Грегори Робертс – Тінь гори (страница 186)

— Ніщо так не спонукає людську поступливість, як вечірка фетишистів.

— Головний редактор? — запитав я.

— Ти, що вимикаєшся? — запитала вона.— Ну звісно, редактор.

— Як ти дізналася про його фетиш? Він повідомив, чи що?

— Коли прибули гості, то ми презентували всі можливі фетиші за допомогою дівчат у масках, одягнених для пекельних мук. Ми вивели їх і водили перед ним, доки одна не привернула до себе уваги. Узагалі, це доволі швидко відбулося.

— Яка саме?

— Доміна[148] у сарі зі шкірозамінника. З каталогу секс-шопу.

— А потім що?

— Потім його зафільмували у приватній кабінці — як він підкоряється доміні.

— Ви з Кавітою зняли його на камеру?

— Не лише його. Ми також зафільмували суддю, політика, бізнес-магната і копа.

— Ти все це підлаштувала?

— У нас із Кавітою була знайома серед організаторів.

— Хто?

— Організаторка.

— Хто саме?

— Діва,— зізналася Карла.

— Діва, наша Діва, яка перебуває за стіною, з Рендаллом?

— Наша Діва, яка вже поїхала з Чару й Парі, поки ти спав,— розповіла вона.— Приїхало кілька автомобілів, щоб забрати їх додому. Охоронці вибивали двері. Джасвант вирішив, що зомбі намагаються прорватись усередину. Ми відсунули барикаду, і...

— Стривай-но, я все це проспав?

— Звісно, солдате,— мовила вона.— Діва сказала, що ти був милий.

— Діва сказала що?

— Вона хотіла поговорити зі мною, доки Чару й Парі збиралися. Цим дівчатам абсолютно на все потрібен час. Діва зайшла до мене, і ми посиділи на ліжку.

— Поки я спав?

— Так. Вона мала рацію: коли ти спиш, то набагато миліший. На щастя, я не можу встояти радше перед тим, хто не спить.

— Скільки Діва була тут?

— Ми викурили косяка,— розповіла Карла.

— Так довго?

— І випили по келиху вина.

— Поки я спав?

— Так, вони зайшла, щоб розповісти мені про нового таємничого шанувальника Кавіти, і що та поводиться трохи навіжено.

— Кавіта і є трохи навіжена,— сказав я.— У неї були стосунки з Лайзою, і це не могло минутися так. Вона розумна і здібна, але зі мною також якось навіжено поводиться. Гадаю, що саме тому її вподобала мадам Жу. Вони варті одна одної.

— Кавіта прокрутила все це разом з нами, Ліне,— сказала Карла.— Вона брала участь на кожному етапі.

— А ти зробила її наступним кандидатом на керівника головної щоденної газети.

— Я не дозволю тобі обмовляти її,— заявила вона.— Я нікому не дозволю обмовляти її чи будь-кого з моїх друзів. Я так само не дозволю і тебе обмовляти.

— Гаразд. Справедливо. Але я вважаю своїм завданням попереджати тебе про загрози.

— Твоїм завданням? — хихикнула вона.

— Так, а твоє завдання — попереджати мене,— посміхнувсь я.— Тож Діва поїхала з дівчатами?

— Охорона провела їх додому. Їм ще пояснювати свою відсутність цілу ніч.

— І я все це проспав?

— Так і було. Ми допомогли Джасванту поставити барикаду назад, я прийняла душ, повернулась у ліжко, і ти дуже зрадів мене побачити. До речі, дівчата переказували вітання.

Я почувався якось дивно. Я завжди прокидався перший, незалежно від того, який був зморений, і якщо в когось у сусідній кімнаті впала ручка на підлогу, то мій глибокий сон відразу переривався. Але якимось чином я проспав цілу розмову на власному ліжку.

Це було незвичне почуття, воно збивало з пантелику, доповнювалося повільним пульсом і розмитою свідомістю, а змагатися з ним було неначе ходити по палубі корабля, що розхитувався на хвилях. Мені знадобився час, щоб збагнути: я почувався спокійно.

«Спокій,— сказав мені колись Ідрис,— це ідеальне прощення і є протилежністю страху».

— Ти слухаєш, Шантараме? — посміхнулася Карла, трусячи мене за підборіддя.

— Я уважно слухаю, Карло.

— Добре,— розсміялася вона.— То на чому ми зупинилися?

— Ти розповідала мені, як ви з Кавітою все це організували,— нагадав я, тримаючи її близько.

— Кавіта, Діва і я. Зараз, Діва — найзаможніша дівчина Бомбея, тож коли вона влаштувала вечірку для фетишистів, багатії вишикувались у лімузинах.

— Але ж Діви там не було.

— Ми підлаштували, щоб її завернули на блокпосту і відіслали в місто: це пристойна відмовка за будь-яких непередбачених подій під час вечірки.

— Щоб захистити її активи.

— Щоб захистити її активи,— підтвердила Карла, ляскаючи мене по грудях на знак згоди.

Це вперше вона таке зробила: цей легенький жест цілком розслабленої у коханні жінки прошив мені шкіру.

— Тож ви влаштували ігри для фетишистів і камери?

— У нас було сім цілей, разом з редактором, але з’явилися лише п’ятеро.

— Цілі?

— Перешкоди на шляху прогресу, які ми хотіли перетворити на посудини змін.

— І тепер ці п’ятеро стали...

— Посудинами змін, і ми доможемося розселення нетрищ і ще більше уваги до прав жінок. Безпрограшний варіант у жіночому стилі.

Я сів на ліжку. Карла запропонувала мені рушника, просякнутого імбиром, і ми витерли обличчя й руки.

— Якщо ці хлопці справді великі цабе, Карло, то вони автоматично небезпечні. Це відео — бомба, і воно продовжуватиме цокати, доки існує.

— У нас є посередники,— зізналася вона, знову обіпершись на мою руку.

— Вони мають бути куленепробивними.

— Так і є,— сказала вона.— Ми попросили велосипедних убивць бути нашими представниками.