Григорий Темкин – Зоряний єгер (страница 45)

І раптом відчув, що Головне станеться зараз.

Лють, нестямність, жага вбивати зненацька зникли. Трипалий зупинився, важко водячи боками від багатогодинної гонитви, підтюпцем підбіг до розложистого куща і, задкуючи, щоб якомога глибше заховати в чагарниках задню частину тіла, улігся під колюче гілля.

Цієї миті пухир загривка, що за останні дні помітно виріс і туго натягнув покриту короткою рудуватою щетиною шкіру, розірвався з глухим клацанням, і трипалий відчув найбільшу полегшу: сталося Головне!

З-під тріснутої шкіри десятками, а відтак сотнями ринули на всі боки крихітні хробачки на коротких моторних ніжках — личинки. Трипалий бачив, як, уже аніскільки не боячись його, з-за дерев випірнула лисиця, яку він не встиг убити, згаявши час на чужинця, й почала жадібно пожирати личинок. Зістрибнув з гілки й несамовито запрацював дзьобом птах, поспішаючи набити зоб. Невідомо звідки з’явилася товста, бура, в зелених плямах змія і також приєдналася до учти. Трипалого це більше вже не турбувало, він знав, що частина личинок обов’язково врятується, встигнувши сховатися в кущах, заритися в землю, або прогризти собі хід під кору дерева, або пробратися до річки й там пірнути в намул. З тих, кого не зжеруть сьогодні, половина загине пізніше. Але ті личинки, які встигнуть пристосуватися до навколишніх умов, виживуть і стануть тапірами, мурахоїдами, лисицями; з багатьох вийдуть комахи; ті, що зуміють обернутися в лялечку в річковому намулі, спливуть на поверхню вже яскравими крилатими птахами. А одна личинка чи, можливо, навіть декілька зможуть перетворитися на прекрасних, сильних, довгоногих трипалих…

З-за кущів вийшли двоє чужинців і зупинилися. Занюхавши їх запах, трипалий повернув голову й побачив, що вони дивляться на нього. Один із двоногих підняв до плеча довгастий, схожий на палицю предмет, і трипалий зрозумів, що зараз помре. Але йому не було страшно, він відчував, що життя однаково покидає його, а тим личинкам, які ще не встигли виповзти з нього, тепла й їжі під шкурою вистачить, щоб дозріти.

Спокійний усвідомленням того, що виконав Головне, трипалий опустив голову й не бачив, як другий двоногий простягнув руку й відвів убік блискучий предмет, який тримав його супутник, як чужинці перезирнулися, подивилися ще раз на нього, відтак обернулися й пішли назад у ліс.

«Зараз він почне вимагати в мене пояснень, — подумав Стас, — а що мені сказати, в нього загинув друг, а я не дав йому помститися…»

Але Грауфф нічого не питав, він ішов позаду Стаса й мовчав, час від часу прокашлюючись, немов у нього пересохло в горлі.

Стас до болю в суглобах зціпив кулак. Як, ну як він міг пуститися в цю безглузду гонитву за трипалим? Як він, еколог, посмів узяти на себе роль судді й навіть ката? Ще не пізно було зупинитися, коли Грауфф висловився проти того, щоб убивати трипалого…

Побачивши мертвого Бурлаку, Грауфф загарчав і кинувся за трипалим, а Стас, немов заціпенівши, стояв і дивився. Відтак похопився й побіг услід, але щось у ньому вже трапилося, немов зі смертю Бурлаки в ньому зламався якийсь обмежувач, що не давав йому зрозуміти самого себе. Коли вони підбігали до лежні трипалого, Стас уже твердо знав, що знищити його вони не мають права, але йому знадобилася вся рішучість і сила волі, щоб сказати Грауффові «ні», не дати йому вистрілити.

Стас подумав, що більше пострілів на Анторзі не буде. Можливо, Управління екології колоній зважить його провину і залишить на Анторзі, може, вирішить відкликати, але заміну все одно раніше ніж через півроку не пришлють, і хоча б за цей час він пострілів на планеті не допустить. Мав рацію Бурлака, ніякий він наразі не еколог, а просто єгер. Або навіть ні, єгері в метрополіях у порівнянні з ним — академіки. Про свої території вони знають усе, за плечима в них досвід досліджень і спостережень, накопичений за десятки років. А що є в нього? Так, звісно, в його багажі віз, навіть цілий космічний корабель університетських знань про екологію взагалі, про екологію десятка розвинених колоній, про екологію підшефної відтворювальної ділянки на озері Ньяса — і практично нічого про екологію маленької, загубленої серед зірок, нещодавно відкритої планети Анторг.

Стас раптом пригадав, як на третьому курсі професор позаземної зоопсихології якось назвав їх «зоряними єгерями».

І тепер їм довірено прикордонний пост між людським та інопланетним.

Чи можна примирити такі далекі інтереси? Чи сумісні вони? Сумісні, подумав Стас, тому що, як би далеко не знаходилися одна від одної природа Землі й природа Анторга, вони всього лише маленькі частини нескінченної екології Всесвіту. І він — «зоряний єгер» — має охороняти інтереси двох різних життєвих форм, захищати їх одну від одної в рівній мірі доти, поки вони не переплетуться корінням так, що не можна буде сказати: «Тут кінчається земне й починається анторгське…»

— Грауффе! — не озираючись і продовжуючи йти, покликав Стас. — Я не міг дати вам убити трипалого. Не мав права.

— Так, — глухо відгукнувся лікар.

Йому не хотілося говорити.

До галявини, де загинув Бурлака, вони дійшли мовчки.

Грауфф виніс тіло загиблого друга з кущів, поклав на землю. Пошукав, чим би накрити його, але нічого не знайшов і сів поряд, відвернувшись.

— Зараз я викличу вертоліт, — сказав Стас.

Лікар невизначено знизав плечима, неуважно дивлячись кудись вдалину. Стас дістав рацію, натиснув кнопку.

— База? Це Кірсанов. З’єднайте мене з Ларго. Ні, через двадцять хвилин не можна. Терміново. Спасибі.

— Ну, як справи, екологу? — донісся з динаміка життєрадісний голос генерального директора. — Успішно погуляли?

«Як — «погуляли»? — не зрозумів Стас. — А, певно, не хоче, щоб диспетчер чув».

— Ларго, — сказав він, — Бурлака загинув.

Запало мовчання. Коли Ларго відгукнувся, він уже говорив жорстким діловим тоном керівника, що віддає розпорядження при надзвичайних обставинах.

— Ваші координати.

— Квадрат Н-17/9.

Стас почув, як директор клацнув селектором: «Вертоліт «Швидкої допомоги» у квадрат Н-17/9».

— Грауфф цілий?

— Так.

— Як це трапилося, Стасе?

— Ми переслідували звіра. Схожий на крупного оленя. Ми погналися за ним, тому що…

— Кірсанов, усі «навіщо» і «чому» потім. Я питаю, як загинув Бурлака.

— Звір розбив йому копитом голову.

— Це було напад чи випадковість?

— Напад.

— Так. — Чутно було, як важко дихає Ларго, осмислюючи те, що трапилося і намагаючись охопити можливі наслідки. — Щось хочеш сказати зараз?

— Ні. Решта потім, Ларго.

— Гаразд. Я зустрічатиму вас на аеродромі. — Ларго вимкнув зв’язок.

— Ну ось, через півгодини нас заберуть, — навіщось повідомив Стас лікареві, неначе це могло його підбадьорити.

Грауфф промовчав.

Сонце вже майже повністю скотилося за ліс, лише останній верхній краєчок його ще висів на деревах червоним сяючим плафоном, розбризкуючи по вечірньому небу густе, мов тісто, світло. У його відблисках рідкі хмари у високості здавалися фіолетовими, і Стас подумав, що на Землі таких хмар не буває. І вперше не розумом, а всім своїм єством із вражаючою виразністю усвідомив, що Анторг — це не Земля, а зовсім інша планета, причому усвідомлення це зовсім не віддаляло Анторг від нього, а, навпаки, робило його ближчим. Стас відчув нараз величезну полегшу, немов скинув з себе тяжку ману, що давно гнітила його. Може, це й був його останній іспит на еколога — не зав’язнути в оманливій простоті коефіцієнта схожості й визначити для двох планет спільний знаменник?

Стас знов відчув у собі впевненість, але це була вже не вчорашня самовпевненість університетського відмінника, а зріла впевненість чоловіка, здатного ухвалювати рішення й відповідати за них.

Стас випростався, розправив плечі.

За те, що тут трапилося, він готовий відповісти, та все ж проситиме Управління залишити його на Анторзі. Він тепер у боргу перед цією планетою і борг цей поверне. А почне ось із чого…

Стас рішуче дістав рацію, викликав лабораторію. Джим Горальськи був уже на місці, він узагалі рідко коли йшов ночувати в місто. «А, Стасе! Як тобі нова співробітниця?» — відразу загорлав Джим. Стас зрозумів, що він ще нічого не знає.

— Джиме, — обірвав він його. — Зараз до тебе мають прийти від Ларго…

— Хто, пілот вертольота і з ним ще двоє?

— Вони вже в тебе?

— Ні, я бачу їх з вікна, вони йдуть сюди. Що їм, цікаво, знадобилося?

— Вони хочуть станери. У них буде наказ Ларго, але без моєї візи або без твоєї, раз ти мене зараз заміщаєш, їм станери не дадуть.

— А що трапилося, Стасе? — вже стурбовано запитав Джим.

— Сьогодні дика тварина напала на людину і вбила її.

— Але це означає…

— Це нічого не означає! Це нещасний випадок, якого могло б не бути, але винна не тварина, а ми. І потрібні нам не станери, а розумна обережність. Я забороняю візувати наказ, Джиме. Якщо ми сьогодні дамо зброю пілотові, завтра Ларго озброїть усю колонію.

— А як же… А якщо знову що трапиться?

— Не трапиться! — гаркнув Стас. — Так, під мою відповідальність. А якщо Ларго наполягатиме, скажи, що на масові мобілізації головний еколог наклав вето! Викликай вертоліт: полетиш за мертвими тваринами, захопиш наші речі. Радіомаяк я там поставив. Візьми з собою і новеньку — їй корисно побачити на власні очі. І запиши ще одні координати, там може лежати поранений копитний, надаси допомогу — лише обережно, якщо він живий і на місці… Все. Питання є? Нема, тоді дій.