Гнат Хоткевич – Олекса Довбуш. Оповідання (страница 83)

— Насамперед треба примиритися з тим, що Шльонськ відпав від Польщі навіки. З сього почати.

— Але як же поляки можуть із тим примиритися? Зрештою і я, коли хочеш. Це ж Фрідріх оточує Річ Посполиту залізним кільцем.

— Ми постараємося дістати компенсації.

— Які? Де?

— Пруссія побила Австрію. Ми предложили їй добити Австрію.

— Не розумію. Прошу загадки облишити.

— Жодних загадок: ми підпишемо договір із Пруссією на поділ Австрії.

— Слухай, чоловіче! Та ще ж чорнила не висохли на договорі з Австрією про поділ Пруссії.

Брюль усміхнувся, як усміхаються на лепет дитини.

— Такрю єсть завжди глибока політика… Зрештою я поведу діло так обережно, що… ви мене розумієте? Ага. Забув іще сказати. Ми напевне притягнемо до цієї справи й Францію: вона теж захоче вмочити вуса в похльобку, якої ми наваримо.

— Дивись, щоб не наварив ти такої крутої каші, що її потім і не розхльобаєш.

Але, по суті, Августові сподобалося таке подвійне хамелеонство, і власне скоріше ради цієї пікантності, ніж ради «високої політики», він згодився і дозволив Брюлеві починати відповідні кроки. Фрідріх, діставши таку пропозицію, зробив вид, що страшенно зрадів. Але серйозно про поділ Австрії не думав, бачачи труднощі. Предложения Брюля було приємним і приємлимим лише в першій своїй часті, це признавало право Фрідріха на Шльонськ.

Коли Потоцький і вся республіканська братія довідалася, що їх приятель Фрідріх поєднався з їх ворогом Августом і що навіть Франція туди ніби пристає — всі остовпіли. Це було величезним ударом. Розвалювалася база діяльності. Постав хаос.

Почулися голоси, що годі опиратися на зрадливого пруссака. Симпатії багатьох повернулися в сторону Марії-Терези, особливо коли вона на руки примаса й станів Речі Посполитої прислала протест проти грабіжницьких замірів польського короля.

— Ворог Сасів — наш приятель. Тепер нам треба зближуватися з Австрією! — кричали найбільш гарячі.

— Марія-Тереза просить дозволити венгерській кінноті вільний перехід через Польщу. Я голосуватиму «за»!

— А я думаю, що до цієї кінноти й наших охотників багато пристане.

Словом, республіканці роздвоїлися. Та й у двірській партії брюлівський проект викликав забурення. Насамперед тут ніхто не забував, як колись… граф бажаючи примирити Пруссію з Австрією, сказав:

— Властиво Пруссія завжди може вирівняти свої границі на сході за рахунок Польщі — і, повірте, Швеція ніколи нічого не буде мати проти.

Окупація Шльонська — це й був, видимо, початок акції вирівнювання прусських границь за рахунок Польщі. Тому Чарториські одразу заявили себе противником сасько-прусського союзу. їх приятель Кайзерлінг підтримував ту знеохоту.

Друга частина двірської партії — Малаховський, Лубенський та інші — теж косо дивилися на цей союз. Лубенський вистилізував навіть секретний меморандум до короля, де вказував на зростання Пруссії й небезпеку для Польщі від того.

В результаті весь сенат заявив своє незадоволення. Знайшовся тільки один голос на захист Пруссії — це власне воєводи белуського Антона Потоцького. Але його офукнули зразу, вказуючи на його недавні виїзди до Берліна. Отже, коли двірська партія висловлювалася проти, а республіканці почували себе вибитими з позиції і лаяли Фрідріха на чім світ стоїть, — він нараз показав, що його, властиво, ніхто не знає. В один прекрасний день стало відомим, що Пруссія підписала угоду миру з Австрією. Голосний регіт розкотився по всіх республіканських філіях із краю до краю. І як ми не догадалися раніше, що се лиш маневр?..

— Одурив і Августа, і Брюля, і Понятовського.

І за оцю штучку, за оцей спритний маневр прощалося Фрідріхові, що він забрав частину польської території.

— Тепер треба чекати подій, — говорили республіканці.

І коли те, що зайшло, можна було назвати подіями — довго чекати не довелося.

Насамперед Франція, ще так недавно член пруссько-сасько-французького союзу, нараз почула себе самітною й могла навіть сподіватися війни. Аби не вести своїх військ далеко, Франція рішає навербувати війська. Де?

У Польщі.

Плутанина іде далі. У короля польського є брат Маврицій. гВін же і генерал французької служби. Так от вербовку волонтерів у Польщі французький уряд доручає іменно Маврицію, і він, помимо короля і помимо того, що така вербовка заборонена законом, розсилає по краю свої прокламації. А що вони написані в таких ласих тонах і так багато обіцяють, то знаходиться багато охотнйків.

Прошу вас: я думаю, що й ви самі затягнулися б у волонтери, коли б прочитали, що будете діставати на їздця й поштового п'ятдесят злотих польських.

«А що в корчмах у Німеччині [горілка] трохи дорожча, ніж у Польщі, то я додам зверх тих п'ятдесят ще злотий на день… Окрім того, вважайте, фураж: дві саські міри вівса, дванадцять фунтів сіна (але при умові, щоб вони не були нижчі дев'яти четвертей). На чоловіка два фунти хліба, два фунти м'яса, чверть фунта масла, кварта каші і два гарці пива або дві пляшки вина щодень. І цього всього я буквально дотримаю, бо я націю польську завжди любив і венерував».

І таке розсилалося по краю, публікувалося на ринках, ярмарках, бентежило гулящий люд, дратувало апетити. Недавній підстолій литовський, а після зради республіканцям стольник подільський пан Гуровський то навіть так запалився, що надумав узяти підряд на поставку всіх двох тисяч народу. Писав з того приводу Ржевуському:

«Ми тут маємо публічну реляцію, що [Австрія] хоче затягти дві тисячі війська на умовах, які ми мали у шведів і в Саксонії,— так я можу тих дві тисячі виставить. Най би мені капітуляцію відписали і касира зі мною виправили, бо поляк без грошей не піде за границю». Це було наївно, звичайно, але вказувало на настрої шляхти.

Ржевуський аж ахнув, діставши таке. Але відписав у спокійному тоні:

«Я говорив про це з великим канцлером (тоді ним був Залуський), а канцлер із королем, та його милість король не дозволив. Насамперед право забороняє взагалі це робити (конституція 1717 року реагульована у 1732 році). А потім нам самим люди потрібні, бо кругом неспокій у Європі. Але добре, що пан не пішов на таку авантюру сам, а спочатку доложив ворогові» і так далі.

Те, що було невигідно дворові, брали собі за добре республіканці й оживили свою акцію. А тут іще приємні новини.

Швеція, побачивши безрозсудність війни з Росією, почала оглядатися за союзником. Очі звернулися — куди? Та знов же до тої ж Польщі, котра, мов неогороджена усадьба, давала можливість хазяйнувати в ній кому хочеться. [Швеція] командирує двох полковників Бона й Штейнфліхта, аби вони порозумілися з республіканцями й старалися втягти їх у війну з Росією.

Франція з одного боку, а Швеція — з другого: їж ось, коли настав момент. І пан гетьман коронний знов повірив…

Знову стягаються війська в призначені пункти, знову, не знати вже котрий раз, закликається шляхту до конфедерації. Випущено відозву до обивателів, де, між іншим, писалося:

«Зважмо, чи була коли Польща в такім погроженні від сусідів, як тепер. А хто тому, причиною?

4 Скаже хто — зачекаймо сейму. Відповідь коротка: не сейм, і не два, і не десять мине, як уже й минуло. Бо нашими сеймами не ми володіємо, а неприятелі наші. І тому саме тепер, коли вороги наші затруднені власними клопотами, настала хвиля для ратунку отчизни.

Скажуть: конфедерації ніколи не давали доброго скутку. А я скажу — навпаки: завжди вони були збавленням, як Тишовецька — за Яна-Казимира, як Сандомирська за минулого Августа II. Бо конфедерація — то єднання сердець, намірів і розумів, яке єдине може завести лад і порядок домовий.

Чи можна назвати розумним того, хто бачить, як горить сусід, а не хоче йому допомогти, хоч наражається на те, що й сам згорить! Так воно й виходить, як Давид каже: має очі — а не бачить, має вуха — а не чує, має руки — а не робить, має ноги — а не ходить, має серце — а не відчуває.

Якби на нас, боронь, Боже, тепер хто напав — не знаю, чи й знайшлося б у нас десять тисяч солдатів, які знають службу і можуть дати опір ворогові. Якби кому подобалося відібрати шматок Польщі — ми не могли би тому спротивитися».

І в такім дусі все. Було мало переконуюче, але все ж дехто з республіканців почав сильно агітувати. За Петра Сапегу, стольника литовського, то король писав примасові аж із Дрездена.

Двір, очевидно, теж не дрімав. Насамперед на проект конфедерації канцелярія Малаховського випустила свою контрвідозву, автором якої був, мабуть, Лубенський — то дішній писар великий коронний. Там можна було читати таке:

«Не конфедерація дасть нам порядок. Конфедерація може тільки підняти домову незгоду, порушити вольність і дати зайві надії заграничним ворогам. Нема чого покладатися на Тишовецьку конфедерацію, бо тоді шведи зідрали з нас кунтуші, Москва — жупани, Брандерберг — шапку, Раковиці — чоботи, козаки — штани, отже, Тишовецька конфедерація ухопилася за сорочку і врятувала край. Так само й Сандомирська, бо тоді в краю були шведи. А тепер що за причина до конфедерації? Може, вона допоможе збільшити військо? Зрівноважити податки? Ні! Навпаки, свавільні купи під іменем конфедератів знищують всякий порядок.

Про яке там «єднання сердець» говорити, коли ті серця роз'ятрені між фаміліями і повні незгод. Хто ж їх з'єднає? Чи не вождь конфедерації?

А про вольність як говорити, коли під час конфедерації пан селом, ксьондз костьолом, господар майном, хлоп бидлом — словом, ніхто нічим не володіє…