Грегори Робертс – Тінь гори (страница 66)

— Знаєш, Ліне,— мовив Вікрам.— Раніше ти був класним хлопцем, яар. Не перетворюйся на ще одного чужинця в Індії.

Я подумав про те, як бояться його батьки і як їм доводиться ховати цінні речі, але промовчав.

— Ми всі чужинці в Бомбеї, еге ж? — сказала Кавіта.— Я...

Вікрам її знову перебив, хапаючи Дідьє за руку.

— Можемо з’ясувати це зараз?

Дідьє був шокований. Він ніколи не займався бізнесом у «Леопольді», але витягнув з кишені приготовлену пачку грошей і віддав її Вікраму. Мій гоноровий друг хапнув гроші й підскочив, мало не перекинувши стільця. Театр Одного Актора притримав його стільця і теж підвівся. Біллі Башу наслідував їхній приклад.

— Ну... мені... мені пора,— заявив Вікрам, задкуючи й уникаючи мого погляду.

Біллі Башу помахав на прощання і пішов за ними. Театр Одного Актора похитав головою, граючись зв’язкою богів, які висіли у нього на шиї.

— Театр одного актора,— сказав я.

— Театр одного актора,— повторив він і попростував за іншими.

— Що таке, друже? — ніжно запитав Дідьє.

— Я теж даю Вікраму гроші. Але завжди питаю себе, чи купую цим дозу, яка його вб’є.

— Вона також може виявитися його порятунком,— тихо зауважив Дідьє.— Вікрам хворий, Ліне. Але бути хворим — це ще один спосіб бути живим, а отже, можливе зцілення. Без чиєїсь допомоги він може не пережити наступної ночі. Поки він живий, ще залишається шанс на порятунок. Забудь про це і розслабся з нами.

Я глянув на інших і приєднався до гри.

— А як щодо тебе, Кавіто? — поцікавивсь я.— Який твій улюблений злочин?

— Хіть,— заявила вона.

— Хіть — це гріх,— уточнив я.— А не злочин.

— Я так їй і сказав,— додав Навін.

— Це мій тип злочину,— зауважила вона.

Дівія почала безконтрольно хихотіти, заразивши сміхом увесь стіл.

— А ти що скажеш, Дідьє?

— Лжесвідчення, звісно ж,— вирішив він.

— Чи можна в це повірити? — запитав я.

— Присягаєшся? — доповнив Навін.

— Я обираю цей злочин,— провадив Дідьє,— бо лише брехня врятує світ від вічного нещастя.

— А хіба чесність — це не неписана правда? — насміхався Навін.

— Ні, ні! Чесність — це альтернативна правда. На світі немає нічого більш руйнівного для правди чи лютого для інтелекту, ніж людина, яка наполягає на тому, щоб бути повністю і цілком чесною.

— Абсолютно з тобою згодна,— погодилася Дівія, піднімаючи келиха для тосту.— Коли кортить чесності, я записуюся до лікаря.

Дідьє пом’якшав від такого заохочення.

— До тебе підкрадаються і шепочуть: гадаю, тобі потрібно про це знати. А потім намагаються знищити твою впевненість і твоє життя своїми огидними фрагментами правди. Видають якийсь уривок огидної правди, який просто не можуть тобі не розповісти. Те, чого тобі краще не знати. Те, за що ти здатен зненавидіти. Те, за що ти вже ненавидиш. І навіщо люди це роблять? Чесність! Їхня отруйна чесність змушує це робити! Ні! Краще подаруйте мені винахідливу брехню замість огидної чесності.

— Чесно, Дідьє! — знущалася Кавіта.

— Кавіто, ти єдина бачиш мудрість у моїх словах. Журналісти, адвокати, політики — це люди, чиї професії передбачають відсутність цілковитої правди. Якби вони були абсолютно чесні й розкривали всі секрети, то наша цивілізація розвалилась би за місяць. День за днем, напій за напоєм, програма за програмою — це брехня дозволяє нам рухатись уперед, а не правда.

— Люблю тебе, Дідьє! — крикнула Дівія.— Ти мій герой!

— Я б хотів тобі повірити, Дідьє,— з серйозним обличчям зауважив Навін.— Але неправдиві свідчення можуть підірвати твій авторитет, знаєш?

— Лжесвідчення — це бути чесним зі своїм серцем,— відповів Дідьє.

— То чесність — це хороша штука,— підмітила Кавіта, тицяючи пальцем на серце Дідьє.

— На жаль, навіть Дідьє не сталевий,— зітхнув Дідьє.— Я просто герой у питаннях брехні. От запитайте у поліцейських Південного Бомбея. Але, зрештою, я лише людина і мас до часу впадаю у страхітливі акти чесності. Зараз я кажу правду, і мені соромно в цьому зізнаватися, тож раджу вам брехати якомога частіше, поки не навчитеся робити це з повною переконливістю.

— Ти обожнюєш правду,— зауважила Кавіта.— А от чесність ненавидиш.

— Маєш рацію,— погодився Дідьє.— Повір, якщо розповісти комусь усю правду, то він захоче відплатити за це насильством.

Група розділилася на кілька частин. Дідьє погоджувався з Кавітою, а Навін сперечався з Дівією. Я ж заговорив до молодої жінки, яка сиділа поруч.

— Ми ще не знайомі. Я — Лін.

— Я знаю,— сором’язливо відповіла вона.— Я — Суніта. Подруга Кавіти. Ну, взагалі-то, я її колега — молодий журналіст.

— Ну і як тобі цей світ?

— Чудовий. У плані, що це просто надзвичайна можливість і все таке. Але я сподіваюся стали письменницею, як ви.

— Як я? — здивовано розсміявсь я.

— Я читала ваші оповідання.

— Мої оповідання ?

— Усі п’ять. Вони дуже хороші, але я соромилася вам сказати.

— І як же ти знайшла ці твори?

— Ну,— збентежено запнулася вона.— Ранджит дав мені — тобто пан Ранджит, він дав мені ваші оповідання на редагування. Я досліджувала їх на наявність помилок.

Я вирячив очі, не бажаючи на ній зриватися, але був занадто спантеличений, аби приховати свої почуття. У Ранджита були мої оповідання? Як? Невже Лайза передала їх йому в мене за спиною і проти моєї волі? Я нічого не розумів.

— Вони тут,— провадила Суніта.— Я збиралася пообідати на самоті та продовжити роботу над творами, але міс Кавіта запросила сюди.

— Дай їх, будь ласка.

Вона порилась у великій полотняній сумці й віддала мені папку.

Папка була червона. Я класифікував усі свої твори за кольорами. Червоний колір підходив для кількох коротких історій про міських святих.

— Я не давав дозволу на друк цих оповідань,— пояснив я, перевіряючи, що усі п’ять творів в папці.

— Але...

— Це не твоя провина,— лагідно мовив я,— і покарання за це не буде. Я напишу Ранджиту записку, а ти її передай, і все буде гаразд.

— Але...

— Ручка є?

— Я...

— Жартую,— сказав я, дістаючи ручку з кишені безрукавки.

Зарозумілість є візитівкою самолюбства і витісняє усіх і все.

Вдячність є візитівкою смиренності і є внутрішнім простором, залишеним для любові.

Ці рядки здалися вдалою основою записки для Ранджита. Я витягнув друковану сторінку з історії, переписав ці два речення на нову останню сторінку і згорнув папку.