те, що я не прийняв тоді вашого запрошення? — Едвард посміхнувся.

— Що ви, мілорде! У нас тепер інші турботи.

— Кілька хвилин ви все ж приділите мені, містер Модлі. Я мушу передати вам дещо.

— Мілорде, в нас тривога. Прошу пробачення!

— Це навчання таке важливе? Квартирмейстер уважно подивився на Едварда. Потім одвів його вбік. Поблизу нікого не було.

— Це серйозно, лорд Хакслі! Лід проломив половину обшивки судна. Ми потопаємо! Надіньте рятувальний пояс! Не гайте ні хвилини! — і він побіг далі.

Едвард стояв як вкопаний. Пасажири, проходячи мимо, зачіпали його. Чоловіки, жартуючи, надівали рятувальні пояси навиворіт і вдавали, що пливуть. Жінки сміялися.

По всіх коридорах деренчали дзвінки. Було ввімкнено повне освітлення. Стюарди і стюардеси бігали від дверей до дверей! «Будь ласка, негайно на палубу з рятувальними поясами!»

— Що це? Чому? Навіщо такий шум?

— Навчальна тривога! Будь ласка, не баріться!

— Яке нахабство! Дайте мені спокій. Всю ніч через галас не можна було заснути, тепер знову щось вигадали!

— Вибачтесь за мене перед капітаном. Я змерз і не піду на навчання.

— Де ж рятувальні пояси? А втім, на навчальних заняттях можна обійтися й без них.