Про мене!.. Я тепер і не роззявлю рота;
Та вже ж побачимо, яка твоя робота!
Та й люде ж, сіючи, хоч тратять, а орють;
То дурні, от як ти, несіяні ростуть!..
Ей, схаменешся ти, та пізно, Солопію!
— Та вже ж, хоч схаменусь, — сказав він, — хоч посію,
Та не по-твоєму; зроблю, як сам умію;
Зроблю, щоб і стручка ніякий біс не вкрав.
Зробив наш Солопій, як сам здоровий знав:
Він на другó весну, плуг і ралà забравши
І між пшеницею і житом пооравши,
Всередині горох увесь посіяв свій.
«Тепер-то, — дума наш дурненький Солопій, —
Тепер-то мій горох вже, мабуть, розцвітає!
Нехай цвіте, нехай тим часом доспіває;
Ось як пійду в жнива пшеницю й жито жать,
То часу марно щоб так-сяк не зваковать,
Скошу і свій горох, в копиці поскладаю,
То й з ним управлюся, і разом жнив не згаю».
Пійшов в жнива, та ба!.. Ні зерна не застав!
Проциндрив Солопій горох і просвистав.
А за горохом в гурт — і жито, і пшеницю!
І тільки зо всього соломи взяв з копицю!
А як же це? От так: пронюхали в селі,
Що Солопій горох посіяв на ріллі
Між житом та поміж пшеницею своєю, —
Давай ходить в горох!.. Ходили і хіднею
Пшеницю й жито так пом’яли та стовкли,
Що сучий син, коли і місце їх найшли!..
Що ж Хівря? Румсає!.. А що ж чинить небозі?
Як тільки ж зуздріла роззяву на порозі,
Зняли торбинки дві з рядниночки з кілка.
— А бач, гадюко, бач?.. Ти жаловав стручка,
Тепер за ту сяку нікчемну горошинку
Ти обголив мене і дрібную дитинку!
Так от якого нам ти підпустив тхора,
Що я зосталася з дітьми без сухаря!
Бач, пико гаспидська! чортівський Солоп’яго!
До чого нас довів ти, бридкий скупендяго!
Іди ж тепер відсіль!., щоб твій і дух не пах!
Не вмів свого, — носи ж ти хліб чужий в торбах! —
Сказала... та й торби на його почіпляла,
І між старців, мов пса, Солопія прогнала!
Послухайте мене ви всі, Солопії,
Що знай мудруєте і голови свої
Чорт батька зна над чим морочите до ката:
Як в борщ, замість курчат, нам класти кошенята,
Як груші на вербі і дулі вам ростуть,
Як їсти дасть біга, та ще й гладкими буть,
Як локшину кришить для війська із паперу,
Як квашу нам робить з чорнила і тетерю,
Як борошно молоть без жорнів — язиком,
Як бджоли годовать без меду — часником,
Як каву пить панам з квасолі — з буряками,
Як ниви засівать без сім’я — кізяками,
Як з кожного зерна сім кварт горілки гнать,
Як сіно нам пером косить, як кіньми жать,
Щоб людям і сніпка не дать на заробіток
І пташці ні зерна погодовати діток, —
Заплюйте лиш оцю, скажені ви, бридню!
Де треба руки гріть, там треба і огню.
Та вже з вас не один орав під небесами,
А як на землю зліз, пішов в старці з торбами!
ТЮХТІЙ ТА ЧВАНЬКО
Mes jours sont le tissu d’un contraste átonnant:
